«Для прикладу вiзьмемо… виробництво шпильок. Один працiвник тягне дрiт, iнший випрямляе його, третiй обрiзае, четвертий загострюе кiнець, п’ятий обточуе один кiнець для насаджування головки; виготовлення самоi головки вимагае двох або трьох самостiйних операцiй; насаджування становить особливу операцiю, полiрування шпильки – iншу; самостiйною операцiею е навiть загортання готових шпильок в пакетики».
Знав би вiн, якого рiвня цей подiл сягне в XXI столiттi! Що з’являться люди, якi оптимiзують сайти шляхом пiдбору певних слiв, з’являться люди, якi вiдповiдають на телефоннi дзвiнки, люди, якi пишуть статтi про те, що робить органiзацiя, i багато-багато iнших професiй, про якi нiхто й подумати не мiг. Дослiдники i прогнозисти майбутнього говорять про те, що через 10 рокiв 70 % професiй, якi будуть iснувати, – це тi, яких ми сьогоднi не знаемо. Одна з причин появи нових професiй – постiйно поглиблюеться подiл працi.
Ідеi Адама Смiта настiльки революцiйнi, що навiть зараз iх не так просто прийняти. Чого ми чекаемо, коли бачимо проблему в тiй чи iншiй галузi? Що обов’язково уряд, центральний банк або хтось iще повиннi негайно кинутися вирiшувати ii. Це ж бо проблема! І як складно прийняти тезу великого шотландця про саморегуляцii, про те, що варто дати «невидимiй руцi», ринковим силам, самим вирiшити проблему.
«Вирiшення проблеми урядом може бути гiршим за саму проблему». Якщо вам здаеться, що для вирiшення економiчноi проблеми обов’язково потрiбно когось «розстрiляти», «посадити» i «покарати», i «куди дивляться уряд i правоохороннi органи», то вам особливо важко буде прийняти альтернативну точку зору. Але ви все ж спробуйте.
Як працюють ринковi сили? Уявiть собi таку картину. У 20-тi роки XX столiття для пересування в повiтрi активно використовувалися дирижаблi. Припустiмо, в якiйсь краiнi розвилося виробництво дирижаблiв. А потiм трапилось так, що перемiщення на дирижаблях стало нерентабельним. І ось виробники дирижаблiв вимагають неодмiнно вирiшити iхню проблему, перешкодити прильоту лiтакiв в iхню краiну, вказують на те, скiльки людей залишаться без роботи, скiльки з них не заплатять за кредитами. Що робити з цiею проблемою? Уряд, як правило, почне рятувати «галузь дирижаблебудування». Вам подобаеться це рiшення? «Добре, – скаже хтось, знаючи, чим закiнчиться iсторiя з дирижаблями. – Нехай не рятуе, але нехай дасть iм усiм роботу». Але яку роботу? Що ми знаемо про здiбностi цих людей? Можливо, серед них е прекраснi конструктори, спiваки, художники, вчителi i так далi. На кого саме переучувати конкретну людину? Хiба це не ii власне рiшення?
Як би це не лякало, але весь економiчний свiт, що оточуе нас, неодмiнно буде зруйнований. Такий рiдний, близький, знайомий i дорогий, вiн буде з часом зметений еволюцiею i прогресом. Адам Смiт вважав, що, перешкоджаючи цьому процесу, ми лише призводимо до вiдставання своеi громади. Дирижаблi все одно «померли б» як засiб пересування. Пiзнiше це сталося б там, де уряд намагався якомога довше зберегти iх. Адам Смiт – батько ринковоi економiки, вiльноi реалiзацii сил взаемодii вiльних людей, хаосу, в якому вiн генiально побачив сили саморегуляцii.
Теорiя порiвняльних переваг i задача Давида Рiкардо
Давид Рiкардо – i послiдовник, i критик Адама Смiта одночасно. Будучи прихильником економiчного лiбералiзму, вiн, тим не менш, оскаржував деякi iдеi Смiта i розширював iх. Однiею з вражаючих iдей Рiкардо була та, що доводила переваги вiльноi торгiвлi. Демонстрацiею ii е задача про сукно та вино.
Спробуймо розiбратися з цiею задачкою й ми.
Припустiмо, е двi сусiднi краiни – Працiя i Ледащия, де виробляють тiльки два продукти – вино i сукно. У кожнiй краiнi живе по 1000 людей. Продуктивнiсть працi у Працii набагато вища, нiж у Ледащиi, в обох продуктах. Поточну ситуацiю в економiцi можна вiдобразити в таблицi.
