Французькi економiсти Жак Зюефф i Андре П’етр описали свого часу результати реформ: «Чорний ринок раптово зник. Вiтрини вщерть наповнилися товарами, фабричнi труби задимiли, а на вулицях снували вантажiвки. Всюди мертва тиша руiн поступилася мiсцем шуму будмайданчикiв. І яким би дивним не був розмах цього пiдйому, ще бiльше дивувала його раптовiсть. Вiн почався у всiх областях економiчного життя в день валютноi реформи нiби за ударом дзвонiв… Ще за вечiр до того нiмцi безцiльно тинялися по мiстах, щоб абияк добути мiзерну iжу. Наступного дня всi думали про те, що б виробляти. Ввечерi iхнi обличчя висловлювали безвихiдь, а зранку вся нацiя з надiею дивилася в майбутне. Тому немае сумнiвiв в тому, що вирiшальний пiдйом в нiмецькiй економiцi почався з валютноi реформи».
Лiберальна модель економiки з низкою компромiсiв в частинi забезпечення найбiльш незахищених верств населення, помножена на нiмецьку працьовитiсть, дала неймовiрний результат, коли в Нiмеччинi темпи зростання економiки впродовж кiлькох десятилiть залишалися найвищими в Європi.
Чи була полiтика Ергарда унiверсальною або Нiмеччинi частково пощастило? Так, зовнiшнi чинники також грали на боцi нiмцiв.
План Маршалла допомагав вiдновленню економiки, вiйна в Кореi дозволила посiсти ведучi позицii в експортi зброi. Але все ж внутрiшнi обставини були головною рушiйною силою – нiмцi вiдверто хотiли жити гiдно i готовi були заради цього працювати багато i сумлiнно.
Об’еднання Захiдноi i Схiдноi Нiмеччини 1990 року зробило краiну явним лiдером новоi Європи, локомотивом економiки ЄС.
Кiлька фактiв про сьогоднiшню економiку Нiмеччини:
Сiнгапур
Маленька бiдна краiна в 50-х роках XX столiття, позбавлена ресурсiв, що iмпортувала навiть прiсну воду, тепер посiдае 3-те мiсце в свiтi за показником ВВП на душу населення (за паритетом купiвельноi спроможностi, данi 2015 року). Феноменальне зростання пояснювалось i ручним управлiнням. Сiнгапур – це мiсто-держава, тому багато реформ Лi Куан Ю, незмiнний лiдер краiни з 1959-го по 1990 рiк, контролював фактично особисто.
Успiхи Сiнгапуру описанi в книгах i вважаються показовими, але iхнiй аналiз вказуе на можливiсть здiйснити iх в конкретнiй точцi земноi кулi в конкретний час.
Основними вiхами реформ були:
• нацiональна iдея i вiзiя, якi об’еднали краiну;
• авторитарне управлiння впровадженням реформ;
• висока оплата суддiв i максимальне спрощення законодавства;
• акцент на заохочення iноземних iнвестицiй;
• автоматизацiя та комп’ютеризацiя;
• простi i невисокi податки;
• кращим людям – найважливiшi мiнiстерства;
• чиновники обираються серед 10 % найбагатших людей;
• високий рiвень навчання чиновникiв у кращих бiзнес-школах свiту;
• i навiть Агентство соцiального розвитку – спiлкування високоосвiчених чоловiкiв з високоосвiченими жiнками.
Копiювання сiнгапурських реформ навряд чи можливо. Уявiть собi, що незадоволений темпами зростання керiвник вирiшуе, що одна з причин у тому, що сiм’i створюються недостатньо правильно, i вирiшуе, як це робити краще. Потрiбно певне ставлення до життя, щоб смиренно прийняти таку ситуацiю. Успiшних бiзнесменiв Лi Куан Ю вiдкликав до керiвництва краiною, i нiхто не смiв йому перечити. Тих, хто пiдозрювався в корупцii, ув’язнювали, або вони закiнчували життя самогубством. Лi Куан Ю активно розбудовував свiй народ вiдповiдно до своiх принципiв та поглядiв на життя:
«Система соцiального забезпечення пiдривала в людях розумiння того, що в життi треба покладатися на себе. Їм не треба було бiльше працювати на благо своеi родини, подачки ставали способом життя. Ця спадна спiраль стае нескiнченною, у мiру того як мотивацiя людей до працi слабшае, а продуктивнiсть працi знижуеться. Люди втрачають прагнення домагатися успiху, тому що вони платять забагато податкiв… Я був рiшуче налаштований не перекладати витрати на соцiальне забезпечення людей, що нинi живуть, на плечi майбутнiх поколiнь».
Свое ставлення до демократii i прав людини Лi Куан Ю висловлював чiтко, визнаючи, що краiна може мати свiй особливий шлях:
«Теорii повиннi виникати на практицi. Теорiю потрiбно перевiряти. Я не вважаю, що демократiя – це найкраща форма правлiння для всiх краiн i вона пошириться по всьому свiту. Якби це було так, чому захiднi краiни намагаються ii всiм нав’язати силою? Якщо лiберальна демократiя настiльки досконала, вона i так вiзьме верх над усiм свiтом, як ринкова економiка, безумовно, перевершуе планову економiку i поширюеться по всьому свiту».
