Знову настала пауза.
– Я не впевнений, але, можливо, щось могло залишитися. Якщо ви не проти, я вам зателефоную вранцi. Менi необхiдно перевiрити по каталогу, чи е ця книга в наявностi, – запропонував молодий чоловiк.
– Ой, давайте краще я вам зателефоную. Коли буде зручно?
– Завтра годинi об одинадцятiй ранку. Я буду готовий вiдповiсти по вашому запиту, – вiдповiв молодий чоловiк.
– Дякую, – подякувала задоволена Дарина i поклала слухавку.
Тепер вона аналiзувала розмову. Звiдки цей хлопець дiзнаеться, чи залишилися книги в наявностi? За словами повiреного, весь товар знаходиться в квартирi, а господиня на небесах. Дарина розумiла, вийти на цього продавця необхiдно обов'язково. Вiн виставив в оголошеннi дуже багато лiтератури, що належала Макаровiй. Можливо, крiм книг Родiон займався продажами iнших речей, серед яких мiг опинитися перстень. Дарина мiркувала, збираючи логiчнi ниточки в клубок. Але, на ii жаль, було занадто багато нестиковок, деякi з яких зможе роз'яснити тiльки продавець. Залишалося дочекатися ранку.
Глава третя
Ранок як завжди почався з будильника. Очi вiдмовлялися вiдкриватися, хоча Дарина вже почала вiдчувати хвилювання перед майбутньою розмовою з продавцем книг. Прокинутися ii змусило ниття голодного кота. Вона в напiвдрiмотi наповнила миску вихованця, прибрала його лоток i пiшла у ванну.
Стрiлки переповзли на дев'яту ранку. Дарина спiзнювалася на роботу. Вона представила суворе обличчя шефа, який напередоднi вирiшував питання з полiцiею.
За вiкном блакитне небо змiнилося сiрими хмарами. Великi краплi барабанили по козирку над вiкном. Почався перший теплий весняний дощ. Все навколо вiдразу стало сумним. Кудись зник вчорашнiй запал. Даринi не хотiлося нi розслiдувань, нi розкриття таемниць. Тiло хилило на сон, з'явилося бажання залiзти назад пiд теплу ковдру i заснути. Пiдбадьорив дiвчину дзвiнок ii керiвника. Венiамiн Тихонович поцiкавився як у неi справи. На питання: «Чи не хоче вона попрацювати?». Дарина вiдповiла, що розслiдування тривае i через кiлька хвилин вона поiде зi слiдчою допитувати першого пiдозрюваного.
Дарина не любила брехати, тим бiльше Венiамiна Тихоновича, але сидiти в курному кабiнетi в таку погоду взагалi не хотiлося. З iнтонацii керiвника було зрозумiло, що вiн не дуже задоволений таким розвитком подiй, але наполягати на присутностi своеi пiдлеглоi на робочому мiсцi не став. Пiсля розмови з шефом Дарина залiзла назад пiд ковдру. Муська, природно, тут як тут. Вона занурилася в дрiмоту, але заснути не виходило через кiлькiсть думок, якi вже прокинулися i волали до дiй. Стрiлка лiниво переповзла на позначку 10:00. Телефонувати продавцевi було ще рано, але чекати Дарина вже не могла. Їй не терпiлося отримати iнформацiю вiд Родiона.
– Вiтаю, – привiталася Дарина, коли почула в слухавку вже знайомий голос молодого чоловiка. – Я вчора телефонувала з приводу книги, пам'ятаете?
– Так, вiтаю. Я дiзнався про наявнiсть, вам пощастило «Історiю третього рейху» ще не продали, так що у вас е можливiсть ii придбати.
– Вiдмiнно, – зрадiла дiвчина, – як я можу ii забрати? І назвiть вартiсть, будь ласка.
– «Історiя третього рейху» це рiдкiсне видання, рiк випуску 1952.Вийшла книга обмеженим тиражем, вартiсть такоi книги триста доларiв, – невпевнено вiдповiв хлопець.
– Хм, а чи не за дорого для книги? – на всякий випадок запитала Дарина. Вона пошкодувала, що не поцiкавилася у свого друга Максима, який спецiалiзуеться на перiодi Великоi Вiтчизняноi вiйни, скiльки може коштувати таке видання.
– Ну, взагалi-то я можу вiддати вам ii зi знижкою, наприклад, за двiстi вiсiмдесят доларiв, – швидко погодився продавець.
Дарина, про себе, похвалила свою кмiтливiсть i пiдтвердила про готовнiсть придбати «Історiю третього рейху» за двiстi вiсiмдесят доларiв. Їй необхiдно було виглядати природно. Працюючи з аукцiонними домами вона знала, що такого роду товар завжди оскаржуеться в цiнi. Дарина ризикувала втратити продавця, торгуючись за знижку, але iй було потрiбно перевiрити рiвень знань хлопця в аукцiоннiй справi.
Дарина домовилася з Родiоном про зустрiч в парку Тараса Шевченка, бiля пам'ятника через годину. Пiсля закiнчення розмови з продавцем вона зателефонувала Валерii. На шляху до автомобiля Дарина детально розповiла про свое просування в розслiдуваннi. Про те, як шукала товар в Інтернетi, як знайшла оголошення з книгами з перелiку Макаровоi. Розповiла, як зателефонувала i домовилася про зустрiч. Лера не мала часу довго сварити недосвiдчену напарницю, тiльки попросила, щоб наступного разу Дарина спочатку дiлилася планами з нею, а вже потiм, пiд чiтким наглядом i з дозволу керiвництва починала дiяти. Ще Лера м'яко натякнула, що функцiя Дарини проводити консультацii в ходi розслiдування, хоча i похвалила ii за вiдмiнну роботу. Наостанок попросила не вступати самiй в перемовини з продавцем, а дочекатися ii.
