Матуся плаче, батечко зiтхае
та спадкоемцiв власних проклинае…
101
Але Інеса – не слiпий мужчина:
все помiчала, стежила, як тать.
Тож слiд гадати, що була причина
Жуанових спокус не помiчать.
Хотiла ще довиховати сина?
Або урок Альфонсовi подать? —
мовляв, у тому саме i бiда вся,
що на дружину надто покладався?
102
Одного дня, улiтку… Слiд сказати,
що лiто – найпiдступнiша пора,
як i весна, звичайно, коли грати
кров починае в жилах i стара.
І в тому тiльки сонце винувате —
його зваблива i лукава гра.
Коти шалiють в березнi. А в травнi —
i господинi iхнi достославнi.
103
Дванадцятого червня… (Точнi числа —
а я люблю вживати саме iх —
це станцii, де доля наша кисла
мiняе коней змилених своiх.
Над царствами й народами нависла,
летить вона й лишае, як на смiх,
лише хисткi надii на чудове,
що iх нам обiцяють богослови.)
104
Дванадцятого червня, пiв на сьому
(або о сьомiй), в сутiнках густих
вона сидiла в гротi, у якому,
либонь, ховались гурii. (Про них
i Магомет згадав, а ще по тому —
i Мур-Анакреон в рядках палких.
Хай лiра iхня славиться й трофеi,
що iх вони одержали за неi!)
105
Вона сидiла не сама – з Жуаном.
Не знаю, хто i як це влаштував.
Та вгадувати ми того не станем.
Коли зiйшлися – i не для забав —
удвох i кожне з личком непоганим,
заплющитись найкраще, я б сказав.
Але, на жаль, заплющуються рiдко,
коли при свiтлi мiсячному видко…
106
А Джулiя цвiла, немов жоржина —
пашiли щоки, повнились уста.
І не вважала Джулiя, що винна…
О, як слабкий в коханнi вироста,
а дужий раптом слабшае зневинна!
І нiтиться розважливiсть пуста,
i схоже, що злiтаете до зiр ви,
хоч саме й наближаетесь до прiрви.
107
Вона плекала думи безтурботнi
про те, що i Жуан iще юнак
i що й саму ii спокуси жоднi
нiколи ще не звабили… Однак
згадала, що Альфонсовi – пiвсотнi,
а, як вiдомо, це поганий знак,
бо цифра ця не до вподоби жiнцi,
хiба що – коли йдеться про червiнцi.
108
«Я вже казав вам п’ятдесят разiв» —
так гнiвна починаеться догана.
«У вiршах цих по п’ятдесят рядкiв» —
це означае (звiстка препогана!),
що вам поет читати iх схотiв.
У п’ятдесят – любов не бездоганна,
хоча ii вiдомий сурогат
купити можна теж за п’ятдесят.
109
Але Альфонсо Джулiя любила
i чесною дружиною була —
примусити б ii нiяка сила
подружню честь зганьбити не могла.
І певна в тому, Джулiя премила
правицю Дон Жуанову взяла:
i треба ж так невдало помилиться —
