Отже, погортаемо цю фатальну iсторiю, яка не додасть жодного рядка до творчого спадку поета, але дещо скаже про роки, якi теж були фатальними в його життi.
5 сiчня 1965 р., напередоднi дня народження, В. Сосюра приiхав на лiкування до клiнiчного санаторiю «Конча-Заспа», що належав четвертому управлiнню МОЗ УРСР.
Пiд час прийому у хворого поета артерiальний тиск «зашкалював» до 230/120 мм. У санаторно-курортнiй картцi, заповненiй лiкарем 28 грудня 1964 р., зазначено, що 25 вересня 1964 р. В. Сосюра перенiс iнфаркт мiокарда.
5 сiчня хворого оглянув лiкар М. Фененко, якому В. Сосюра поскаржився «на перiодичнi болi в зонi серця, деяку загальну слабкiсть». До iсторii хвороби було записано, що «на гiпертонiчну хворобу хворiе з 1951 року» – iз того найстрашнiшого року, коли поета за вiрш «Любiть Украiну» громили у всесоюзному масштабi. Нагадаемо, що сталося це пiсля публiкацii в газетi «Правда» передовоi статтi «Против идеологических извращений в литературе», де було сказано, що пiд таким твором могли пiдписатися найлютiшi вороги народу Петлюра i Бандера. Твiр мали засуджувати скрiзь – у школах, ВНЗ, на пiдприемствах i навiть, як свiдчив тогочасний в’язень сталiнських концтаборiв Олександр Ковiнька, за колючим дротом.
Пiсля такого розгрому тиск кровi пiдвищувався до 250/140 i вище. «Особливо пiдвищувався тиск в 1959 роцi. Тодi лiкувався близько трьох мiсяцiв в Ірпенi, а потiм – у «Кончi-Заспi». 1959 року перенiс iнфаркт мiокарда. Бували головнi болi та запаморочення».
Саме в тому 1959 роцi В. Сосюра продовжив пiсля тридцятирiчноi перерви роботу над поемою «Мазепа», активно працював над романом-трилогiею «Третя Рота».
М. Фененко в iсторii хвороби записав таке:
«25 вересня [1964 р. ] були сильнi болi за грудиною, серцебиття, високий тиск кровi, перебоi в ритмi серця. Хворого було переведено до стацiонару, де болi в серцi затамували й вони бiльше не з’являлися, аж доки лiкувався у стацiонарi. Пiсля виписки додому болi стали з’являтися часто. Виписався додому 2 грудня.
Хворий виходить на вулицю, у сквери. Болi в зонi серця стискаючi, нечастi, припиняються пiсля того, як хворий подихае глибоко. Задишки немае. Набрякiв на ногах не бувае. Головнi болi та запаморочення не турбують».
Лiкар зi слiв В. Сосюри записав до iсторii й те, що в дитинствi вiн хворiв малярiею, в 1903 р. – гострим ревматизмом. У 1915 р. був ушиб (забiй) голови, а в 1919 р. – забiй голови та грудноi клiтки в зонi серця. У 1920–1921 р. перенiс поворотний тиф. Остаточний дiагноз був таким: «Гiпертонiчна хвороба II – Ш ст. Атеросклероз. Атеросклеротичний та постiнфарктний кардiосклероз. Кардiосклероз. Інфаркт мiокарда передньобоковоi стiнки 25.IX.64 p., (дрiбноосередковий). Розлад жирового обмiну».
6 сiчня (у день народження) лiкар М. Фененко визнав стан здоров’я хворого задовiльним, особливих змiн у станi здоров’я не виявлено. В. Сосюрi було дозволено «прогулянки в межах коридору i можна виходити на подвiр’я до 200 м двiчi на день». Призначено вживати чверть склянки мiнеральноi води «Єсентуки» та необхiднi медичнi препарати.
7 сiчня (Рiздво Христове). «Стан хворого задовiльний. Скарг немае. Сон та апетит в нормi. Об’ективно: шкiра та слизовi оболонки нормального кольору. Пульс – 66 на 1 хв., ритмiчний, достатнього наповнення. Тиск 200/110. Тони серця приглушенi до глухих. II тон акцентовано на аортi. Живiт м’який. Болей при пальпацii немае.
М. Фененко».
8 сiчня в час вiдсутностi лiкаря М. Фененка пiсля прогулянки В. Сосюра повернувся в палату. О 16 год. 30 хв. з’явилися загрудиннi болi, недостача повiтря. Черговий лiкар провiв огляд i призначив необхiднi лiки, строгий постiльний режим, гiрчичники на дiлянку грудей, банки на спину, гарячу ванну для нiг. Через пiвгодини болi вщухли. О 17 год. 15 хв. хворого оглянули головний лiкар санаторiю П. Лазаренко та черговий. Стан хворого визнано «вполне удовлетворительным» (записи в iсторii хвороби украiнською мовою робив лише М. Фененко).
