7
Жура, мов сiль, в душi на дно завжди пiрна.
Ночами до зорi вогнем горить вона.
Якщо я вранцi поглядом своiм ревнивим
суперника спалю, в тiм не моя вина.
8
«Закоханий ти знову, вочевидь, -
сказав корчмар. – Забудь ii на мить.
Що дав цей свiт, що дасть нам потойбiчний?
У роздумах над чаркою посидь…»
9
Багацько в мене бiд, була б одна,
то щастю не зашкодила б вона.
Коли б щасливою була кохана,
то будь-яка бiда менi смiшна…
10
В останнiй час чомусь подiбний страхопуду
(мовляв, в мiй келишок судьба знов лле отруту!).
Вона – як той суддя, який забув закон
i в котрого завжди засудженим я буду.
11
Ти мною, мов м’ячем, вже граешся давно…
Обiтниць не зламав, мiй Боже, все одно!
Коли парад планет – утiха для терплячих,
терплю i не спiшу спускатися на дно…
12
Смiливим будь, як лев, i вiчним, як ворона,
та все ж не обминуть тобi земного лона.
Уляжешся пластом i з себе не стряснеш
нi тлi, нi пацюка, змii чи скорпiона.
13
Як з дерева плоди звисають за паркан,
страждае мiй сусiд, немов вiд давнiх ран.
Хай на гiлках красуються алмази -
зрубае, бо в садок iде юрба прочан.
14
Щасливi тi, кому до Тебе вiльний вхiд,
бо щедростi Твоi – не кусень на обiд.
Такий закон життя, провiрений вiками:
хто дерзновенний – завше зiрве кращий плiд.
15
Сповiдуйсь другу, переживши скруту,
та зайве не чади, подiбно труту.
Сказав сьогоднi, завтра – помовчи:
хто з друзiв двiчi вип’е цю отруту?…
16
Знання та багатство – троянда й нарцис:
хтось бачив, щоб квiти в обiймах злились?
Багатий свiй розум купив за копiйку,
а розум розумних оцiнять колись…
