banner banner banner
Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take
Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take
Оценить:
 Рейтинг: 0

Дороги, що ми обираємо = Тhe roads we take


Ми з Бiллом сподiвалися, що за викраденого синка нам пощастить витягти з Ебенезера двi тисячi доларiв до останнього цента. Але заждiть, я вам усе розповiм.

Приблизно у двох милях вiд мiстечка – невелика гора, заросла густими кедрами. На протилежному схилi цiеi гори була печера. Там ми склали харчi.

Якось увечерi, пiсля заходу сонця, ми проiхали у вiзку повз будинок старого Дорсета. Хлопчисько був на вулицi i кидав камiнням у кошеня, що сидiло на парканi.

– Гей, хлопчику! – озвався Бiлл. – Хочеш цукерок i покататись?

Хлопчисько поцiлив Бiллу в самiсiньке око шматком цегли.

– Це коштуватиме старому п’ятсот доларiв, – сказав Бiлл, перелазячи через колесо.

Хлопчисько бився, як бурий ведмiдь середньоi ваги, але ми все-таки заштовхали його на дно вiзка i поiхали. Вiдвели хлопця до печери, а коня я прив’язав до дерева. Коли зовсiм стемнiло, я одвiз вiзок у сiльце, де ми його наймали, милi за три вiд нас, а звiдти пiшов пiшки назад до гори.

Коли я прийшов, Бiлл залiплював пластирем синцi i подряпини на своiй фiзiономii. За скелею бiля входу до печери горiло вогнище, хлопець з двома канючими перами у рудому волоссi стежив, як кипить кава у казанку. Пiдходжу я ближче, а вiн нацiлив на мене палицю i каже:

– А, клятий блiдолиций, ти насмiлився увiйти у табiр Вождя Червоношкiрих, грози рiвнин?

– Зараз вiн ще нiчого, – каже Бiлл, закочуючи штани i оглядаючи синцi на ногах. – Ми граемося в iндiанцiв. Цирк порiвняно з нами – все одно, що краевиди Палестини у лiхтарi. Я – старий мисливець Хенк, полонений Вождя Червоношкiрих, i завтра на свiтанку з мене мають зняти скальп. Святий Джеронiмо! Як ця дитина копаеться.

Так, сер, здавалося, хлопчисько почувався тут чудово. Йому подобалось жити за мiстом, у печерi, вiн геть забув, що сам – бранець. Мене вiн одразу ж охрестив Змiiним Оком та Шпигуном i оголосив, що, коли його хоробрi воiни повернуться з походу, мене, тiльки-но зайде сонце, спечуть на вогнищi.

Ми сiли вечеряти, i хлопчисько, напхавши рота беконом з пiдливою та хлiбом, почав базiкати. Вiн виголосив щось на зразок застольноi промови приблизно такого змiсту:

– Менi тут дуже подобаеться. Я ще нiколи не жив у лiсi, але в мене був маленький опосум, а в останнiй день народження менi минуло дев’ять рокiв. Ненавиджу ходити до школи. Щури зжерли шiстнадцять яець Курочки Ряби тiтки Джiммi Телбота. А тут у лiсi е справжнi iндiанцi? Я хочу ще пiдливи. Вiтер дме тому, що дерева хитаються? У нас було п’ятеро щенят. Хенк, а чого у тебе такий червоний нiс? У мого батька купа грошей. А зiрки гарячi? В суботу я двiчi побив Еда Вокера. Не люблю дiвчат! Жабу так просто не впiймаеш, треба ловити на мотузок. Бики ревуть чи нi? А чому апельсини круглi? А лiжка у вас е в цiй печерi? В Амоса Меррея шiсть пальцiв на нозi. Папуги можуть говорити, а мавпи i риби – нi. Дюжина – це скiльки?

Кожнi кiлька хвилин вiн згадував, що вiн червоношкiрий, i, схопивши дрючка, який правив йому за рушницю, пiдкрадався до входу в печеру поглянути, чи нема поблизу розвiдникiв ненависних блiдолицих. Час од часу вiн викрикував свiй военний клич, вiд якого старий мисливець Хенк тремтiв. Цей хлопчисько з самого початку затероризував Бiлла.

– Вождю Червоношкiрих, – кажу я йому, – а додому тобi не хочеться?

– А що там робити? – вiдповiдае вiн. – Дома нема нiчого цiкавого. Я дуже не люблю ходити до школи. Менi подобаеться жити в лiсi. Ти не вiдведеш мене назад додому, Змiiне Око?

