Ключник світів

– Точно! – закричала Дарина. – Я можу провести власне розслідування! Дізнатися, ким була Макарова М.П., чи були у неї родичі. Можливо, убита дівчина її онучка або донька.

– Ти почекай, – заспокоїв її Максим, – мені ще необхідно поговорити з родичем.

– Та не треба тобі ні з ким говорити, – раділа Дарина. – У мене тато полковник поліції. Я його попрошу запросити мене як фахівця з антикваріату для участі в розслідуванні.

Максим трохи засмутився через свою непотрібність. Наостанок він запропонував пошукати інформацію по своїх записах періоду Великої Вітчизняної війни.

Дарина на радощах чмокнула свого друга в щоку. Максим почервонів і пішов з кабінету, а вона негайно набрала номер телефону батька.

– Татусю, – майже істерично вимовила Дарина. – Ти мені потрібен дуже-дуже зараз на моїй роботі. Будь ласка, приїжджай без питань. Цілую до зустрічі.

На останньому «цілую» Дарина вже прибрала телефон від вуха і натиснула скидання. Вона знала, що після такої розмови батькові нічого не залишиться, як прибігти до безцінної доньки. Вона не любила маніпулювати улюбленим родичем, але іноді обставини брали верх над її чесністю.

Олександр Миколайович приїхав дуже швидко. Він захеканий, весь розпашілий вбіг до кабінету Дарини, за ним поспішав Веніамін Тихонович. Керівник тримався стримано, але його хвилювання видавали вуха, які стали яскраво червоного кольору.

– Що трапилось? – закричав Св’ятопятов.

– Ой, татусю! Пробач, будь ласка. Я тебе налякала? – невинно, по-дитячому відповіла Дарина. – Тут просто таке. Іди сюди, сідай, я тобі покажу.

Дарина обережно провела батька по кабінету і посадила в своє робоче крісло. Олександр Миколайович глибоко дихав і тримався за серце. Дарина не приділила уваги своєму керівнику, тому той тихенько пішов.

– Тато, вибач, ти добре себе почуваєш? – ласкаво поцікавилася Дарина.

– Як сказати. Я так швидко від автівки до дверей вже давно не бігав. До того ж ти змусила мене порушити кілька правил дорожнього руху, а я, між іншим, представник закону. І взагалі, більше так ніколи не роби! Я думав з тобою щось трапилося!

– Вибач, ну будь ласка, – вибачилась Дарина.

– Гаразд, розповідай, яка справа у тебе до мене.

Дарина присіла на край столу, витягнула перстень з конверта і почала розповідати.

– Звідки він у тебе? – здивувався Св’ятопятов.

– З відділення надіслали на оцінку, – пояснила Дарина. – Мені здається, я знайшла власника. Цей перстень прийшов до нас в переліку лотів, він рахувався за однією бабусею, яка пішла з цього світу, Макаровою М.П… Ось, дивись на екран. Однак знайдено прикрасу на руці молодої особи. Я припускаю, що вбита дівчина має пряме відношення до Макарової М.П… Можливо донька, онучка або просто знайома. Знайдемо, хто така Макарова, знайдемо дані на власницю руки.

Дарина закінчила свій короткий монолог і благально подивилася на батька.

Той насупився, трохи подумав, потім вимовив:

– Це хороша робота, ми спробуємо знайти родичів цієї Макарової. Шкода, що вона пішла в інший світ. А що сама прикраса? Має цінність?

– Все надзвичайно загадково! – вигукнула Дарина. – Я не можу відповісти точно про її вартість, тому що не можу визначити вік виробу. Мені потрібно трохи часу для вивчення перстню. Я мрію, щоб прикраса стала коштовним лотом на нашому аукціоні.

– З приводу лота, не поспішай. Це все ж таки доказ, – суворо відповів Св’ятопятов. – А ось що стосується інформації, яку ти змогла знайти, то вона дійсно дуже цінна. Тепер у нас з'явилася важлива зачіпка. Завдяки Макаровій ми зможемо просунутися в розслідуванні вперед, я сподіваюся. Розумниця, перешли мені висновки по електронній пошті, віддам все слідчій.

