Й гострiша за крицю багнета…
Ти душу бiйця пориваеш на бiй
В натхненнiм пеанi поета…
Тобою звучать i мiста золотi,
Й заквiтчанi селами гони…
Ти – зброя iдеi. У битвi й трудi
Єднаеш сердець мiлiони…
Мов райдуги – арки над морем колон,
Що в небо музикою лине,
Де славить життя золоте жайворон…
Це – мова моеi Вкраiни.
Це – матерi мова. Я звуки твоi
Люблю, наче очi дитини…
О мова вкраiнська!.. Хто любить ii,
Той любить мою Украiну.
1949
Із книжки «Поезii» (1921)
* * *
Безладно торохтить по бруку день бездумний,
де порох голубий та цокоти копит…
Змарнiлий небосхил роздерли нагло труби,
де ластiвки кричать про сонце i степи…
О липне золотий!.. Твоi байдужi очi
нагадують менi холодний блиск озер
І ранок голубий, де спiв тремтить дiвочий,
мов листя золоте розхристаних берез…
Де море шарудить, над срiбним пляжем трави,
i шелестiння слiв коханих i простих…
О теплий ночi блиск i блиск очей лукавий,
де у колисцi вiй гойдався молодик!..
1921
* * *
Миколi Хвильовому[9 - Микола Хвильовий (Фiтiльов Микола Григорович; 1893–1933) – украiнський письменник.]
Ми на драбинах зор за днем золотодзвонним…
Волошковим вiнком годин тривожний бiй…
І ранок з нами йде веселий та червоний
спiвати про завод i села голубi.
Зустрiлись в квiтнi ми. На сонячнi галяви
вже вечiр голубий задумливо звисав…
i рядом з ним зоря, нервова i смуглява,
ховалась за доми, як золота коса…
Й нам путь тепер одна. Внизу старе захляле…
дим iншого життя нам вiтер з гiр несе,
i теплим молоком душа моя проллялась
на жито золоте твоiх дзвiнких пiсень…
1921
Із збiрки «Червона зима» (1922)
* * *
Рипнула дверима осiнь,
з пилом закрутився жовтий лист,
а за ним простягся по дорозi
передсмертний листопаду блиск.
І тремтяче перекотиполе
притуляеться до нiг благанно,
мов шепоче:
«Як же рано… як же умирати рано!..»
І котиться геть, таке безпорадне i голе…
Неба прозорi очi
затулило вiями-хмаринами.
Вiтер щоки цiлуе, лоскоче,
поросям верещить мiж колiнами…
І навколо так холодно, холодно,
наче в жилах вся кров замерзла!
Серце мое, пiснею проколоте,
вже не буде нам тепло й весело.
Розстилае вечiр рядна,
глек зорi червоноточить…
Моя пiсня – неоглядна,
а душа – печерний хлопчик.
1921
* * *
На Захiд, на Захiд, на Захiд!..
Заломила руки зоря.
Виють собаки
не зря…
Електричним поривом, подихом гроз
до бою, до бою на Захiд…
