ще землю iстиме тюрма.
VII
Незграбно ворон кружеля.
Незграбно кружеляють сосни.
І кружеляе безголоса
осiння крижана земля.
Галактик зiрна круговерть
спiраллю простаного болю
значить одвiчну людську долю,
снiгами виповнену вщерть.
Саме кружляння вiкове!
…папiр, перо i фiлiжанка.
А свiчка трiпотить свiтанком,
котрий наш правнук днем назве.
1965—67
* * *
Минае час моiх дитячих вiр.
І я себе з тим часом проминаю.
І вже не вiднайдусь. І вже не знаю,
А чи впiзнав би на човнi новiм
Свiй давнiй берег. Нi, напевно, нi.
Бо сам собi, вiдринутий вiд болю,
Пливу за днем, за часом, за собою
в новому необжитому човнi.
Нi небожителi, нi жебонiння трав,
Нi перехлюпи хвиль – нiщо не скаже
Тобi про повертання. Не розв'яже
Твого питання: годi чи пора…
Ти сам пливеш, вiдринутий вiд себе.
І лиш за гребнем прозираеш гребiнь.
1964
Другий роздiл
* * *
Добрий день, мiй рядок кароокий,
побратиме моiх безсонь!
Зупини ii, мить високу,
для моiх молитовних долонь.
Сивий голубе, бiль мiй зичений,
вечоровий i пелехатий,
бiльше чутий, анiж помiчений,
бiльше мiчений, нiж крилатий.
Слово, слово, – достиглий смут мiй!
Набираючи висоту,
порятуй од важкоi скрути
i од радостi порятуй,
поки, круглi, цвiтуть долонi,
поки з серця ростуть пелюстки,
поки думи, як дзвони довгi,
i як дзвони, круглi такi,
ти любов'ю мене, наче амфору,
доливай, довiряй добру.
За розквiтлу купальську папороть
я пером i горбом вiддарю.
IV. 1966
СПОКІЙ
Люблю дозвiлля степове безкрае,
могутнi м'язи рiдноi землi,
i запах чебрецю, i жайворонiв крик,
i ластiвок тривогу.
Нiмуе древнiй сум в важкiй рiллi,
i тракторист у довгiй самотинi
звiряе в пiснi, простiй i легкiй,
свою любов, котроi вiн, напевне,
нiяк не може звiрити коханiй.
Десь коник, заховавшись у траву,
бездумно сюркотить собi помалу
i заколисуе пожовклий степ
нехитрим спiвом.
Межею ж, креслячи невтомною рукою
якiсь недовiдомi письмена,
прошкуе осiнь. Хмара супокiйна
на неi задивилася згори.
X. 1958
ШЛЯХ ГРІШНОГО ДО РАЮ
Заким пролiзеш у голки вушко —
обдерешся, як пес в шелюгах.
Все побiльше – лишаеш iз одягом,
все поменше – з собою.
На тiм боцi, вузькiм, мов шпара,
нiби цвинтар обпатраних душ.
На тiм боцi – стiльки всякоi всячини,
а ти, як бубон, голiсiнький.
Пiдв'язали в раю нитками
соромiцьке тiло твое.
Набiгае брижами обурення,