Св’ятопятов вже мав намір підвестися, але Дарина різко схопила його за руку. Полковник не втримався і плюхнувся назад у крісло.

– Татко, будь ласка, можна я допоможу в цьому розслідуванні, – знову благально попросила Дарина.

– Не зрозумів, – здивувався Св’ятопятов.

– Я дуже хочу дізнатися історію цієї прикраси. Я ж історик, а тут загадка на загадці. І вбивство і померла Макарова і сама прикраса дуже незвичайна. Будь ласка, будь ласка, будь ласка…

– Так хто ж тобі заважає? Займайся. Он у тебе Інтернет і книжки різні,– спокійно відповів полковник. – Вивчай собі на здоров'я.

– Ні ти не зрозумів. Я хочу брати участь у розслідуванні. Я хочу мати доступ до цієї прикраси і отримувати інформацію по ходу слідства.

Св’ятопятов зі скрипом розсміявся. Це було більше схоже на кашель, ніж на виплеск позитивних емоцій.

– Дариночка, при всій моїй любові до тебе, я не можу дозволити вести цю справу разом з кваліфікованими співробітниками правоохоронних органів. Це небезпечно і… – полковник не закінчив речення.

– Так, але я можу виступати в якості консультанта з антикварної речі, яка причетна до вбивства. А раптом це все через цей перстень?

Св’ятопятов замислився. Йому чомусь згадався таємничий гість, який приходив до відділку, щоб впізнати відірвану руку. Так от значить, як він зміг визначити, кому належить відокремлена частина тіла. По персню!

– Добре, – твердо відповів полковник. – Я завтра напишу офіційний запит твоєму керівнику про те, що ти запрошена консультантом в розслідуванні у справі вбитої дівчини.

– Сьогодні! – радісно вигукнула Дарина.

– Що сьогодні? – не зрозумів полковник.

– Сьогодні напишеш запит моєму керівнику, що я офіційно стаю консультантом в справі вбитої дівчини.

Св’ятопятов глибоко зітхнув.

– Добре, сьогодні.

– Так! Я знала! – вигукнула Дарина і міцно поцілувала батька в щоку.

Полковник ще раз зітхнув і поїхав писати офіційного листа.

Дарина не могла повірити, що їй вдалося вмовити батька. Вона сподівалася, її знання в області антикваріату зможуть допомогти в розслідуванні. Дарина ще довго сиділа в Інтернеті в пошуках відповідей на свої питання. Можливо, перстень не принесе багатство аукціонному дому, але щось в ньому є таємниче, навіть містичне. Дарина поклала опис завдання і прикрасу в конверт. Потім набрала в Інтернет пошуку: «перстень кров ворона». Перше, що випало на сторінці, це книга «Кров ворона». Далі статті про воронів і знову книга, книга, книга. Дарина ще трохи пограла словами, але її спроби ні до чого результативного не привели.

Вже стемніло, коли вона вибралася зі свого офісу на вулицю. Пахло весною. Прогріте повітря ще огортало своїм оксамитом, хоча вже відчувався наступ прохолодної ночі. Місто жило своїм життям. Яскраві вогні кафе вабили приєднатися до хмільного хороводу теплого вечора. Але, незважаючи на численні смс і дзвінки друзів, Дарина просто хотіла трохи постояти на місці, а потім сісти в автомобіль і поїхати додому до свого нового співмешканця. Тим більше, доказ довелося взяти із собою, тому що особистого сейфа у Дарини в кабінеті не було, а секретар давно пішла. Але, насправді, їй просто не хотілося розлучатися з перснем. На секунду Дарина побажала, щоб це прикраса виявилася простою дрібничкою, яку потім вона зможе випросити у свого батька. Її навіть не збентежило те, що ще кілька днів тому перстень прикрашав великий палець особи, яка залишила цей світ. Дарина міцніше притиснула конверт до себе і попрямувала до автомобіля.