О 17 год. 40 хв. i о 18 год. 30 хв. черговий лiкар записував до iсторii хвороби: «Общее состояние и самочувствие вполне удовлетворительные, жалоб нет. Боли в области сердца не беспокоят, дыхание свободное. […] больной в полусидячем положении, самочувствие удовлетворительное».
Але… о 19 год. 45 хв. сталося непоправне: «Внезапно наступила смерть».
Епiкриз до iсторii хвороби вже записував М. Фененко:
«Хворий, Сосюра Володимир Миколайович, 67 рокiв, поступив на лiкування в клiнiчний санаторiй «Конча-Заспа» 5 сiчня 1965 року зi скаргами на перiодичнi, короткочаснi болi в зонi серця, якi рiдко з’являлися, на незначну загальну слабкiсть. Болi мають стискаючий характер, короткочаснi, без iррадiацii, припинялися пiсля кiлькох глибоких вдихiв. Задишки немае. Немае набрякiв на ногах. Головних болiв та запаморочення не бувало.
25 вересня 1964 року перенiс дрiбноосередковий iнфаркт мiокарда передньобоковоi локалiзацii. Лiкувався в санаторii IV Управлiння МОЗ УРСР, звiдки виписався 2 грудня 1964 року. Протягом мiсяця був удома, гуляв по вулицi та у скверi. Стан хворого був цiлком задовiльний.
На гiпертонiчну хворобу хворiе з 1951 року. Тиск кровi пiднiмався до високих цифр, 250/140 i вище. У 1959 роцi перенiс iнфаркт мiокарда.
Об’ективний стан при вступi до санаторiю. Загальний стан цiлком задовiльний. Хворий ходить. […] Тони серця приглушенi до глухих. II тон акцентовано на аортi. Тиск кровi – 230/120. Над легенями перкуторний звук з незначним коробочним вiдтiнком. Дихання везикулярне, хрипiв немае. […]
У санаторii поставили дiагноз: гiпертонiчна хвороба II–III ст. Атеросклероз. Атеросклеротичний аортокардiосклероз, коронаросклероз. ____________________ Перенесено дрiбноосередковий iнфаркт мiокарда передньобоковоi локалiзацii (25.ІХ.64 р.). Ожирiння II ст. Хворому призначено 10-ту дiету, «Єсентуки» № 17 по 1/4 склянки двiчi на день. «Rauvasani» по 1 стол. ложцi натщесерце. Дозволено виходити i прогулюватись у коридорi та у дворi до 200 м двiчi на день.
8 сiчня пiсля прогулянки хворий прийшов у палату i викликав чергового лiкаря. Скаржився на недостатнiсть повiтря, на незначнi загрудиннi болi та вiдчуття страху. Було констатовано напад астми середнього ступеня з незначним набряком легенiв, який тiльки починався. Пульс – 120–130 на 1 хв., аритмiчний, тони серця приглушенi, II тон акцентовано на аортi. Тиск кровi – 200/120. У легенях дихання жорсткувате, вологi, дрiбноосередковi хрипи. Пiсля введеного кордiамiну з атропiном та промедолу внутрiм’язово, нiтроглiцерину пiд язик, ножних гарячих ванночок, гiрчичникiв на зону грудини всi явища припинилися, самопочуття хворого стало задовiльним. Хворий залишався у лiжку в напiвсидячому станi. Пульс – 90–94 на хв. з поодинокими екслурасистолами (нерозб. – С. Г.). Тони серця приглушенi. На аортi II тон акцентований. Тиск кровi – 180/120.
Але о 19 годинi 45 хв. раптово настала смерть.
Дiагноз. Гiпертонiчна хвороба III ст. церебрально-кардiальна форма. Атеросклероз iз переважним враженням судин головного мозку та серця. Атеросклеротичний та постiнфарктний кардiосклероз. Емфiзема легенiв (нерiзко виражена). Розлад жирового обмiну II ст.
Раптова смерть настала, очевидно, внаслiдок гостроi коронарноi недостатностi, хоч i не виключено можливостi крововиливу в життево важливi центри головного мозку.
Лiкар М. Фененко».
Лiкар-патологоанатом у пiдписаному ним протоколi додав до визначених дiагнозiв ще й захворювання селезiнки та гострий некроз пiдшлунковоi залози.
Смерть В. Сосюри стала великим ударом для його родини i друзiв, для всiеi украiнськоi лiтератури.
На похоронi поета виступив А. Малишко, промова якого стала несподiванкою для партiйних i спецiальних органiв. Одразу ж пiсля похорону про виступ А. Малишка доповiдав А. Скаба на засiданнi президii ЦК КПУ.
