Полковник забарився. Вiн зовсiм забув, що вигадав iсторiю про зйомки фiльму.
– Та нормально, як би, – вiдповiв вiн. – А що?
– Нiчого, просто так запитала. Вирiшила перевiрити, обдурив ти мене чи нi, – весело зiзналася Дарина.
– Я? Обдурювати рiдну доньку? Нiколи! – обурився полковник.
– Гаразд, тато, досить мене оберiгати. Я вже не дитина. Так що там iз звiрячим вбивством? Знайшли того, хто це зробив?
– Та куди там! – на диво спокiйно вiдповiв Св’ятопятов. – У нас же тiльки рука лiва, а тiло не виявили. За вiдбитками нiчого немае, свiдкiв немае. Один тiльки дивак приходив сьогоднi. І того прогавили.
– Як це прогавили? – здивувалася Дарина.
– А ось так. Черговому догану. Прийшов хлопчина дивного вигляду i заявив, що знав вбиту. Що вiн ii друг або родич, я так i не зрозумiв. Це все одно не важливо. У нас навiть на камерах його обличчя немае. Встановили дороге обладнання, а толку вiд нього, як з козла молока!
Св’ятопятов вже трохи випив i став балакучим.
– Почекай, а як же вiн дiзнався взагалi про руку? – здивувалася Дарина.
– Напевно, так само як i ти. Вiд наших друзiв телевiзiйникiв! Що б iм грець! Всю контору на вуха пiдняли!
– І що, прямо ось так по руцi впiзнав свою родичку чи подружку? Тато, це ж смiшно.
Настала пауза. У всiй метушнi Св’ятопятов навiть не подумав про те, що дiйсно, як це хтось змiг впiзнати у вiдiрванiй руцi свого знайомого? Полковник не знайшов чим вiдповiсти. Все, що вiн змiг зробити пiсля слiв доньки, це голосно посопiти в слухавку. Дарина розсмiялася.
– Ну ви даете! Теж менi, сищики.
– Добре-добре. Теж менi, детектив. У понедiлок вiдбудуться збори по цiй справi там i розберемося. Як у тебе день пройшов? Чим займалася? – змiнив напрям розмови Св’ятопятов.
– Не погано. Прокинулася, прибралася на кухнi, погуляла по мiсту, потiм прийшла i задрiмала.
– Тааак, – простягнув полковник. – За такоi погоди треба на свiжому повiтрi час проводити, а не розслiдуваннями займатися в запорошених кабiнетах.
– Ой, до речi про розслiдування. Я не знаю чи важливо це, але менi сьогоднi випадково на очi потрапила стаття. У нiй йдеться про труп дiвчини знайдений вчора на набережнiй без руки, – не дала договорити батьковi Дарина.
Знову настала пауза.
– Донька, ось ти менi скажи, навiщо тебе весь час тягне щось читати чи дивитися про вбивства. Увiмкнула б краще комедiю.
– Так я ж не спецiально, воно все якось само собою вийшло. Спочатку вранцi про руку, а пiсля обiду про дiвчину без руки.
– А територiально де, не пам'ятаеш?
– На набережнiй, недалеко вiд Пiшохiдного мосту.
– Ага, добре, в понедiлок перевiрю. А тобi досить вже кримiнальнi новини читати. Подивися фiльм хороший.
– Я спробую, – з нiжнiстю в голосi вiдповiла Дарина, чмокнула в слухавку i закiнчила розмову.
Настрiй у неi трохи пiднявся. Якщо батько не хвилюеться, тодi все добре. Вона залiзла в холодильник за вiдерцем морозива. Залишок вечора пройшов без пригод, страшних сюжетiв i кримiнальних новин. Дарина подивилася двi комедii, кiлька серiй серiалу з абсурдним сюжетом, доiла морозиво, а потiм ще довго не могла заснути. Вона не переставала повертатися до думок про вбиту дiвчину i вiдiрвану руку. Дарина вiдчувала жах кожен раз, коли думала про подiю. Вона не вiрила в збiги, в ii життi таких не траплялося або вона просто не хотiла iх помiчати. Але сьогоднiшнiй день принiс двi неприемнi новини, якi можуть бути пов'язанi мiж собою. Але чому цi збiги вiдбулися саме з нею, а не з ii батьком, наприклад? Вiн же розслiдуе цю справу. Дарина катувала себе питаннями до ранку. Їй здалося, що почало свiтати, коли вона занурилася в свiт сновидiнь.
