Валя прочинила дверi й завмерла непорушно. На порозi Дiма побачив брудного й вихудлого – самi шкiра й костi – сiрого кота. На вухах – запечена кров. Кiт лежав без руху. Лише його каламутнi очицi дивилися на Дiму. Кiт нявкнув тихо й хрипко, наче востанне.
Валя повернулася обличчям до чоловiка.
– Дивись! – сказала вона.
І присiла навпочiпки бiля кота.
– Ти Мурик? – спитала стиха.
Кiт знову хрипко нявкнув i спробував пiдвестися на чотири лапи. Вiн виразно хотiв зробити крок уперед, пiдiйти до Валi.
– Це я винна, – прошепотiла, схлипуючи, Валя.
Взяла знесиленого кота на руки. Занесла до коридору.
Дiма вiдiйшов трiшки, аби не стояти дружинi на дорозi.
У коридорi вона опустила кота на пiдлогу. Повернулася до чоловiка.
Дiма тим часом не зводив очей зi змордованого кота. Вiн, здаеться, впiзнав у ньому справжнього Мурика. Того самого, якого вiн власноручно кинув до колодязя на занедбаному подвiр’i. Але ж той кiт був мертвий!
Валя скинула пальто, роззулася. Завмерла на мить над котом. Розiбравшись у своiх заплутаних думках, Валя взяла ганчiрку для взуття, що лежала на порозi. Перевернула ii iншим боком, тим, об який ще нiхто не витирав нiг. Розстелила бiля вiшака i перенесла на неi сiрого приблуду.
– О Боже, – сплеснула вона руками. – Та вiн ледь живий! Потерпи, я хвилинку!
Валя пiшла на кухню. А Дiма, скориставшись моментом, став перед котом навпочiпки й зазирнув у мордочку.
– Мурло, це що, ти? – спитав так, наче сподiвався щонайменше кивка у вiдповiдь.
Але кiт на цi слова не зреагував. Лише й далi дивився на Дiму жалiбно й вiрно, як на господаря.
Дiму пересмикнуло. Вiн згадав, як Валя щось про свою провину сказала.
Валя ж повернулася до коридору з чашкою молока. Поставила ii перед носом кота, i той вiдразу мордочкою пiрнув у молоко. Пив жадiбно, за кожним ковтком здригаючись усiм своiм виснаженим тiльцем.
З кухнi вийшов новий Мурик i тут-таки, шиплячи, пiдскочив до свого змордованого далекого родича.
Валя схопила товстого Мурика на руки.
– Ну, що ти? – з докором сказала вона, пестячи його за вушком. – Вiн же такий, як ти! Ти теж спочатку худющим i напiвздохлим був. А тепер такий красень!
Новий Мурик з висоти Валиних грудей неприязно дивився на брудного сiрого кота, який вже випив усе молоко i поклав мордочку на ганчiрку.
– Ходiмо, я тебе пiд батареею покладу, поiсти дам, – нiжно промовила Валя, забираючи сiрого товстуна назад до кухнi.
– То в чому ж твоя провина? – запитав Дiма, коли Валя нарештi заспокоiлась i повернулася до кiмнати, щiльно зачинивши кухоннi дверi, щоб Мурик не змiг вийти в коридор до худого.
Валя зiтхнула, сiла у фотель.
– Налий менi чарочку, – попросила.
Дiма вийняв пляшку самогонки-кропив’янки. Налив дружинi чарку. Вона вихилила ii одним духом.
– Я тодi до церкви ходила, за повернення Мурика молитись. А коли молитва не допомогла, пiшла до екстрасенса. Вона менi й сказала, що живий Мурик, але провалився до глибокоi ями й не зможе звiдти вибратися, поки до тiеi ями ще чогось не кинуть. А ще сказала менi, що я голос Саваофа ввi снi чутиму. І голос цей промовлятиме: «Вiн повернеться!» А я повинна рахувати, скiльки разiв вiн цi слова скаже. І тiльки-но я тринадцять разiв його почую, Мурик повернеться. Ну, я iх, цi слова, лише сiм разiв увi снi чула. А потiм ти сам його знайшов… Екстрасенси ж вiд диявола. Виходить, я одночасно i в Бога, i в диявола допомоги просила. От i сталося так, що одного Мурика нам Бог повернув, а iншого – диявол.
Дiма спробував збагнути щойно сказане дружиною, але не змiг. Мабуть, усе через безсонну нiч. От i обличчя його через мисленневу невдачу насупилося, стало сердитим.
– Тобто це один i той самий кiт, лише рiзними шляхами нам присланий, – додала Валя.
– Ти що, в секту пiшла? – перелякався Дiма, вперше почувши вiд дружини дивнi довгi речення.
– Я лише двiчi була, – зiзналася Валя. – Думала, це поможе Мурика повернути…
Дiма подивився на Валю скляним поглядом. «Чи не з’iхала вона з глузду?» – подумав вiн.
– Я до гаража пiду, менi треба самому побути, – сказав вiн i вийшов у коридор.
Уже всiвшись у своему затишному, але все-таки холодному гаражному куточку на маленьку дерев’яну лавочку i ввiмкнувши саморобного електронагрiвача, Дiма хлюпнув i собi чарочку самогонки, щоб зiгрiтися i зiбратися з думками. Пригадав у деталях той день, коли вантажники привезли валiзу. Згадав, як Мурло нализався рiдини з ампули й вибiг з гаража просто пiд колеса велосипедиста.
«От я його зараз перевiрю!» – вирiшив вiн.
Пiшов додому, взяв схудлого кота разом з ганчiркою, на якiй вiн лежав. Принiс до гаража. Випив iще чарку, а далi вийняв ампулу з коробки, вiдламав iй кiнчик i витрусив вмiст на тарiлку, до якоi примерзла недоiдена шпротина. Поставив тарiлку перед котом. Той повiв носом. В очах заграли вогники. Гарячково пiдсунувся до тарiлки й вилизав усе до останньоi краплi.
Дiма, що спостерiгав за котом, лише хмикнув. Коли б це була звичайна валер’янка, будь-який кiт на неi б накинувся.
«Може, пiти й зазирнути в той колодязь? Ану ж i цей – самозванець?» – подумав вiн, але вiдразу заперечливо хитнув головою на таку думку.
Не хотiлося йому зараз нiкуди йти.
28
Киiвська область. Макарiвський район
Село Липiвка
Наступний ранок в Ірини почався теж солодко, як у дитинствi. Вона лежала пiд однiею ковдрою з Ясею майже до дев’ятоi ранку.
Вхiднi дверi за цей час кiлька разiв скрипнули, вiдчиняючись i зачиняючись. Мама виходила годувати курей. Вставати Іринi не хотiлося. Зате захотiлося шоколаду, i вона вийняла принесену Єгором плитку «Оленки». Розгорнула ii, прислухаючись до солодкого шелесту фольги.
Чи то вiд нiжного гiркувато-щемкого смаку, чи з якоiсь iншоi причини, а може, й зовсiм без причини, iй згадався Марiiнський парк i невисокий бiрюзовий палац за чорними стовбурами дерев. І хрускотiння снiгу пiд ногами згадалося.
І хоч тепло iй було пiд ковдрою i затишно, як нiколи, а спогади про парк трошки вкололи. А тут ще й груди болять. Не п’е Яся стiльки молока, скiльки у маминих грудях набираеться.
За вiкном зупинилася автiвка.
«Єгор!» – зрадiла Ірина.
Квапливо, але обережно, щоб не розбудити Ясю, встала з лiжка. Одягнулася. Визирнула у вiкно.
