– Ти десь далеко, – звернулася вона до Дарини. – Невже на тебе справило таке враження вiдвiдування Єремеi Василiвни?
– А? – перепитала Дарина. – А нi, просто я замислилася про збiги. Менi приходить на оцiнку перстень, ця ж прикраса виявляеться на трупi вбитоi дiвчини. Господиня персня теж мертва. Загадковий вiдвiдувач, який навiв жаху на Єремею Василiвну. Тобi не здаеться все це дивним?
– Здаеться. І чим далi я намагаюся розiбратися в цiй справi, тим бiльш заплутаною вона стае. Спробуемо пролити свiтло на те, що вiдбуваеться, коли поговоримо з повiреним, як його там Леонiд Савович, здаеться. Давай доiдай сендвiч i поiхали.
Зараз мила витончена Валерiя перетворилася на справжнього слiдчого. Навiть погляд змiнився, а голос став нижчим. Даринi ставало моторошно вiд таких змiн в поведiнцi напарницi. Рiзкi перепади вiд нiжноi дiвчини до суворого представника закону лякали. У Дарини рiвний характер, тому людей з перепадами настрою вона намагалася уникати. Але тут вибирати не доводилося. Тим бiльше Дарина розумiла, що кожна професiя залишае свiй вiдбиток.
Дiвчата розплатилися за обiд i поiхали убiк офiсу компанii «Ангельськi крила», де Лера попередньо домовилася про зустрiч з Гнишко Леонiдом Савовичем.
Облуплений вхiд з дешевою вивiскою не вселяв довiри. Скрипучi дверi оповiстили всiх спiвробiтникiв про те, що до них прийшли вiдвiдувачi.
– І як можна доручати свое майно такiй конторi? – запитала Дарина.
– А ти думаеш, бабусi з дiдусями сюди приiжджали хоча б раз? – з посмiшкою вiдповiла Лера.
Повiрений виявився досить приемним у спiлкуваннi. Пухкий, невисокого зросту рожевощокий чоловiк рокiв тридцяти п'яти. Його очi посмiхалися, вiд нього iшли позитивнi емоцii. Вiн абсолютно спокiйно пiшов на контакт. І незабаром допит перетворився в приемну бесiду.
Лера, як справжнiй слiдчий, вирiшала не ходити навколо. Вона з першого ж питання перейшла до справи:
– Ви, Гнишко Леонiд Савович?
– Абсолютно вiрно, саме я, – посмiхнувся повiрений.
– Ви можете розповiсти нам про Макарову Марiю Петрiвну. Де ви познайомилися, якi справи вели для неi, – продовжила Лера.
– Мене з нею познайомила Єремея Василiвна, сусiдка Марii Петрiвни. Наша фiрма веде ii справи.
– А чим конкретно займаеться ваша фiрма? – поцiкавилась Лера.
– Взагалi-то у нас багато напрямкiв, але один з них, це допомога в оцiнюваннi майна з подальшим продажем на аукцiонах. У нашiй краiнi не прийнято готувати заздалегiдь заповiти. А потiм починаються проблеми з нерухомiстю, антикварiатом, речами, предметами iнтер'еру. Ось тут i вступае в справу наша фiрма. Ми допомагаемо по максимуму безболiсно з вигодою вирiшити всi проблеми зi спадщиною.
– А що ви робите з майном самотнiх людей, наприклад, таких, як Марiя Петрiвна або ii сусiдка? – поцiкавилася Лера.