Через двадцять хвилин вона вже відкривала двері своєї квартири, де її сонно зустрічав маленький пухнастик. Муська позіхнувши, підбіг муркотіти до господині.

– Ти мій ніжний звір, – погладила Дарина свого вихованця. – Скучив? Я теж скучила. Зараз буду тебе годувати.

Дарина зняла пальто, кинула торбину на тумбочку, а поруч поклала конверт. Вимила руки і відразу попрямувала на кухню. Насамперед погодувала вихованця, а після зазирнула в холодильник.

– Ось так, Муська, твоєї їжі завались, а у мене миша повісилася, – прокоментувала Дарина вміст порожніх полиць. – Переходжу на котячий корм.

Муська начебто зрозумів, про що сказала його господиня, тому відірвав мордочку від миски і невдоволено нявкнув.

– Гаразд-гаразд, зараз що-небудь замовлю.

Дарина, недовго вагаючись, набрала телефон своєї улюбленої закусочної. Вона замовила піцу асорті.

– Ех, Муська, будемо з тобою товстіти. Муська!

Поки Дарина спілкувалася з оператором закусочної, вихованець закінчив трапезу і вирішив зайняти себе корисною справою. Дарина застала свого улюбленця, коли той, забравшись на тумбочку, стягнув конверт з доказом і вже до половини його розлущив.

– Муська! – повторила вона. – Ти що робиш?! Фу! Зупинись!

Вона намагалася витягнути залишки вмісту конверта з чіпких лап свого домашнього вихованця. Вийшло це не відразу, тому від фотографій і супровідного листа залишилися тільки шмаття.

– Подякуй, що перстень міцний, а то довелося б тебе здавати як доказ, – Дарина в підтвердження міцності підсунула йому під ніс прикрасу.

Кіт сів на задні лапи і, не відриваючи погляду, дивився на перстень розширеними зіницями.

– Ти чого як загіпнотизований? – здивувалась Дарина. – Хм, може коти дійсно бачать духів померлих? Ех, ось вмів би ти балакати, ми б із тобою справу розкрили. Поспілкувався б з духом і сказав мені, хто вбив бідолашну.

Дарина заховала перстень в скриньку, а після взяла на руки кота. Вона пройшла в кімнату, вмостилася на дивані і не помітила коли занурилася в сон.

Їй снився барвистий луг, що перетікає в нескінченні пагорби. Соковитий зелений килим з одного боку межував з хвойним лісом, а весь інший простір до горизонту розкинувся різнобарвним орнаментом квіткового королівства. Ідеально кругле озеро відсвічувало рівний спокій неба. Ні хмар, ні плямочки. Рівна чиста поверхня. Світ оточив Дарину своєю життєвою енергією. Він проникав крізь шкіру, змушуючи дихати всім тілом. Їй стало дуже легко і вільно. Складалося враження, що вона ось-ось злетить. Але гуркіт у двері і крик кур’єра піци змусив її прокинутись.

Дарина схопилася з ліжка. Їй здалося, що вона біжить, не торкаючись підлоги. Неначе відчуття зі сну перенеслося в реальність. У перші секунди Дарина ніби відчула, що сон ще не закінчився, але гучний крик кур'єра допоміг повернутися в бадьорий стан.

– Чи є хто вдома? Відкривайте! – кричав на весь коридор постачальник піци.

Дарина відкрила двері.

– Ви навіщо так кричите? – звернулася вона до молодої людини. – Весь будинок на вуха піднімете.

– Ви вже вибачте, я хвилин п'ять дзвоню, але ніхто не відкриває, а везти піцу назад якось не хочеться, та ще й платити за неї потім.

– Вибачте, я заснула, от гроші. Залишок заберіть собі.

– Ого, це багато для чайових.

– Це за очікування.

– Спасибі, смачного, – відповів задоволений своєю виручкою кур'єр.