Уривками пролiтали калейдоскопи. Вулиця, потiм iнша, потiм наступна. Будинок, iнший будинок. Якесь незнайоме мiсто, дивнi люди. І так один за iншим змiнювався змiст снiв, а потiм чергування рiзко закiнчилося. З мороку вийшов худий чоловiк, одягнений в темно-фiолетову мантiю з широким капюшоном, яка повнiстю приховала його обличчя. Дарина крiзь морок робила спроби зазирнути в темну глибину, щоб розгледiти, хто ж завiтав до неi в сон. Але чим бiльше вона вдивлялася, тим сильнiше ставав морок. Незабаром залишився тiльки розпливчастий силует. На мить чоловiк пiдняв капюшон, свiтло блакитнi майже бiлi очi дивилися на неi. Вiдкрився рот i щось прошепотiв.
Дарина скочила з лiжка. Вона часто дихала, ii серце шалено калатало, жах паралiзував кiнцiвки. Що це було? Страшний сон?
– Що ж зi мною вiдбуваеться? – вимовила Дарина вголос, трохи вiддихавшись.
Їй стало не по собi. Жахи траплялися в ii нiчних мрiях, але таке привидiлося вперше. Дарина пройшлася по квартирi, випила води i вже збиралася увiмкнути телевiзор, але передумала. Досить з неi вчорашнiх збiгiв. Сьогоднi нiякого телебачення i друкованих видань.
Всю недiлю Дарина провела з матусею, яка прилетiла до Киева у невiдкладних справах на пару днiв. А ввечерi, забувши цiлком про суботнi подii, зустрiлася з друзями в барi, звiдки вже пiзно вночi повернулася додому.
Глава друга
Настав понедiлок. Крiзь чистi вiкна офiсу спекотно свiтило сонце. Воно потрапляло якраз на монiтор Дарини. Вона позiхнула, iй зовсiм не хотiлося працювати. У променях лiтали пiщинки пилу. Вони то пiднiмалися, то опускалися серед масивних полиць, завалених старими книгами i рукописами. Такий теплий весняне ранок. Здавалося б, свiт сповнений натхнення, а у Дарини в головi суцiльна каша. Їй треба вже починати готуватися до аукцiону. Спецiалiзацiя Дарини це рiдкiснi речi, такi, що не беруться оцiнювати iншi фахiвцi. Пристрасть до iсторii антикварiату у неi з'явилася ще в дитинствi. Даринi завжди було цiкаво знати, яке життя прожив той чи iнший предмет. Особливо ii захоплювали давнi знахiдки, з якими пов'язанi загадковi подii. Вона дуже любила мiстичнi iсторii та взагалi все, що стосувалося цього напрямку.
Дарина вiдкрила на комп'ютерi папку з фотографiями лотiв, якi пропонувалися на аукцiон. Вона почала не поспiшаючи перегортати зображення. Нiчого особливого або цiкавого на ii думку запропоновано не було. Дарина стала розподiляти по електронних папках фотографii з предметами антикварiату. Тi, за якими вона ранiше проводила оцiнку, переносила в одну. Іншi, якi тiльки вивчала, але не оцiнювала – в iншу. Залишалася третя папка. Вона призначалася для лотiв, якi зустрiлися Даринi вперше. Але знiмки нiчого особливого не пропонували. Велика частина товару давно рахувалася в базi i переходила з рук в руки. Дарина знову позiхнула.
– Що, нiчого цiкавого? – почула вона приемний, трохи дитячий голос за спиною.
