banner banner banner
Улюблені пісні XX сторіччя
Улюблені пісні XX сторіччя
Оценить:
 Рейтинг: 0

Улюблені пісні XX сторіччя

Не знав я, що кохання, Мов буря весняна,
Так раптом i неждано Прийде одного дня.
Пора вже розлучатись, Уже додому час…
– Пробачте, як Вас звати? – А Вас? А Вас?

Приспiв:

На трамвайнiй зупинцi Я зустрiв дiвча чудове,
Почалася розмова, За словечком слово…
І про все ми забули, Йде трамвай за трамваем…
Так чого ж оце ми з нею Стоiмо й розмовляем?

Така – то, друзi, справа, Таке в життi бува:
Спiвае безголосий, Мовчун не замовка!
Хотiв я вiд любовi Втiкати, поки час,
Даю Вам чесне слово! Аж тут – якраз…

Приспiв:

На трамвайнiй зупинцi Я зустрiв дiвча чудове,
Почалася розмова, За словечком слово…
І про все ми забули, Йде трамвай за трамваем…
Так чого ж оце ми з нею Стоiмо? – Бо кохаем!

Коли в далеких 1940–1950–х роках свiтом стрiмко облетiв кiнофiльм «Серенада сонячноi долини», до стрiчки якоi чудовi композицii написав американський кiнокомпозитор Гаррi Уоррен, а зiграв iх оркестр Гленна Мiллера, студентський музичний Львiв i гадки не мав, що у галицькiй столицi незабаром звучатимуть прекраснi iмпровiзованi джазовi мелодii. Пiонером нацiонального джазу, в якому звучав украiнський мелос, став Ігор Хома. 1955 року вiн мав свiй джазовий квiнтет, а 1957–го створив ансамбль «Ритм». Джазмени починали джазувати в польськiй школi, навпроти полiтехнiки.

У кiнцi 1950–х i на початку 1960–х рокiв рiдкiснi концерти «Ритму» у Львовi завжди проходили з аншлагами, ведучим усiх програм джаз – бенду був студент театральноi студii при театрi iменi Марii Заньковецькоi Богдан Ступка. Разом з Ігорем Хомою (фортепiано) бiля витокiв украiнського джазу стояв львiвський трубач Володимир Кiт. 1960 року з колективом «Ритму» вони обидва, а також Олег Хома (ударнi), Роман Гумецький (контрабас), Орест Довганик (саксофон) були единими представниками Украiни на Першому Всесоюзному джазовому фестивалi в Радянському Союзi (Тарту, Естонiя), де спiвали украiнську пiсню «На трамвайнiй зупинцi» Анатолiя Кос – Анатольського i Ростислава Братуня, яка вiдразу ж стала хiтом. Ігор Хома формував i розвивав iмпровiзацiйний джаз, орiентований на украiнський мелос.

Володимир Кiт: «Ми грали для свого задоволення, навiть мали вже там свое жiноче вар’ете. Хто знае, що було би далi, якби Хома не поiхав у Москву 1957 року на Всесвiтнiй фестиваль молодi i студентiв. Ось там його вразив почутий джаз. Повернувся до Львова i вiдразу приступив до виснажливоi роботи. Ми стали «Ритмом». Хома, треба вiддати йому належне, тримав руку на пульсi часу. Знав, що робити i як. Був жорстким, вимогливим, але справедливим. Багато iмпровiзували, додавали свого.

Уже 1959 року «Ритм» виконував чисто iнструментальну п’есу «Взяв би я бандуру» на два саксофони i ритмiчну секцiю. Зазвучало все цiкаво i незвично. Тодi репетицii ми вже проводили в музичнiй школi iменi Соломii Крушельницькоi, в нижнiй залi. Ігор попросив сприяння в цьому Анатолiя Кос – Анатольського, який очолював обласну композиторську спiлку. І вiн допомiг. Проте Хома прагнув вивести наш ансамбль на орбiту мiжнародного джазу. І це йому i нам вдалося!

1960 року «Ритм» уперше презентував украiнський джаз украiнською пiснею в Тарту (Естонiя) на Всесоюзному фестивалi джазовоi музики. Ось там ми виконували «На трамвайнiй зупинцi», яку спiвав учень Львiвського музичного училища Анатолiй Пацельд (вiн також непогано грав на саксофонi).

Ростислав Братунь був великим нашим симпатиком, «пропихав» нас на рiзнi святковi виступи, рекламував, де мiг, писав нам пiсеннi тексти. Взагалi, про Ростислава Андрiйовича залишилися лише найтеплiшi спогади».

Над морем

Вiрш Дмитра Павличка

Музика Володимира Івасюка

В морi я хотiв печаль свою втопить,
Я до моря вийшов рано – море спить.