– Якщо до нас звертаються такi клiенти, то ми за життя проводимо опис майна. Власник пiдписуеться пiд перелiком, ми укладаемо договiр i складаемо заповiт. Далi проводиться робота згiдно з укладеним договором. Ось Макарова хотiла, щоб всi предмети, що представляють собою цiннiсть, продали за великi грошi. А потiм цi грошi вiддали до дитячих будинкiв. Все йшло добре до того часу, поки я не дiзнався про смерть своеi клiентки. Звичайно, за договором вступае в силу ii заповiт, який дозволить довести справу до кiнця, але тепер буде бiльше паперовоi тяганини. Дiти з дитячих будинкiв ще не скоро отримають спадок, – Леонiд Савович перевiв подих i продовжив. – Що ж стосуеться Єремеi Василiвни, то там трохи iнша iсторiя. Вона хоче дожити свiй вiк серед накопичених за життя речей. Таким чином, тiльки пiсля ii смертi ми зможемо зайнятися ii майном, хоча опис вже проведено i все завiрено.
– А ви не знаете, чому Макарова вирiшила раптом зайнятися продажем свого майна? – поцiкавилася Лера.
– За ii словами вона вiдчувала свою швидку смерть, тому не хотiла, щоб нажите за все життя добро виявилося розкраденим.
– Все одно дивно, – не вгамовувалася Лера. – Навiщо тодi треба було спочатку звертатися до стороннiх людей, а не вiдразу передати все в дитячi будинки?
– Чому дивно? – здивувався повiрений. – Антикварiат в дитячих будинках нiкому не потрiбен. Набагато цiннiша грошова допомога. Але Макарова Марiя Петрiвна не знала про iснування такоi фiрми, як наша. Тому намагалася органiзувати продаж свого майна самостiйно. Там е предмети, якi, на мiй погляд, мають цiннiсть. Вони дбайливiше будуть зберiгатися у колекцiонера, який знае вартiсть своеi покупки, нiж у якогось пiдлiтка або барахольщика.
– До речi про предмети, – мовила Лера. – Ми з вами зв'язалися по однiй справi, в якiй фiгуруе розкiшний перстень. Цей же перстень було надiслано в бюро оцiнки антикварiату незадовго до того як… – тут Валерiя перервалася i перемкнулася на Дарину. – Що ж експерт зi старожитностей, твоя черга закидати питаннями Леонiда Савовича.
Дарина посмiхнулася. Вона залiзла в сумку, щоб вийняти звiдти золотий перстень з рубiном.
– Ось, – простягнула вона прикрасу повiреному. – Цей же перстень е серед надiсланих вами предметiв на оцiнку, але вiн також фiгуруе в однiй справi, розслiдуванням якоi ми займаемося. Скажiть ви пам'ятаете цю прикрасу?
– О так, – дуже голосно вiдповiв Гнишко. – Я його добре запам'ятав. Перстень вельми незвичайний. Судячи з розмiрiв каменю i кiлькостi золота в оправi, може виявитися дуже коштовним. Тiльки от не пригадую, щоб я його комусь вiддавав. Вiн повинен знаходитися серед цiнних речей в квартирi покiйноi.
– Ви впевненi, що не мiг перстень опинитися поза квартирою? – поцiкавилася Дарина.
– Абсолютно. Я точно пам'ятаю, як вiдклав цю прикрасу в окрему нiшу, де зiбрав ще деякi особливо цiннi предмети з майна Макаровоi.
– Скажiть, а Макарова нiчого не розповiдала про цей перстень? Звiдки вiн у неi? Що вiн означав для неi? – продовжувала цiкавитися Дарина.
– Та начебто нi, – замислився повiрений. – Але я точно знаю, що вона вiддавала його виставляти на продаж через Інтернет. Якщо чесно, у мене склалося враження, що Макарова забула про цiннiсть своiх речей, в тому числi прикрас. І просто хотiла швидше вiд усього позбутися.
– Хм, дивне завзяття. А вам не складно буде надiслати менi перелiк речей, який ви склали у Макаровоi? – попросила Дарина.
– Так звичайно. Я сьогоднi ж перешлю його по електроннiй поштi, – вiдповiв Леонiд Савович.