– Поки що нi, – кажу. – Ми ще поживемо тут, у печерi.

– Добре, – каже вiн. – Це просто чудово! Нiколи в життi менi не було так весело!

Ми полягали спати годинi об одинадцятiй. Розстелили на землi ковдри, вклали посерединi Вождя Червоношкiрих, самi полягали з обох бокiв вiд нього. Ми зовсiм не боялися, що вiн утече. Вiн не давав нам заснути години три: тiльки-но щось трiсне в кущах або зашелестить листя, його юна уява одразу ж малювала йому розбiйникiв, якi пiдкрадаються до печери, – тодi вiн пiдстрибував, хапався за рушницю i кричав Бiллу чи менi у вухо: «Цить, приятелю!» Я заснув тривожним сном i увi снi бачив, нiби мене викрав i прикував до дерева лютий пiрат з рудим волоссям.

На свiтанку мене збудив страшний вереск Бiлла. Це не були крики, чи виття, чи гикання, чи ревiння, яких можна було сподiватися вiд голосових органiв чоловiка, – нi, це був просто непристойний, жахливий, принизливий вереск, так верещать жiнки, коли бачать привида або гусiнь. Страшно почути, як на свiтанку в печерi так верещить сильний, гладкий i вiдчайдушний чоловiк.

Я схопився, щоб побачити, що дiеться. Вождь Червоношкiрих сидiв у Бiлла на грудях, ухопивши однiею рукою його за волосся. У другiй руцi вiн тримав гострого ножа, яким ми звичайно рiзали бекон, i дiловито й недвозначно намагався зняти з Бiлла скальп, виконуючи вирок, який винiс йому напередоднi увечерi.

Я вiдiбрав у хлопчиська ножа i примусив його знову лягти. Проте саме з цього моменту дух Бiлла був зломлений. Вiн лiг на своему краю лiжка, одначе вiдтодi вже не склепив очей, поки хлопець був з нами. Я трохи задрiмав, але перед сходом сонця згадав, що Вождь Червоношкiрих обiцяв, як тiльки зiйде сонце, спалити мене на вогнищi. Я не нервував i не боявся, та все-таки пiдвiвся, закурив люльку i прихилився до скелi.

– Чого це ти так рано прокинувся, Семе? – спитав Бiлл.

– Я? – перепитую. – Щось у мене плече болить. Думаю, якщо посиджу, то, може, легше стане.

– Брехун ти, – каже Бiлл. – Ти боiшся. Вiн обiцяв спалити тебе, як зiйде сонце, i ти боiшся, що вiн це зробить. І зробив би, якби знайшов сiрника. Хiба це не жахливо, Семе? Невже ти думаеш, що хтось платитиме грошi за те, щоб повернути додому таке чортеня?

– Авжеж, – кажу я. – Саме таких хулiганiв батьки люблять до безтями. А тепер ви з Вождем вставайте i готуйте снiданок, а я пiднiмусь на гору для рекогносцировки.

Я зiйшов на вершину невисокоi гори й оглянув довколишню мiсцевiсть. З боку мiста я сподiвався побачити, як натовп дужих фермерiв, озброених косами та вилами, розшукуе пiдлих викрадачiв дiтей. А натомiсть уздрiв мирну картину, на якiй вирiзнявся тiльки якийсь орач iз сивим мулом. Нiхто не обмацував баграми дно рiчки, не видно було i вершникiв, якi роз’iжджали б туди й сюди, повiдомляючи безутiшних батькiв, що досi нiчого не знайдено. Сонний лiсовий спокiй наповнював ту частину Алабами, яка була перед моiми очима.

– Може, ще не помiтили, що вовки вкрали нiжне ягнятко з кошари. Боже, допоможи вовкам! – сказав я i почав спускатися з гори на снiданок.

Пiдiйшовши до печери, я побачив, що Бiлл, важко дихаючи, притулився до скелi, а хлопець цiлиться в нього каменюкою, удвiчi бiльшою, нiж кокосовий горiх.

– Вiн запхав гарячу картоплину менi за комiр, – пояснив Бiлл, – i роздушив ii ногою. Я нам’яв йому вуха. Рушниця з тобою, Семе?

Я вiдiбрав у хлопця камiнь i так-сяк уладнав цю суперечку.

– Я тобi цього не забуду, – сказав малий Бiлловi. – Нiхто i нiколи не бив Вождя Червоношкiрих, не поплатившись за це. Стережись тепер!