Він щось ще говорив, але Дарина вже зачинила двері. Вона почала на ходу виймати соковиту, гарячу піцу. Дарина жадібно ковтала величезні шматки, майже не пережовуючи. Звідки раптом з'явився такий апетит, вона не розуміла, але дуже хотілося з'їсти все відразу. Тільки коли залишилася половина піци дівчина глибоко зітхнула і відклала коробку.

– Ось це я розумію: наїлася, так наїлася, – промовила Дарина сама собі, а після паузи звернулася до кота.

– Бачиш, Муська, що стається, коли не встигаєш поїсти на роботі, а вдома конем грай.

Дарина поклала кота поруч із собою на диван. Вона занурилася в легкий ситий стан дрімоти під задоволене муркотіння вихованця і звуки з телевізора. Їй було все одно, що дивитися. Вона просто ввімкнула перший-ліпший телеканал, а через якийсь час знову заснула.

Її розбудив дзвінок по мобільному телефону. Дарина не відразу зрозуміла що відбувається. Голова трохи боліла як після похмілля. Вона спала на дивані одягнена, подушкою служила коробка від піци. Поруч лежав кіт, спостерігаючи за своєю господинею.

Дарина підскочила в пошуках телефону. Телефонував батько.

– Так тато, привіт, – сонно відповіла вона на дзвінок.

– Як там мій консультант поживає? – ласкаво запитав Св’ятопятов.

– Відмінно, ще пів годинки і я буду готова до подвигів, – позіхнула Дарина.

– Які пів годинки? Ти що спиш ще? Перша година, а на роботу тобі не треба хіба іти? – обурився полковник.

– Як перша година? – здивувалася Дарина. Вона схопила маленький годинник з журнального столика. Стрілки показували п'ятнадцять хвилин на другу. Їй нічого не залишалося, як поспіхом попрощатися з батьком і максимально швидко зібратися на роботу.

– О ні! Керівник мене вб'є! – викрикнула вона, подивившись на телефон. Ніяких викликів НЕ висвітилося. Це було дивно. Вчора Веніамін Тихонович зробив їй зауваження з погрозами звільнити, а сьогодні о першій годині дня від нього немає жодного дзвінка.

– Ой, напевно, я вже звільнена! – знову вигукнула Дарина і…

…звалилася з дивана.

– Що це? – не зрозуміла вона. – Сон?

За вікном були сутінки. Дарина потягнулася до свого мобільного телефону. 6:00 Ранок, ще тільки ранок.

– Здається, я божеволію, – тихенько промовила вона.

Голова трохи боліла, як після похмілля. Дарина сиділа біля дивана, з коробки піци, що була їй подушкою, вивалилися залишки шматків прямо на підлогу. Кіт лежав поруч, спостерігаючи за своєю господинею.

Дарина струснула головою. Треба ж було такому наснитися. Вона залізла назад на диван, забравши кота в оберемок. Тіло знову огорнула дрімота. Разом з нею звідкись з'явилися тривога і острах.

– Ні, – несподівано вимовила Дарина, налякавши Муську. – Треба вставати, дуже вже все реалістично. І я знову розмовляю сама із собою. Необхідно з цим закінчувати.

Дарина підвелася з дивана, на кухні зробила кави, погодувала кота і стала збиратися на роботу. Після тривожної ночі думки огортав туман. За вікном тільки-тільки прокидалося місто. До початку робочого дня залишалося ще дві години, але в квартирі Дарина перебувати не хотіла. Дуже боялася заснути, а потім прокинутися на початку другої години дня. Тому вже близько восьмої ранку Дарина їхала убік свого офісу. Навколо пахло весною. Ранок радував своїми ніжними промінчиками сонця. Дерева вкрилися соковитими нирками з першими пелюстками квіточок. Всього тиждень тепла, а холодне, похмуре після зими місто вже ожило. Сірі хмари змінилися блакитним небом і лагідним сонцем, бруд сховався під молодою травою, а дерева розпушили свої крони, заступивши ними старі потріскані будинки.

