от iстина життя, дарована вiд долi.
17
Я в кращому з усiх свiтiв учусь, як в школi.
Немовби чорнороб, нажив пером мозолi.
Пiдмайстром-школярем завершую я днi:
я б майстром стати мiг, та недостатньо волi.
18
Хто дасть достойному достойну нагороду?
Я за достойного пiду в огонь i воду.
Коли зазнати захотiв пекельних мук,
то недостойних запроси в свою господу.
19
Споконвiкiв земля лежить в бика на спинi,
а золотий тiлець – як сонце смертним нинi.
Глянь, Господи, на свiт без зайвоi гординi:
мiж двох бикiв – осли! Де мiсце тут людинi?
20
Мерзенний блюдолиз iв плов сьогоднi вранцi,
а я, голодний, крав гарбуз гнилий на грядцi.
Нехай мене Господь рятуе вiд спокус
з пiдлоги взяти хлiб, що кинуть можновладцi.
21
Не поспiшай в цi днi шукати ревно друга,
не слухай похвалу, немов пiснi ашуга.
Все з розумом цiни – тодi побачиш ти,
хто – друг, хто – ворог чи базiкало-папуга.
22
Пiвсвiту, царю мiй, у тебе пiд п’ятою,
а я в корчмi сиджу над чаркою пустою.
Але талан царя – моему побратим:
все скiнчиться для нас могильною плитою.
23
З достойними хвали дружи в годину скрути.
Негiднику не вiр – загонить нiж у груди!
Як лiки вiн налле – ти випити не смiй,
а з чашi мудреця налий собi отрути!
24
В нас правда не росте, як на городi зiлля,
а от брехнi давно пiд небом цим привiлля.
Даремно не журись, бо не змiнити свiт:
всi сприймуть цю борню за напад божевiлля.
25
Живеш вiльнiше птиць одну лише хвилину:
вогонь, вiтри, вода нас гнуть, як бадилину.
Та, друже, не журись: до праху наших тiл
Бог iскру вклав i дух, i не одну краплину.
26
Веселим будь, не стань заручником моралi:
люби вино мiцне, зривай з красунь вуалi!
Не довговiчний ти, тож вчися жити й далi,