Пiсля снiданку хлопець вийняв з кишенi шматок шкiри, обмотаний шворкою, i вийшов з печери, на ходу розмотуючи ii.

– Що це вiн там замислив? – занепокоiвся Бiлл. – Семе, ти не думаеш, що вiн утече?

– Цього можна не боятись, – вiдповiдаю я. – Вiн, здаеться, не хатнiй сидень. Але нам треба розробляти якийсь план щодо викупу. В мiстечку не помiтно ажiотажу з приводу його зникнення; можливо, вони ще не зрозумiли, що його нема. Рiднi, може, думають, що хлопець ночував у тiтки Джейн чи у когось iз сусiдiв. У всякому разi сьогоднi його почнуть шукати. І сьогоднi ввечерi ми пошлемо листа його батьковi i зажадаемо двi тисячi доларiв за його повернення.

У цю мить ми почули щось схоже на бойовий клич – напевно, так колись кричав Давид, нокаутувавши чемпiона Голiафа. Виявляеться, то Вождь Червоношкiрих витяг з кишенi пращу i тепер розкручував ii над головою.

Я ухилився й почув важкий глухий стук i щось, наче зiтхання коня, коли з нього знiмають сiдло. Чорний камiнь, завбiльшки з яйце, влучив Бiлловi якраз за лiвим вухом. Вiн весь якось обм’як i впав прямо у вогнище, на сковорiдку з гарячою водою для миття посуду. Я витяг його i з пiвгодини поливав йому голову холодною водою.

Потроху Бiлл очуняв, пiдвiвся, помацав себе за вухом та й каже:

– Семе, знаеш, хто мiй улюблений бiблiйний персонаж?

– Заспокойся, – кажу я. – Зараз полегшае.

– Цар Ірод, – каже вiн. – Ти ж не пiдеш, не залишиш мене тут самого, Семе?

Я вийшов iз печери, пiймав хлопчиська i тряс доти, доки всi його веснянки не заторохкотiли одна об одну.

– Якщо будеш погано поводитись, – кажу йому, – зараз же вiдiшлю додому. Ну, слухатимешся чи нi?

– Я ж тiльки пожартував, – вiдповiдае вiн, похнюпившись. – Я й не думав кривдити старого Хенка. А чого вiн мене вдарив? Я добре поводитимусь, Змiiне Око, якщо ти не вiдiшлеш мене додому i дозволиш менi сьогоднi гратися в розвiдникiв.

– Я не знаю, що то за гра, – кажу. – Це ви вирiшуйте з мiстером Бiллом. Сьогоднi ви гратиметеся вдвох. Я поiду ненадовго у справах. А тепер iди в печеру, помирись iз ним i попроси пробачення за те, що ти його вдарив. А нi, то зараз же пiдеш додому.

Я змусив iх потиснути один одному руки, а потiм одвiв Бiлла вбiк i сказав, що йду у невеличке село Поплар-Ков, за три милi вiд печери, i з’ясую, що там кажуть про викрадення хлопця. Крiм того, я подумав, що краще негайно надiслати старому Дорсету безапеляцiйного листа з вимогою викупу, диктуючи, як вiн мае бути сплачений.

– Знаеш, Семе, – каже Бiлл, – я готовий iти за тобою у вогонь i воду, я й оком не повiв би пiд час землетрусу, гри в покер, вибухiв динамiту, полiцейських облав, нападiв на поiзди i циклонiв. Я нiколи нiчого не боявся, поки ми не викрали цю двоногу торпеду. Вiн мене доконав. Ти ж не залишиш мене з ним надовго, Семе?

– Я повернуся десь пополуднi, – кажу я. – Твое дiло розважати i заспокоювати хлопця, поки мене не буде. А тепер напишiмо старому Дорсету листа.

Бiлл i я взяли папiр та олiвець i почали складати листа, поки Вождь Червоношкiрих, загорнувшись у ковдру, крокував туди й сюди, охороняючи вхiд до печери. Бiлл слiзно благав призначити викуп у пiвтори тисячi доларiв замiсть двох.

– Я зовсiм не хочу принизити знаменитий моральний аспект батькiвських почуттiв, але ми маемо справу з людьми. А яка людина вiддасть двi тисячi доларiв за цього сорокафунтового веснянкуватого дикого кота! Я готовий ризикнути: хай буде пiвтори тисячi доларiв. Рiзницю можеш записати на мiй рахунок.