Дарина трохи заспокоїлася. Залишки тривожних думок захопив теплий вітерець, який прокрався крізь відкрите вікно автомобіля. Тепер їй здавався смішним ранковий стан і ранішній виїзд на роботу. Але, тим не менше, повертатися додому не хотілося. Вона під'їхала до будівлі робочого офісу. Там навколо парадного входу стояли автомобілі охоронної фірми і поліції. Дарина залишила автомобіль біля тротуару і побігла убік будівлі. Їй перегородив шлях високий чоловік у поліцейській формі.

– Дівчина, туди не можна, – голосно промовив він.

– Я тут працюю! – тривожно відповіла Дарина.

– У вас є пропуск? – запитав той же чоловік.

– Який пропуск, у нас немає таких документів. Веніамін Тихонович! – закричала Дарина своєму керівнику, який вийшов з парадного входу.

– Веніамін Тихонович! – повторила вона.

Керівник її побачив і махнув рукою.

– Пропустіть, – сказала Дарина, відсунувши поліцейського убік.

– Веніамін Тихонович! – звернулася вона до свого керівника. – Що трапилося?

Веніамін Тихонович виглядав трохи розгубленим. Дарина вперше бачила його таким. Скуйовджене рідке волосся, пом'ятий піджак, змучений вигляд.

– Нас намагалися пограбувати, – спокійно відповів він і потер скроню.

– Та ви що? Як це? – здивувалася Дарина.

– Так, вже з четвертої ранку тут перебуваю. Спрацювала сигналізація вночі. Розкрили двері. Поки приїхали охоронці, зловмисники встигли перерити деякі шухляди в кабінетах. Добре, що до сховища цінних лотів не дісталися.

– Як жахливо. Вкрали що-небудь? – розхвилювалася Дарина.

– Начебто ні, але точно буду знати, після звірки опису з тими предметами, які у нас були в наявності. До речі, ви перстень вчора віддали секретарю?

– Ні, але я його забрала із собою.

– Це добре. Я дуже хвилювався, що ми втратили доказ. Стільки справ тепер розбирати, а так би ще по відділеннях довелося їздити, пояснювальні листи писати.

Веніамін Тихонович зіщулився і різко змінив тему розмови.

– А що ви тут так рано робите, Дарина Олександрівна? Для вас поява в такий час на робочому місці не властива.

– Вирішила приїхати раніше, я ж виступаю з сьогоднішнього дня в якості консультанта в справі вбитої дівчини, – Дарина вирішила не вдаватися в подробиці всього пережитого вранці.

– Та ви що? – здивувався її керівник, – а чому я про це нічого не знаю?

– Це рішення було прийнято тільки вчора, сьогодні отримаєте офіційного листа, – пояснила Дарина.

– Що ж, в такому разі відпускаю вас на сьогоднішній день. Все одно поліція нікого крім мене не пускатиме в офіс до з'ясування обставин нічного злому. Так що їдьте, консультуйте, а я розберуся із пограбуванням, – дозволив керівник.

Веніамін Тихонович ледве помітно зітхнув. Він дав ще деякі відповіді поліцейським, а після попрямував всередину офісу.

Дарина повернулася до автомобіля. Їй не було сенсу їхати додому, тому вона розгорнула автомобіль убік відділення, де працював її батько. По дорозі не змогла втриматися, щоб не заїхати до Макдональдса, там із задоволенням з'їла два ароматних маффіна, запивши їх чашкою латте. Коли зі сніданком було покінчено, Дарина вирушила виконувати обов'язки почесного консультанта в кримінальному розслідуванні.

– Доброго ранку, – привіталася вона з черговим на прохідній. – Я до полковника Св’ятопятова Олександра Миколайовича.

Черговий, не відриваючи погляду від свого телефону, протиснув у віконце журнал для відвідувачів.

– Поставте підпис, будь ласка, – попросив молодий чоловік.