Виходячи з наведених даних, можемо розрахувати продуктивнiсть краiн у кожнiй галузi (скiльки може виробити в середньому мешканець кожноi краiни).
І ось мешканцi Ледащиi прийшли до мешканцiв Працii й кажуть: «А давайте домовлятися, давайте торгувати». Мешканцi Працii глянули на цифри й засмiялися: «Ми працюемо краще i в однiй галузi, i в iнший. Який сенс?»
Дiйсно, це нiбито випливае з наведених даних. А тепер, увага, питання до вас:
Чи можуть краiни виграти вiд торгiвлi? Якщо так, то як саме, сформуйте приклад.
Перш нiж прочитати вiдповiдь, спробуйте знайти рiшення самостiйно.
Рiшення.
Обидвi краiни дiйсно можуть виграти вiд спецiалiзацii за умови концентрацii на вiдносних перевагах. Одиниця вина для Працii рiвноцiнна 10/6 = 1,66 одиницям сукна, а для Ледащиi – 6/5 = 1,25.
Уявiмо собi, що Працiя зосередилася виключно на винi, а Ледащия – тiльки на сукнi. 1000 мешканцiв Працii вироблять 10 000 одиниць вина, а 1000 мешканцiв Ледащиi – 5000 одиниць сукна.
Встановивши показник обмiну вина на сукно на рiвнi мiж 1,25 та 1,66 (наприклад, 1,5), краiни можуть здiйснювати обмiн 1500 одиниць вина на 1000 одиниць сукна. Припустiмо, що Ледащия поставила 3000 одиниць сукна, а отримала взамiн 3000 ? 1,5 = 4500 одиниць вина. Тепер те, що отримають краiни, буде описано в таблицi:
З подивом можемо виявити, що обидвi краiни виграли вiд такоi спецiалiзацii, отримавши результат краще, нiж без обмiну, хоча спочатку могло здатися, що торгiвля не мае сенсу. Концентрацiя на вiдносних перевагах може давати саме такий результат. Часто може здаватися, що краiна стае бiльш вразливою, втрачаючи цiлi галузi. Мабуть, це правда, але в той самий час абсолютно неефективно намагатися бути сильним у всьому. Сьогоднiшня глобальна економiка – це свiт загальноi економiчноi взаемозалежностi. Прагнення захистити свiй ринок призводить у результатi до далеко не кращого використання можливостей.
Тимчасом як iншi краiни виграють вiд вiльноi торгiвлi, ви прогаете можливостi отримання кращого економiчного результату.
Ставлення до економiки як метафора
Подивiться на малюнок.
Уявiть собi, що прийшли до озера й вирiшили скупатися. Ви зняли з себе одяг i залишили в точцi A. Потiм зайшли в воду i з насолодою попливли. Перебуваючи в точцi B, ви обернулись i побачили, що хтось порпаеться у ваших речах. Природно, ви хочете якомога швидше дiстатися точки A. Як зробити це максимально швидко? Перше, що спадае на думку, – рухатися по прямiй. Адже ми точно знаемо, що найкоротша вiдстань мiж точками – це пряма лiнiя. І бiльшiсть саме так i стане дiяти в бiльшостi випадкiв – йти по прямiй, вибирати рiшення, яке здаеться таким очевидним i наочним.
Але ситуацiя така, що швидкiсть вашого пересування у водi i по землi неоднакова. І це суттево впливае на оптимальне рiшення. Найкращий вибiр виявляеться зовсiм не в тому, щоб рухатися по прямiй. Якщо у водi ви пересуваетесь повiльнiше, то оптимум буде досягнутий, коли дещо скоротити довжину шляху по водi i збiльшити – по землi. Загальну бiльшу вiдстань буде пройдено швидше, нiж найкоротшу.
Цю оптимальну траекторiю дивним чином знаходить промiнь свiтла, що переломлюеться. Не iснуе можливостi швидше пройти вiдстань, обмежену швидкiстю в рiзних середовищах, нiж це зробить промiнь свiтла.
Інодi те ж саме iнтуiтивно, без точних розрахункiв, робить звичайний автолюбитель, обираючи шлях мiж точками. Інтуiцiя i природа часто мiстять дивовижнi вбудованi оптимуми.
