17
Ткачами стаемо по волi Аллаха:
хтось – визнаний майстер, а хтось – горопаха!
Хтось тче килимки для молiння старцям,
а хтось – килими для могутнього шаха!..
18
Не золото – знання дають свободу:
в них – слава вiд людей i Небозводу.
На жаль, багатство нам, окрiм знання,
водночас не дають як нагороду.
19
Поет – не супротивник, гiдний для Творця,
бо рушиться моя опора без кiнця.
Коли Аллах захоче – на вiтрах розвiе,
але не шле Вiн смерть – свого гiнця.
20
Вiд нашого життя – у долi вожi,
Тому весь час будь, друже, насторожi.
Закоханi – заручники судьби,
Тому любов не визнають святошi.
Баба Тахiр
(970/971 – 1026/1029)
1
Вiд примх душевних я вже пiдвиваю вовку.
Повчав я хворе серце – не добився толку.
Молив я вiтер: «Забери його!» Не взяв…
Що ж – кину у вогонь чи настромлю на голку.
2
Життя не зву життям, бо дах мiй – небозвiд,
бо ще не роздобув чурека на обiд,
бо в головi моiй е розуму лиш крапля,
бо йде бiда за мною слiд у слiд…
3
Я серце покладу на твiй порiг,
пiдставлю спину пiд чужий батiг,
а голову – пiд меч, бо зайва в мене:
вiд пристрастi давно я вже знемiг.
4
Любов до тебе – вогнище шалене:
лише зола залишиться вiд мене!..
Якщо зрубаеш ти мою любов,
вiд пня вiдiйде гiллячко зелене…
5
Душа без мук любовi – як суха трава,
яку повiк не оросить вода Жива.
«Померти краще нам, як жити без любовi!» -
щоранку так трояндi соловей спiва…
6
Однi бояться мук, а iншi прагнуть мук.
Одним подай бальзам, а iншим – яд гадюк…