Текст промови, яку записали деякi присутнi на похоронi, поширювався помiж людей. 29 березня 1965 р. голова КДБ при РМ УРСР В. Нiкiтченко надiслав до ЦК КПУ секретне повiдомлення про поширення промови серед молодi й творчоi iнтелiгенцii, долучивши до нього i текст, записаний на похоронi кадебiстською агентурою. Серед усiх доступних нам кiлькох джерел тексту промови найточнiшим е, очевидно, той, який зберiгся в архiвах КДБ (нинi – Служба безпеки Украiни).
Тексти повiдомлення i виступу А. Малишка, скопiйованi й опублiкованi проф. В. М. Даниленком, подаються нижче за оригiналами документiв.
Інформацiйне повiдомлення КДБ при РМ УРСР до ЦК КПУ про промову А. Малишка на похоронах В. Сосюри
29 березня 1965 р.
Секретно
Экз. № 1
ЦЕНТРАЛЬНЫЙ КОМИТЕТ КОММУНИСТИЧЕСКОЙ ПАРТИИ УКРАИНЫ
ИНФОРМАЦИОННОЕ СООБЩЕНИЕ
По имеющимся в КГБ при СМ УССР данным, среди отдельной части творческой интеллигенции и молодежи распространяется текст речи, якобы произнесенной поэтом А. Малышко на похоронах В. Сосюры.[3 - В. Сосюра помер 11 сiчня (насправдi 8 сiчня 1965 р.).]
Председатель Комитета госбезопасности при Совете Министров Украинской ССР
В. Никитченко
На документi штампи: «Особий сектор ЦК КП Украiни. ТАЄМНА ЧАСТИНА. Вх. № 1091/16 «5» арк. «29» III 1965 р. ПІДЛЯГАЄ ПОВЕРНЕННЮ»; 2. «Контроль»; резолюцiя: «т. Скаба А. Д. Доповiсти. П. Шелест»; помiтка: «На президii про цю промову я доповiдав зразу ж пiсля похорон. Скаба».
ГДА СБ Украiни, ф. 16, оп. 3 (1968 р.), спр. 2, арк. 56.
Оригiнал. Машинопис на бланку.
[Додаток]
РЕЧЬ А. МАЛЬІШКО НА ПОХОРОНАХ В. СОСЮРЬІ
«Дорогi люди, тяжко, невиносимо тяжко прощатися з тим, хто був тобi вчителем i братом, порадником i другом по зброi i по душi, а прощатися ж треба. Склав своi крила соловей нашоi пiснi, кароокий син Украiни, Володимир Сосюра. Вiддзвенiли червонi зими, вiдпадали його синi зорi, змовкли уста, якi так недавно славили людське кохання, красу i нiжнiсть. Чарiвне його слово, його пiсня поселялись в серцi кожноi людини, робили ii добрiшою, благороднiшою, ласкавiшою. Мудрi люди казали колись: «Життя коротке, та безмежна мука i незгладиме творче ремесло…»
Дорогий брате Володимире, обiрвалось твое життя, i ми прощаемось з тобою, та не прощаемось ми з срiбними дзвонами твоеi поезii, з твоiм словом, зiтканим з блакитних небес Украiни, з щедрих дiбров i ланiв, iз (1 сл.[4 - Так у документi.]) революцiй людського серця. Посмутнiла твоя хата, Володимире Миколайовичу, посмутнiли нашi очi, зажурилась Украiна. Та немае краю в тихому Дунаю, та немае процвiтку вiчному дереву життя, а люди сьогоднiшнього дня i прийдешнього поколiння будуть приходити до твоiх пiсенних джерел i черпатимуть в них натхнення i радiсть. І до твого прийдешнього, яке ти розвивав (2 сл.[5 - Так у документi.]) комуни, за яке ми боремось багато лiт, ми прийдемо з твоею пiснею на устах. Такий ти нiжний i тривожний повiк житимеш з нами. Прощай, наш украiнський Бояне, прощай! Той, хто вийшов з народу, повинен вiддати свою душу, свое серце, своi натхнення, вогонь i все життя свое народовi. Ти таким i був. Не було в тебе iнших помислiв, крiм народу, не було в тебе iншоi турботи, як тiльки служити щиро йому, своему вишневому украiнському народу. І коли в тебе була своя радiсть, вона була народна, i коли в тебе були смутки, вони були теж народними. Син революцii, ти почав пiсню i боротьбу пiд ii щитом i прапором.
«Зима, зима,[6 - Неточна цитата першого рядка поеми «Червона зима».] а на перонi люди,
Бiля вагонiв ми спiваем «Чумака»
І радiсть лоскот[но] бентежить нашi груди,
Шикують злиднi нас – юнак до юнака».
