Йде сiчове вiйсько
В боротьбу криваву:
Як поборем вороженькiв —
Добудемо славу.
Як поборем вороженькiв —
Добудемо славу.
Йде сiчове вiйсько
Пiсня степом лине:
Як поборем вороженькiв —
Слава не загине.
Як поборем вороженькiв —
Слава не загине.
Накрила нiчка
Вiрш i музика Михайла Гайворонського
Накрила нiчка, тай тихесенька,
Земленьку кругом, —
Лиш вiтер мряки жене злегенька
Над сонним лугом.
І до любови накликае
Чарiвниченько соловiй,
А мiсяць срiбний розтягае
Чарiвну пряжу мрiй.
Там при окопах на долинi
Стоiть поручник молодий.
Йому щохвилi вилiтае
Зiтханнячко з грудей:
«Спи, дiвчино, спи, кохана,
Злотi мрii-сни.
І про мене, голубонько,
Не забудь спiмни».
А там у Львовi музики грають,
Танець жваво йде.
Дiвочi очi, як зорi сяють,
Любка всiм вперед веде.
І усмiхаеться чарiвно,
І клонить голову на грудь.
А сотник просить, сотник молить:
«Кохана! Не забудь!»
Сiрiе ранок, свiтла гаснуть,
Тяжiе сонна голова.
А сотник шепче ще до ушка
Прощальнii слова.
«Спи, дiвчино, спи, кохана,
Злотi мрii-сни.
І про мене, голубонько,
Не забудь спiмни».
Ударив гранат, як грiм гримучий,
Землю розгорнув.
Збудив окопи i лiс дрiмучий,
І ставок, що вже заснув.
Там при окопах на долинi
Лежить поручник молодий.
Йому потiчком випливае
Червона кров з грудей.
І знову стихло все довкола,
Ставок заснув, здрiмнувся лiс.
А тiльки вiтер по соснинi
Зiтхання тихо нiс.
«Спи, дiвчино, спи, кохана,
Злотi мрii-сни.
І про мене, голубонько,
Не забудь спiмни».
Ой впав стрiлець
Вiрш i музика Михайла Гайворонського
Ой впав стрiлець у край зруба,
Коло зламаного дуба
І не встане вже, i не встане вже.
Йшов до бою опiвночi,
Смерть закрила йому очi…
Вiд трьох куль на все, вiд трьох куль на все.
І хто йому заспiвае,
І хто його поховае?
Хiба вiтер й снiг, хiба вiтер й снiг.
Ой за тебе, рiдний краю,
Нашi стрiльцi умирають…
І вiн теж полiг, i вiн теж полiг.
Ой казала мати
Вiрш i музика Михайла Гайворонського
Ой казала мати та не банувати
За стрiльчиком молоденьким,
Бо стрiлець покине, а самий полине
На конику вороненькiм,
Бо стрiлець покине, а самий полине
На конику вороненькiм.
Дiвча не зважало i з туги зiвяло,
За стрiльчиком молоденьким,
Бо стрiлець покинув, а сам полинув