Дiвчата попрощалися з повiреним. Лера довезла Дарину до вiддiлення, де залишився припадати пилом мiнiатюрний «Гольф». Обговоривши перший повноцiнний день розслiдування, напарницi роз'iхалися по домiвках.
Вдома Дарину чекав порожнiй холодильник i заспаний Муська, який мило мружився.
– Привiт, Муська, – мовила з порога Дарина своему вихованцевi. – Як твiй день? Спав?
Вона пiдняла кота на руки. Дарина потерлася щокою об його м'яку шерсть.
– Ого, та ти погладшав i пiдрiс, як менi здаеться. Ось що означае сiмейне життя. Муська у вiдповiдь нявкнув.
– Давай тебе погодуемо, – запропонувала турботлива господиня.
Дарина доверху наповнила миску кота, захопила з кухнi старi сухарики i вiдправилася в кiмнату працювати на ноутбуцi. З моменту спiлкування з сусiдкою Макаровоi, ii турбувала одна iдея, яку iй не терпiлося втiлити в життя. Якщо деякi з речей Марii Петрiвни виставлялися на продаж в Інтернетi, тодi можна спробувати знайти тих людей, до яких Макарова звернулася до повiреного. Найiмовiрнiше, перемовини з покупцями вели саме вони. Залишалося тiльки знайти в Інтернетi оголошення з речами Макаровоi.
Дарина перевiрила свою електронну пошту, на яку Леонiд Савович вислав папку з каталогом предметiв з квартири Макаровоi. Перелiк виявився досить значним. Там було багато книг, два сервiзу, ваза, старий комод, двi статуетки, ще багато рiзних дрiбниць i прикраси, серед яких значився перстень з великим рубiном. Дарина вирiшила, що найефективнiше буде шукати продавця за наданою лiтературою. Тим бiльше що добiрка виявилася досить неординарною.
За перелiком книг було бiльше двох сотень. Дарина почала перераховувати iх вголос:
– «Історiя Стародавнього Риму», «Історiя древньоi Грецii», «Енергетичнi точки Киiвськоi Русi», «Мiстичнi тварини», «Енциклопедiя чаклунства i демонологii», «Енциклопедiя символiв i знакiв», «Історiя третього рейху». Яка дивна добiрка. Бабулька явно була не простою.
Дарина прийшла до висновку, що якщо така лiтература була виставлена??на продаж, то обов'язково знайдеться серед мiльйонiв сайтiв. Вона набрала: «Продам книгу Енергетичнi точки Киiвськоi Русi». І ось поталанило, перше ж посилання видало iй оголошення про продаж цiеi енциклопедii. Дарина зайшла на сайт. Вона нарештi знайшла, що шукала. Великий перелiк книг, який пропонувався за низькою цiною. Персня з великим рубiном серед перелiчених товарiв не виявилося, але бiльша частина виставленоi на продаж лiтератури належала Марii Петрiвнi. Нижче в оголошеннi висвiтився номер продавця i його iм'я – Родiон. Дарина подивилась на годинник. Стрiлки показували без десяти хвилин десять. Запiзно, але жага вiдповiдей пересилила поряднiсть. Вона набрала номер з оголошення.
– Алло, – вiдповiв iй голос хлопця.
– Привiт, я телефоную по оголошенню, – намагаючись спокiйно говорити в трубку, вiдповiла Дарина.
– По якому? – поцiкавився молодий чоловiк.
– Е-е, – забарилася Дарина, – ось тут е книга «Енергетичнi точки Киiвськоi Русi», хотiла б ii придбати.
Настала пауза. Було чутно, як спiврозмовник шарудить папером.
– Ви знаете, – нарештi вiдповiв вiн, – на жаль, це оголошення вже не актуальне. Я, мабуть, забув його прибрати. Весь товар проданий.
– Невже нiчого не залишилося? – награно обурилася Дарина. – Мене зацiкавила ще одна книга «Історiя третього рейху», я готова заплатити непогану суму.