А ось в економiцi люди часто схильнi припускатися помилок. Бувае, вони бачать найкоротшу вiдстань мiж А i В, обирають, здавалося б, той самий оптимум, але вiн виявляеться дуже далеким вiд справжнього рiшення. Роблячи це весь час, краiна починае вiдставати – спочатку на роки, потiм на десятилiття, iнодi ризикуючи застрягти i в минулому столiттi.
Невеликi вiдмiнностi i переваги обумовлюють абсолютно рiзнi результати. Уявiмо собi, що е двi краiни, якi перебувають приблизно на одному рiвнi розвитку i забезпечують схожий рiвень добробуту своiх громадян. Завдяки бiльш ефективнiй органiзацii економiка однiеi краiни зростае на 3 % на рiк, а iншоi – на 2 %. Здавалося б, рiзниця в 1 % мiнiмальна i не так уже й багато важить. Але iсторiя оперуе довгими перiодами. Як сильно вiдстане краiна з бiльш низькими темпами зростання, скажiмо, через сто рокiв?
Перша краiна виросте за сто рокiв як (1 + 3 %)
= в 19,2 раза. Друга краiна: (1 + 2 %)
, або в 7,2 раза. Розрахунки вказують, що друга краiна вiдстане в 2,65 раза. Це як рiзниця мiж Нiмеччиною i Болгарiею, наприклад.
Невеликi вiдхилення вiд оптимального шляху накопичуються у виглядi втрат i врештi-решт призводять до глобального вiдставання.
Найбiльш очевидний прямий шлях, на жаль, часто бувае дуже далеким вiд оптимуму. Не варто сприймати економiку надто тривiально, вона мае своi неочевидностi й парадокси. Багато з них вiдкриються для вас у цiй книзi.
Маркс i привид комунiзму, що бродить по Європi
Ідеi Адама Смiта передбачили буржуазнi революцii, що дали величезний поштовх розвитку продуктивних сил. Змiна суспiльних вiдносин, в яких найбiльш активнi i дiяльнi особистостi користувалися перевагами промисловоi революцii, дала величезний поштовх як економiчному розвитку, так i глобальнiй несправедливостi.
Власники капiталу цiлком i повнiстю використовували переваги й можливостi, що вiдкривалися перед ними. Але при значному економiчному зростаннi з’явилася вкрай велика вiдмiннiсть в добробутi i рiвнi життя.
Несправедливiсть. Про неi Адам Смiт не особливо замислювався, вiн говорив про сумарне зростання добробуту. У той самий час тотальна нерiвнiсть представляла собою величезну проблему, яка не могла не породити альтернативнi iдеi.
Взявши за основу трудову теорiю вартостi Адама Смiта i гегелiвський фiлософський принцип iсторичного розвитку суспiльства, Карл Маркс народжуе великий труд, який смiливо можна зарахувати до найвпливовiших у розвитку людства.
Логiка Маркса полягае в наступному.
Що е додана вартiсть? Ми взяли дошки, цвяхи i зробили з них стiлець. Цей стiлець мае додаткову вартiсть, яку створила людська праця. Наприклад, дошки i цвяхи коштували 10, а готовий стiлець – 25. Тобто 15 створено людиною, а подiлено мiж нею (зарплата) i капiталiстом (прибуток).
Маркс вважав, що таке привласнення результатiв чужоi працi е несправедливим.
– Але ж робочий використовував засоби виробництва? – запитали в Маркса. – А вони належать капiталiстовi.
– Правильно, – вiдповiв Маркс. – Цi засоби виробництва – упредметнена праця. Вони були створенi працею робiтникiв, а капiталiст iх привласнив. Тепер ця минула праця (виражена в засобах виробництва) приносить додану вартiсть.
– А як же земля? Посадили в землю зерно – отримали урожай.
– Земля робить свiй внесок у створення вартостi, як i праця людини. Оскiльки людина землю не створювала, то i привласнити собi цю частину вартостi не може.
Маркс також гадав, що крах капiталiзму неминучий.
Його iдеi були настiльки чiткi й логiчнi, настiльки вписувалися в контекст нагальних проблем, що вплив Маркса складно переоцiнити. У той самий час будь-якi iдеi, перетворюючись на iдеологiю, стають небезпечними.
Так, про французьких «марксистiв» 70-х рокiв XIX столiття вiн сам говорив з iронiею: «Я точно знаю, що я не марксист».
І все ж таки – чого Маркс не врахував? Чому побудоване на його iдеях суспiльство не вiдбулося?