І менi його будити стало жаль –
Залишилася менi моя печаль.

Ополуднi йду до моря i здаля
Бачу, що воно смiеться, як маля.

І менi його смутити стало жаль –
Залишилася менi моя печаль.

Уночi до моря знову я прибiг,
А воно ридало бiля нiг моiх.

І менi його самого стало жаль –
Залишилася менi моя печаль.

Свою першу пiсню «Колискова» юний Володимир Івасюк написав на вiрш тата – письменника. А невдовзi його увагу привернув вiрш Вiктора Миколайчука у газетi «Лiтературна Украiна», який 1966 року став пiснею «Вiдлiтали журавлi». Згодом Михайло Івасюк познайомив сина зi своiми студентами Чернiвецького унiверситету Володимиром Вознюком, Василем Бабухом i Богданом Гурою, з якими юний композитор написав «Вiдлуння твоiх крокiв», «Свiт без тебе» та «Баладу про мальви». «Червону руту», «Водограй», «Пiсня буде помiж нас», «Я пiду в далекi гори» Володя написав на власнi вiршi. Але в його серцi завжди жила мрiя спiвпрацювати зi справжнiм поетом – пiснярем. Коли композитор переiхав 1972 року до Львова, видавалося, що давня мрiя здiйснилася. Почав писати з Ростиславом Братунем (найбiльше, разом створили 30 пiсень), Богданом Стельмахом, Романом Кудликом… Усi народженi пiснi Івасюка увiрвалися в украiнську естраду тодiшнiх 1970–х широким бурхливим потоком, полонили слухачiв темпераментними ритмами i лiричними пристрасними iнтонацiями та захопили своею невимушеною легкiстю й iмпровiзацiею. Авторами слiв до пiсень Івасюка були також i визнанi метри украiнськоi поезii – Дмитро Павличко, Дмитро Луценко, Олесь Гончар, Степан Пушик…

Перший пiсенний текст Дмитра Павличка народився у 1957–му. Його назва «Над морем». Правда, пiснею вiн став через 10 рокiв, у 1967–му.

«Написав гарну, теплу та лiричну музику на нього Володя Івасюк, – стверджуе Дмитро Павличко. – Спецiально для Івасюка я нiчого не писав, мого вiрша вiн сам знайшов. Хоч менi завжди подобалася його творчiсть».

Дмитро Васильович також спiвавтор композитора Володимира Івасюка. На два його сонети «Далина» (1973 рiк) та «Над морем», Володя написав пiснi, якi i донинi звучать досить по – сучасному.

У листi вiд 6 жовтня 1974 року зi Львова до Киева Володя пише до Дмитра Павличка: «А оце звертаюся до Вас, Дмитре Васильовичу, з уклiнним проханням. Якщо вважаете, що можете мати зi мною якiсь творчi справи, то надiшлiть менi, будь ласка, декiлька своiх поезiй, спецiально написаних, як пiсеннi тексти. Буду вам дуже вдячний. Я певен, що вони викличуть у мене мелодii. Старатимусь, щоб пiснi вам моi сподобались. З глибокою й щирою повагою Ваш Володимир Івасюк».

Справдi, пiсня «Далина» сумна та трагiчна, е коротким романсом – роздумом. Образок сумного осiннього дня накладаеться на людськi почуття. Але десь там, за хмарами е свiтло…

108 пiсень (саме стiльки вдалося створити за свое коротке 30–лiтне життя Володимировi Івасюку) – дорогоцiнне надбання нашого народу, нев’януча окраса його духовноi культури. Доки живе пiсня, доти живе й народ. Доти житиме й генiй Володимира Івасюка. Є там i двi пiснi (i шкода, що лише двi, i, може, дякувати Боговi, що аж двi!) на вiршi Дмитра Павличка!

Намалюй менi нiч

Вiрш Миколи Петренка

Музика Мирослава Скорика

Я до тебе прийду через доли i гори,
Тiльки ти не розпитуй мене, не хвилюй.
Намалюй менi нiч, коли падають зорi,
Намалюй, я прошу, намалюй.
Намалюй менi нiч, коли падають зорi,
Намалюй, я прошу, намалюй.

Намалюй менi нiч, що зове i шепоче
Найдивнiшi слова, найпалкiшi слова,
В гамi барв пiднеси славу темноi ночi,
Що навколо зiрки розсiва!
В гамi барв пiднеси славу темноi ночi,
Що навколо зiрки розсiва!

А сама ти яка? Вечiр, день, а чи ранок?
Що на серцi? Чи промiнь, чи лiд?
Намалюй менi нiч, коли зорi багрянi
Вирушають у путь, щоб згорiть.
Намалюй менi нiч, коли зорi багрянi
Вирушають у путь, щоб згорiть.