Дарина посміхнулася, написала прізвище та поставила підпис. Сусідні двері клацнули. Вона спокійно пройшла по коридору до кабінету з табличкою «Св’ятопятов Олександр Миколайович».

– Стук-стук, – сказала вона, заглядаючи всередину.

– О, а ось і наш консультант, – зрадів полковник. – Проходь, буду вас знайомити.

У Св’ятопятова в кабінеті вже перебувала молода слідча Валерія Анатоліївна. Олександр Миколайович представив напарниць одну одній. З першого погляду Дарина дуже сподобалася Лері. А Дарина, в свою чергу, зраділа, що з нею буде працювати молода дівчина, а не як вона собі уявляла, сувора пані років сорока з орлиним поглядом і мужицькими манерами.

Коли полковник закінчив напутню мову, Валерія забрала Дарину до себе в кабінет, щоб ознайомити з інформацією, отриманою в ході розслідування. Дарина вдихнула запах пилу. Її пильне око оцінило робоче місце її майбутньої напарниці. Крихітна, витягнута кімната з вузьким вікном. По обидва боки від дверей масивні шафи, завалені тоннами паперів. Під вікном мініатюрний стіл радянських часів з двома стільцями. Дарина помітила схожість між своїм кабінетом і кабінетом слідчої. У неї також весь простір під стінами заставлений полицями, заповненими книгами і паперами. Різниця тільки в тому, що меблі у Дарини старовинні з натяком на дорожнечу і в кабінеті щоранку прибирає прибиральниця. Хоча пил все одно встигає накопичуватися з неймовірною швидкістю.

– Ось опис по цій справі, – Лера передала напарниці худенький швидкозшивач.

В папці лежали фотографії відірваної руки, які Дарина вже бачила і ще знімки вбитої дівчини в блакитній трикотажній сукні.

– Це що за фотознімки? – звернулася вона до слідчої.

– А це власниця відірваної руки.

– Дійсно? Це означає, ви знаєте, кому належав перстень? – радісно запитала Дарина.

– Ні, на жаль поки не знаємо. Біля трупа не було виявлено документів. На набережній ніхто її не впізнав. У лікарні і в морги заявки або дзвінки, які могли б підійти по опису нашої жертви, не надходили. Так що чекаємо. Я сподівалася, ми зможемо по персню з'ясувати інформацію про вбиту. Прикраса, судячи з усього, коштовна. Такі прикраси в клуби і на дискотеки не одягають. Дмитро Родимович взагалі припустив, що це колекційний перстень, тому попросив передати його на оцінку в аукціонний дім. А там, я так розумію, він потрапив до тебе. Цікавий збіг, правда?

– Не вірю я у збіги, – відповіла Дарина, а після паузи запитала. – Руку знайшли не біля тіла, вірно? Труп знаходився на деякій відстані від руки?

– А ти звідки знаєш, що вони в різних місцях були? – здивувалася Лера. – Невже Олександр Миколайович розповів закриту інформацію?

– Ні, прочитала в газеті, – відмахнулася Дарина. – Швидше, це я йому першою розповіла про труп на набережній.

Лера усміхнулася.

– Абсолютно вірно. Рука знайшлася на Подолі, а тіло на набережній там, де є спуски до води. Труп виявили місцеві рибалки. Тепер ламаємо голову, як і навіщо рука втекла від тіла, – Лера посміхнулась від власного жарту.

Їй здалася смішною власна фантазія. Дарина трохи сіпнулася від такого гумористичного відступу, але для пристойності теж захихотіла. Вона у відділенні поліції з дівчиною, яка в свої тридцять років бачила більше трупів, ніж Дарина в детективних фільмах.

– Так, що з приводу персня? – поцікавилася слідчий у напарниці.

Настав час експерту розповісти про свої спостереження.

