Я ж виберу лиш те, що вибере кохана:
прийму i радiсть стрiч, прийму й журбу розлук!..
7
Коли молюсь Творцю, яснiшае чоло.
Якби молiння нам хоч раз допомогло!
У когось – доля зла, у когось – люба панi,
смерть – камiнь iз Небес, а ми – побите скло!
8
Тюльпани тiшать зiр, на жаль, лиш тиждень.
Цвiтуть на схилах гiр, на жаль, лиш тиждень.
Іду я з краю в край i з вiдчаю кричу:
«Всiм кралечкам не вiр, бо вiрнi тiльки тиждень!..»
9
Ти – срiбла злиток. Хоч горю я ночi й днi,
обiйми й досi не розкрила ти менi.
Чому? Напевно, ти мого вогню боiшся,
бо срiбло знов-таки розплавиться в огнi!..
10
Хто пристрасно горить, той смертi не боiться,
якщо закоханий, то гарна i в’язниця.
Бо ти – голодний вовк. І не страшать тебе
волання чабана й гирлига-патериця.
11
Сьогоднi – пломiнь я або вогненна птиця:
Змахну крилом – i вмить свiт Божий спопелиться.
Коли художник закарбуе дух,
хто гляне на портрет, той жаром заiскриться.
12
Не кличте в путь: я обiйняв кохану.
Молюся iй – красунi Індостану.
На видноколi вже в барханах караван,
а я ж лише на мить вiдстав вiд каравану!..
13
Тобою зваблений, мов пекло, я палаю.
І недругу палати так не побажаю.
І все ж лечу я на вогонь, немов мотиль,
а може, пекло це i е блаженство Раю!..
14
І знов упала нiч, завмерла в тишинi.
І знову, як завжди, душа моя в огнi.
І страх бере, що через зрадницю кохану
i вiра в Небеса дотла згорить в менi.
15
Хай жде мене проклiн, якщо всмiхнусь тюльпану,
хай жде мене проклiн, якщо саджати стану.
Сто раз убила та, що схожа на тюльпан,
я – жертва сто разiв пiдступного обману.
16
Хитаючись, додому йшов. І ноги пiдкачали:
я чашу упустив. Завмер на мить в печалi.