Годину потому Дарина вже знаходилася бiля пам'ятника Тарасу Григоровичу Шевченко. Через дощову погоду парк виглядав безлюдним, рiдкiснi перехожi бiгли по мокрих плитках, прикриваючись парасольками. Дарина нервувала, тому що приiхала ранiше нiж Лера. Їi лякало, що продавець може прийти ранiше слiдчого. Через хвилин двадцять очiкування, вона повернулася на свое iм'я. Лера, закутуючись в плащ, бурчала про те, що невже не можна було призначити зустрiч де-небудь в сухому мiсцi. Дарина розсмiялася.
– Нiчого смiшного не бачу, – огризнулася слiдчий.
– Хтось встав не з тiеi ноги? – весело запитала Дарина.
– Нi, я просто не люблю таку погоду, – вже спокiйнiше вiдповiла Лера. – Ну, i де наш продавець?
– Чекаю. Сподiваюся, вiн не злякаеться, – з надiею в голосi вiдповiла Дарина.
Родiон запiзнювався. Минуло сорок хвилин пiсля призначеного часу, коли до дiвчат пiдiйшов невисокого зросту хлопець рокiв вiсiмнадцяти. Зовнi вiн виглядав солiдно. Класичного покрою брюки, потерте, але чисте темно-сине пальто, бiла сорочка, начищенi туфлi. В руках портфель, як у мiнiстра. Єдине, що видiлялося з усього дiлового ансамблю – це зелена, величезних розмiрiв, парасолька. Швидше вона пiдходила для походiв на пляж, нiж для прогулянок пiд дощем.
– Привiт, серед вас е Дарина? – звернувся вiн до дiвчат.
– Так, – поспiшила вiдповiсти Дарина, – це я.
– Дуже приемно. Я принiс вам те, що ви просили.
Хлопець незграбно вiдкрив портфель i витягнув звiдти значних розмiрiв книгу. Вiн обережно передав ii Даринi.
– А вам не шкода прямо пiд дощем продавати такий раритет? – втрутилася Лера. – Пропоную пройтися до перехрестя, там е затишне кафе.
Хлопець помiтно напружився.
– Я не придбаю товар, поки його не перевiрю. А пiд дощем це проблематично. Не хочеться псувати предмет колекцiонування, – швидко пояснила Дарина.
Хлопець схвально захитав головою, сховав книгу i слухняно пiшов за Лерою, яка досить швидко попрямувала убiк перехрестя.
Невелике, але затишне кафе виявилося майже порожнiм, тiльки парочка студентiв про щось сперечалися в самому кутку крихiтноi зали. Новоприбулi вiдвiдувачi розмiстилися за столиком. Сонна офiцiантка знехотя пiдiйшла прийняти замовлення.
– Нам три кави, будь ласка, i рахунок, – вiдрубала Лера.
Дарина хотiла додати, що iй з молоком, але офiцiантка пiшла геть в одну мить.
– Отже, молодий чоловiче, пропоную познайомитися. Дарину ви вже знаете, а мое iм’я Валерiя, – м'яко, але якось дуже напористо почала Лера.
– Дуже приемно, – перелякано вiдповiв хлопець, – а мое iм’я Родiон.
– Дуже рiдкiсне iм'я, – помiтила Лера.
Хлопець знизав плечима. Молодий пiдприемець помiтно нервував. Його голос став вище, а долонi залишали вологi вiдбитки на гладкiй поверхнi столу.
– Менi здаеться, я вас зараз засмучу, – продовжила Лера, – ми не справжнi покупцi. Я слiдчий, а вона консультант в однiй неприемнiй справi.
Родiон позеленiв. Вiн явно не очiкував такого повороту подiй. Тепер до його хвилювання додалося тремтiння в голосi. Хлопець спробував щось запитати, але вийшло невиразно i пискляво. Навiть Дарина занервувала. Вона не знала, чого можна очiкувати вiд слiдчого при виконаннi.
– Та не переживайте ви так, – заспокоiла Лера хлопця. – Ми тiльки хочемо отримати iнформацiю. Обiцяю, вам i вашому бiзнесу нiчого не загрожуе.
Дарина скоса подивилася на свою напарницю. Вона вiдчувала, що люб'язний тон – це пастка.
Хлопець злегка розслабився. Принесли каву. Аромат гарячого напою трохи розсiяв напруженiсть в повiтрi.
– Отже, Родiон, – почала свiй допит Лера. – Розкажiть нам, звiдки у вас книга «Історiя третього рейху»?
– Вiд бабусi, – трохи вагаючись, вiдповiв хлопець.
– Вiд якоi бабусi? – поцiкавилася Лера.
– Вiд моеi бабусi, – вiдповiв молодий чоловiк.
– І яке iм’я у вашоi бабусi? – продовжувала допитувати слiдчий. – Але перш, нiж ви вiдповiсте, пам'ятайте, перевiрити родиннi зв'язки менi не важко, а за неправдиву iнформацiю можна потрапити до в'язницi.
