i, на своi не зваживши лiта,
зробився метафiзиком побожним —
цiлком, здаеться, Колрiджу тотожним.
92
Вiн розпочав про всесвiт мiркувати,
про зорi та вогонь, як Прометей,
про землетруси та аеростати,
про вiйни й анатомiю людей, —
про все, що заважае нам пiзнати
великий свiт непiзнаний оцей,
i врештi, захлинувшись вiд любовi, —
про очi донни Джулii чудовi.
93
У тому, хто думки такi плекае,
глибокодумнiсть, а не простоту
завжди мудрець досвiдчений вбачае.
Та в людях, що iх ловлять на льоту,
нiчого, крiм базiкання, немае.
Але ж юнак – яку вiн мав мету?
Було вiд фiлософii тут мало:
вiн рiс – змужнiння роль вiдiгравало.
94
Замислювався вiн над буйством квiтiв,
над голосом вiтрiв… А як коли
i про богинь, якi до фаворитiв
спускалися i смертними були.
Та батько-Час його найбiльше нiтив:
минув, неначе лезом вiдтяли,
i знову завдяки його химерi
Жуан спiзнився нинi до вечерi!
95
Вiн розгортав Боскана й Гарсiласо,
i обiймало раптом вiдчуття,
що до небес душа його знялася
i вже нема на землю вороття.
Мiстичноi поезii окраса —
здiймали книги тi серцебиття
i, як в казках шановноi бабусi,
зчиняли бурю, як при землетрусi.
96
Отак у спробах явне зрозумiти
минали днi Жуановi в гаю.
А бракувало серця, щоб любити,
грудей, на котрi голову свою
розчулено вiн мiг би похилити —
отих единих в цiлому краю,
i ще чогось, чого не називаю,
тому що за потрiбне не вважаю.
97
Цей настрiй хворобливий, як нiрвана,
вже Джулiя помiтила. Проте
предивно, що Інеса до Жуана
i словом не обмовилась про те.
Чому? Бо спостережливiсть погана?
Чи правило любила золоте,
яке велить, щоб за синами мати
грiхiв не поспiшала помiчати?
98
Адже й таке на практицi бувае —
мовчить i чоловiк, коли межу
його дружина з кимсь переступае,
вторгаючись у царину чужу…
(Яка при цьому заповiдь страждае?
Не знаю точно, отже, не скажу.)
В таких випадках – тiльки мовить слово,
не до ладу воно обов’язково.
99
Чоловiки швидкi на пiдозрiння,
та поцiляють не в стрiлецький круг, —
той, в чий город би слiд жбурнуть камiння,
здебiльшого поводиться, як друг.
І не свое стрiлецьке неумiння
кленуть, зазнавши кпинiв i наруг,
i не свое вважають глупство винним,
а гандж, властивий друзям i дружинам.
100
Бувають i батьки короткозорi,
хоч кожен пильно стежить, наче рись.
І враз нiмiють в розпачi та горi:
сини з дiвками дiлися кудись!
Зламались плани точнi та суворi,
хто в тому винен – свари пiднялись…