Дарина закинула голову. У дверях з двома фiлiжанками кави стояв ii гарний друг i колега Максим. Пухкий, невисокого зросту хлопець двадцяти п'яти рокiв. Зi свiтло-русявою шевелюрою, стриженою пiд горщик. Вiн, так само як i Дарина, працював експертом з антикварiату. Його пристрастю були предмети часiв Великоi Вiтчизняноi вiйни. Максим простягнув каву подрузi i примостився поруч на стiлець.
– Як вихiднi? – з веселою ноткою в голосi запитав вiн.
– Як зебра: чорна смуга, бiла, чорна, бiла.
Максим посмiхнувся.
У цей момент в примiщення зайшов серйозного вигляду чоловiк рокiв сорока. Вiн зробив вигляд, що не побачив балакунiв i почав перебирати папки, якi у великiй кiлькостi лежали на одному iз письмових столiв.
– От блiн, зайшов, – пошепки промовив Максим i тiнню вислизнув з кабiнету.
За ним, з вiдiбраними паперами, вийшов чоловiк.
Незабаром Максим надiслав Даринi смайлик, вони ще перекинулися кiлькома фразами у вайберi, пiсля чого поринули кожен в свою роботу. Дарина передивилася сотнi заявок i ретельно розклала фотографii з описами по електронних папках. З усього потоку надiсланих лотiв найдовше вона розглядала золотий перстень з рубiном. На внутрiшнiй сторонi оправи можна було розгледiти частину напису «San». Це прикраса викликала у Дарини iнтерес, вона зробила запит на повний опис i миттево переключилася на наступне зображення.
Робочий понедiлок закiнчився спокiйно. Вечiр такого чудового дня Дарина вирiшила провести в кафе з друзями. Приемним сюрпризом стала жива музика, яка зазвичай бувае тiльки по вихiдних. Ось що означае, коли за поганим завжди слiдом iде щось хороше. Неприемнi подii вже трапилися, i того, що сталося, цiлком достатньо.
Але вечiр перестав бути добрим, коли Дарина пiд'iхала на автомобiлi до парковки бiля свого будинку. Там не знайшлося жодного вiльного мiсця, навiть ii постiйний п'ятачок зайняли старенькi «Жигулi». Охоронця в будцi не виявилося. Дарина хвилин п'ятнадцять провела в засiдцi з надiею, що вартiвник повернеться на свое робоче мiсце, а потiм розлютилася i нахабно залишила автомобiль у дворi вiдразу пiд вiкнами.
– Ну i що, що заборонено, – бурчала вона, пiднiмаючись в квартиру, – ну i що, що оштрафують. Нехай спробують, я такий скандал влаштую!
Дарина пiднiмалася по сходах, не перестаючи лаятись. Їi обурення, якi супроводжувалися нецензурною лексикою, перервав пухнастий клубочок, який згорнувся на килимку перед вхiдними дверима ii квартири. Як тiльки Дарина пiдiйшла, кiт пiдвiвся на лапки i голосно заурчав. Руда блакитноока принаднiсть тягнула свою мордочку до господинi квартири. Кошенятi на перший погляд було близько року. Дарина обожнювала котiв, проте не заводила домашню тварину, враховуючи який спосiб життя вона вела. Вдень робота – ввечерi тусовки. Але, зваживши всi за i проти, Дарина вiдкрила дверi, впускаючи кошлате чудо в квартиру.
– Будеш зватися Муською! – урочисто охрестила вона кота.
Той, як справжнiй господар, вiдразу побiг дослiджувати своi новi володiння. Муська бiгав по квартирi вiдкритого планування, потiм сказав: «мяу» i заснув прямо у центрi кiмнати. Дарина пильно спостерiгала за своiм новим спiвмешканцем, щоб той нiде не зазначив територiю, а коли Муська занурився у сон, переклала його на лiжко.
– Ласкаво прошу в мiй свiт, – тихенько прошепотiла вона на вухо кошенятi, нiбито вiн ii розумiв.
