не спам'ятаюсь досi.
Пiд вибухами сосон —
мов на морському днi.
Важкi обвали лiт
i пам'ятi провали.
Але ж i днi настали —
оцей вселенський гнiт.
Мiй Боже, бiлий свiт —
це бiле божевiлля —
не варт твого зусилля,
то й бiдкатися встид.
V
Але хто поверне
руки, рухи, радощi нам?
Але хто уперто
вiк рубатиме хащi?
Але хто навикне
жити, серце iвши свое?
Де тi недорiки,
кому пам'ять спать дае?
Жив чи нi – намарне.
Все намарне – чи жив, чи нi.
Годi, незугарний!
Доста. Збавив лiта бучнi.
Не оплакуй втрати днiв,
бiдою видублених.
За життя – розплата:
лiзь до могил до виблих.
Вже, причинний,
у покорi перепочинь.
Долi – згiннi,
наче днi. І намарне – чиниш.
Що чуже – то наше.
А що наше – нам же й чуже.
Наша доля вража
нас дорiже – нашим ножем.
Марнi епiтим'i,
не врятуе великий пiст.
Дотлiвае з димом
край оспалих синiв-лакиз.
Мало йому горя —
ще ховаеться в сповитки.
Нинi – вчора
i ранiше за всi вiки.
Та й дiяння марнi.
Суета сует i мана.
Бродять бiди в парi
(що ж бо за бiда за одна?)
Причинивши дверi,
колiнкую: Отче ти наш!
Таж нiхто не верне
руки, рухи, радощi нам?!
VI
Не побиваюсь за минулим,
побитим шашiллю зневiр.
Високi думи промайнули,
в потаймиру – водовир
стражденних лiт. Нехай. Не плачу.
Не побиваюсь. Задарма.
Усе, чим жив, сьогоднi трачу.
Все рвуть руками обома.
Але ж чи все? Не все. iй-богу.
І грiх казать: все чисто рвуть!
Навiчним радостi облогом,
обнiжком щастя, там, де ймуть
малоi вiри на безвiр'i
малоi ласки серед зла,
квадрат – чотири на чотири —
i окрай чорного стола.
Якраз навпроти, на ослонi
сидить нужденна удова,
i на змозолених долонях —
солонi сльози, як жорства.
І так провадить: зглянься, сину,
руками горе розведи,
бо як не стане Украiни,
тодi не стане i бiди.
І в щастi нелюдiв пощербне
ii державний меч i гнiв.
І горе зiтреться на мерву.
І вiдбiжить ii синiв
невiрних потовч-потороччя.
За першим громом – вiдбiжить.
Хто ж iй води подать захоче?
Закрие очi хто – скажи?
Єси ти сам – з собою врiвень,
один на сотнi поколiнь
високим гнiвом богорiвен,
хай, може, не рiка, а рiнь,
важка занадто. Крик стоустий,
молiнь столобих ти рука.
Ступай – майбутньому, назустрiч,
i хай хода твоя легка
легкою буде. І не треба
жалких жалiнь. І – задарма.
Тюрма не доросте до неба:
