здоров’я, розум, добрi серце та iм’я.
Коли цi якостi ти маеш вiд Аллаха,
не зiб’е з нiг життева течiя.
18
Нiколи не гордуй людьми – i будеш благородним!
Рятуй нещасних вiд тюрми – i будеш благородним!
Не ставить благородний пан пiдлеглих на колiна,
а впав хтось в ноги, пiдiйми – i будеш благородним!..
19
Коли замовкну я, немов розбитий саз,
ти знай, що пристрастю убитий твiй любас.
І подругам своiм скажи крiзь смiх i сльози:
«Нарештi врятувавсь, нещасний, вiд образ!..»
20
Мое щасливiше вiд всiх сердець,
мiй дух свободи – кожному взiрець.
Так зустрiчi зрадiв, що змiг забути,
що ти – неволi давнiй посланець.
Шахiд Балхi
(? – 936)
1
Блукав помiж руiн i тьмяноi трави:
колись стрiчав тут пав, тепер – гнiздо сови.
Спитав я мудрих птиць: «Як жити в цiй пустелi?»
Погодились смутнi, що мало тут мишви.
2
Мiй Боже, все одно: казати чи мовчати.
Думки – Твоi, а на вустах – Твоi печатi.
Як зiрвеш iх – скажу. Залишиш – промовчу,
бо, власне, нiчого менi Тебе повчати.
3
Створив мене Аллах рабом i паном Слова,
але я не скажу, що доля – виняткова.
Я з праху, як i всi – поети й читачi,
стебло i колосок, зернина i полова.
4
Цвiте вiками степ i вiдцвiте не скоро.
Столiттями мiж гiр квiтки плетуть узори.
Однi приходять в свiт, а iнших палить смерть,
та степ – все той же степ, а гори – завше гори…
5
Дивлюся на блакить, де крила склав орлан,
де в небокрай вплива з дарами караван,
на море чи на степ, чи на гiрськi вершини,
а бачу тiльки твiй, немов тополя, стан…
6
В твою любов я хочу вiрить, перi,
та й досi не постукала ти в дверi.
Насiння сiяв я, плекав любов,
а урожай – зневiра на паперi.