Сьогоднiшнiй Сiнгапур – краiна, яка використала наявнi переваги: людей, готових терпiти заради далекого свiтлого майбутнього у виглядi нацiональноi iдеi, географiчне положення, що дозволило розмiстити в Сiнгапурi бiржу, необхiдну в даному часовому поясi для того, щоб торги у свiтi йшли цiлодобово, лiдера, одержимого iдеею вивести краiну з третього свiту в перший.
Лi Куан Ю пiшов з життя 23 березня 2015 року на 92-му роцi життя, довiвши, що неможливе може стати можливим на рiвнi цiлоi держави.
Кiлька фактiв про сьогоднiшню економiку Сiнгапуру:
Пiвденна Корея
Старi фiльми, що демонструвалися в Радянському Союзi, зображували чесних i справедливих корейцiв-комунiстiв, якi вiдчайдушно боролися з капiталiстами за краще життя. Внутрiшньокорейський громадянський конфлiкт виник у той перiод часу, коли Корея була однiею з найбiднiших краiн свiту. У 1960 роцi ВВП на душу населення становив у Кореi близько 80 доларiв на рiк, менше, нiж у бiдних i голодних Нiгерii i Папуа Новiй Гвiнеi.
Сьогоднi ми не так багато знаемо про закриту й iзольовану вiд свiту Пiвнiчну Корею. Але ми практично щодня чуемо про дванадцяту за величиною економiку свiту – Пiвденну Корею. Samsung, LG, Daewoo, Hyundai, Ssang Yong та iншi бренди асоцiюються з технiкою високоi якостi.
Уявiть собi 70-рiчного корейця, який народився 1945 року. Кiнець Другоi свiтовоi вiйни i початок вiйни громадянськоi, голодне дитинство в боротьбi за виживання, невдалий досвiд перетворень демократичним шляхом, вiйськова диктатура, робота на знос 70–80 годин на тиждень, вiра в майбутне, поступовi полiпшення, виробляемо продукцiю для розвинених краiн, поступово стае легше, з’являються своi великi компанii i продукцiя, нездiйсненнi, здавалося б, задачi, але вони стають реальнiстю, над тобою вже не смiються, а називають тигром, наздогнати японськi концерни – хiба таке можливо, але ми спробуемо, ми будемо працювати бiльше, нiж ненависнi японцi, i краще за них, вони принижували нас багато столiть, але тепер ми покажемо, чого вартi, навiть не вiриться, що таке можливо, величезнi мости, новi дороги, будинки й автомобiлi, усмiхненi iноземцi, якi ще вчора презирливо дивилися зверхньо, нехай тепер Sony наздоганяе наш Samsung, хiба це не сон, тiльки вже менше сил, i, здаеться, можна нарештi видихнути, озирнутися навколо, на цей шлях, який ми пройшли вiд тарiлки, де лежало так мало рису, що доводилося брати його зовсiм потроху, щоб розтягнути в часi прийом iжi, до блискучих хмарочосiв, галасливих, наповнених автомобiлями вулиць i дiтей; дiтей, якi нiколи по-справжньому не повiрять тiй убогостi, яка була нашим життям колись.
Пiвденна Корея починала свiй дивовижний шлях з вiдсутностi природних ресурсiв, браку продовольства й американськоi продовольчоi допомоги, людей, якi були готовi старанно працювати за мiнiмальну плату. Саме люди i стали ключовим ресурсом майбутнього зростання.
Полiтика цивiльного уряду, що перебував при владi з 1953-го по 1961 рiк, зазнала краху. До влади в результатi вiйськового перевороту прийшов генерал Пак Чон Хi.
За пiдтримки США за отриманi iноземнi кредити будуються фабрики, якi на iмпортнiй сировинi за захiдною технологiею виробляють продукцiю для подальшого експорту. Як в аграрнiй краiнi, що вiдчувае брак продовольства, можливо було знайти керiвникiв для промислових виробництв? Рецепт був простий. Фактично серед тих фермерiв, що були в краiнi, були вiдiбранi найбiльш хазяйновитi та органiзованi, i iм було доручено займатися абсолютно новою дiяльнiстю. Витоки пiвденнокорейських концернiв – на полях у вирощуваннi рису. Ставка спрацювала. Слухнянi й терплячi корейцi, якi боролися за виживання, були готовi вчитися i працювати не покладаючи рук. Вчитися i працювати, працювати i вчитися. Полiтика державного протекцiонiзму в корейському випадку спрацювала. Захiднi союзники закрили очi на преференцii, якi отримували пiвденнокорейськi виробники. На першому етапi будiвництво корейського дива було дуже далеким вiд методiв лiберальноi демократii. Отримавши першi результати економiчного зростання, корейцi за допомогою американських консультантiв визначили наступнi кроки – розвиток металургii, суднобудування, хiмiчноi промисловостi. Держава iнвестувала зiбранi податки в освiту та iнфраструктуру, при цьому соцiальнi стандарти не пiдвищувалися, тягар пiклування про хворих i лiтнiх людей перекладався на сiм’i.