– Якщо розглядати перстень як просту прикрасу, то за вартістю він може перевищити одну тисячу доларів. Значимість виробу за ціною антикваріату поки не скажу, тому що не можу визначити вік прикраси. Але у мене є дещо цікаве для розслідування. Цей же самий перстень незадовго до події потрапив в перелік для оцінки в наше бюро. І належав він якоїсь Макаровій М.П. 1942-го року народження. На жаль, бабуся померла, не залишивши ніяких записів про себе. У графі заявника також порожньо. Інформації не багато, але я думаю, варто почати з пошуків покійної.

– Ого, та це цілий скарб для розслідування. Мені Олександр Миколайович казав про приємний сюрприз. Тепер у нас з'явилася маленька зачіпка. Я піду дам розпорядження, щоб нам знайшли всіх Макарових М.П. 1942-го року, а ти поки почитай папери по справі. Там, до речі, і по персню є укладення наших фахівців. Можливо, тобі знадобиться.

Дарина перебрала верхні листи в папці. Майже в самому низу лежав висновок експерта по прикрасі.

«Золотий перстень з натуральним рубіном.

Вага виробу 17,8 грам.

Ширина площадки 17,5 мм.

Висота 11,5 мм.

Розмір 20.

Маркувань на прикрасі не виявлено. За експертизою золото 750 проби. При розгляді в мікроскоп можна побачити, що в ньому присутні прожилки органічної речовини за своїм складом схожої на застиглу кров птиці. Робота тонка, дуже точна.

Ювелірні характеристики вставки:

Ruby (Natural) з чорними і коричневими вкрапленнями.

Розмір: 15 х 12 мм.

Форма: маркіз

Група обробки: Б

Колір: Top Blood Red (уо-Кр.8/3)

Особливі прикмети:

На внутрішній стороні оправи є грубо вибитий напис «Sanguinem Corvus». (Необхідно відправити на експертизу лінгвістам і фахівцям з предметів антикваріату)».

– Ну що? Знайшла щось цікаве? – поцікавилася Лера, яка повернулася в кабінет.

– Не дуже. Єдиним відкриттям для мене стали прожилки, схожі за своєю структурою на кров птиці. Це дуже дивно. Звідки в складі золотої оправи кров птиці? Якби людини, то я б пояснила це тим, що майстер порізався під час виготовлення, таким чином, частки його крові потрапили в сплав. Але ж не птаха. Дарина вийняла з сумки коробочку, в яку дуже ретельно запакувала перстень. Вона ще раз його розглянула.

– Так, це досить незвичайний висновок експертизи. Цікаво, а як перекладається цей напис? – поцікавилася слідчий.

– «Кров ворона». Це латинь, – відповіла Дарина, продовжуючи крутити в руках перстень.

– Кров ворона? – вимовила Лера. – Тоді, можливо, в цьому гравіруванні криється розгадка кривавих вкраплень? Що якщо при виготовленні прикраси туди спеціально додали кров ворона?

Дарина округлила очі від подиву. Лера продовжила.

– Що якщо це окультний предмет? І вбивство дівчини пов'язане з якимось обрядом? Не дарма ми знайшли її частинами при досить загадкових обставинах.

Слова напарниці ввели Дарину в ступор. Незручну паузу перервав дзвінок стаціонарного телефону. Лера відповіла.

Поки слідча спілкувалася по телефону, Дарина розглядала інші папери в папці. Деякі зі знімків вона вже бачила. Наприклад, руку, яка завела в глухий кут з самого початку процес розслідування. Але Дарина не знала про дефект кісток. Це стало для неї відкриттям.

Валерія закінчила телефонну розмову і тепер сиділа за столом, щось уважно вивчаючи в комп'ютері.

– Як цікаво, – вимовила слідча. – Тут у нас розгортається дуже цікава історія. Поки що єдина Макарова Марія Петрівна, яка відповідає нашому опису, померла три тижні тому, похована на київському кладовищі. Проживала Макарова в досить непоганому районі, центр Києва. Мабуть, заможна дама була. ОСЬ, – зробила Лера акцент, – вона у нас виявилася в базі за підозрою на вбивство.