Зростання промисловостi призвело до золотих вiсiмдесятих. Корейськi заводи стали перетворюватися на бренди, нехай поки що й не найвищого рiвня, американська фiнансова допомога була бiльше не потрiбна. На цьому пiдйомi почалося пом’якшення авторитарного режиму, поступова демократизацiя суспiльства. Держава поступово зменшувала свою роль у визначеннi економiчноi полiтики, передаючи ii вже сформованим великим концернам, якi стали стрижнем економiки, а навколо них активно розвивався малий i середнiй бiзнес.
Темпи розвитку Пiвденноi Кореi були стабiльно вищими за середньосвiтовi, а також вищi, нiж в розвинених краiнах, що давало можливiсть стабiльно скорочувати розрив з ними, пiднiмаючись все вище й вище сходами економiчного добробуту.
Шлях був досить тернистим. Наприкiнцi 90-х Кореi ще довелося пережити глибоку кризу, пов’язану з вiдтоком спекулятивного капiталу. Багато тодi говорили, що вибудована економiчна модель незабаром дасть трiщину i призведе до тривалого спаду, адже тi краiни, якi намагалися ii скопiювати, не досягли успiху. Але корейцi досить швидко оговталися вiд кризи. Коли з боку влади прозвучав заклик поповнити золотовалютнi резерви краiни, котрi стрiмко танули вiд утечi капiталу, вишикувалися величезнi черги людей, якi добровiльно жертвували своi накопичення у виглядi валюти i коштовностей. Вони були готовi безумовно довiряти державi, з якою пройшли неймовiрний шлях, пережили фантастичний пiдйом економiки.
Як правило, iдеi, заснованi лише на матерiальному збагаченнi, працюють погано. Але для корейцiв це було не просто збагачення, а прагнення гiдного життя, можливiсть довести сусiдам, пiд гнiтом яких вони перебували бiльшу частину iсторii, свою самодостатнiсть.
Корейськi iсторiя й культура лежали в основi економiчного прориву. Методи, якими вiн досягався, не були унiверсальними. Якiсь iз них спрацювали б i в iншiй краiнi. Але весь комплекс методiв iдеально пiдходив лише даному конкретному суспiльству.
Кiлька фактiв про сьогоднiшню економiку Пiвденноi Кореi:
Чилi. Вiйськова диктатура та економiчна свобода
Економiчнi успiхи Чилi досi е предметом запеклих суперечок. Як би там не було, сьогоднi це одна з найбiльш успiшних краiн американського континенту з рiчним ВВП на душу населення за паритетом купiвельноi спроможностi в розмiрi понад 20 тисяч доларiв (в 2,5 раза вищий за аналогiчний показник в Украiнi 2014 року).
Але ось бiда, iсторiя економiчного пiдйому в Чилi зовсiм не безхмарна.
Генерал Августо Пiночет прийшов до влади шляхом вiйськового перевороту 1973 року. На той час спроби побудувати в цiй краiнi комунiзм призвели до ii зубожiння. Полiтичнi та вiйськовi дii диктатора можна розглядати як злочини проти людства. А ось в економiцi вiн не став довго мудрувати i запросив консультантiв неолiберального спрямування з Чиказькоi школи економiки (згадаймо Мiлтона Фрiдмана i монетаризм).
Краiну вiдкрили для iноземного капiталу i вiльного ринку, були запровадженi податкова i пенсiйна реформи.
Масштабна приватизацiя i скорочення витрат державного бюджету спочатку спричинили обвал неефективноi економiки. До кiнця 70-х рокiв економiка почала зростати, але високий рiвень безробiття зберiгався тут аж до середини вiсiмдесятих.
Молодi чилiйськi економiсти, якi здобули освiту в США, отримали повний карт-бланш на дii в галузi економiки. Противники iхнiх перетворень i профспiлки отримували жорстку вiдсiч вiд вiйськових. Чилi стали перетворювати в економiчному планi на краiну лiберального спрямування.
«Чилi – краiна власникiв, а не пролетарiв», – заявляв Пiночет.
Економiчнi успiхи й розправа над полiтичними опонентами. Хотiлося б не згадувати iх разом, але в чилiйському варiантi все було саме так.
До кiнця вiсiмдесятих економiка набирала оберти, формувався середнiй клас, який вже не хотiв жити в лещатах диктаторських обмежень. Напруга i протест зростали. У 1988 роцi чилiйцi вiдмовилися пiдтримати Пiночета на головному полiтичному посту краiни, дати йому ще вiсiм рокiв повноважень.
