– Нiчого не маю проти, – пролунала надзвичайно заспокiйлива вiдповiдь Мег.
Кiлька iнших тем, що становлять спiльний iнтерес, також були порушенi паном Бруком i супроводженi вiдповiдями панi Брук, потiм розмова вичерпалася. Джон сiв бiля вiкна, розгорнув газету й, фiгурально висловлюючись, занурився в неi з головою. Мег сiла бiля iншого вiкна й шила iз такою ретельнiстю, немов бантики для ii домашнiх туфель належали до числа предметiв найпершоi необхiдностi. Обое мовчали, обое мали вигляд абсолютно «спокiйних i твердих», i обое вiдчували себе жахливо нiяково.
«Боже мiй, – думала Мег, – подружне життя таке важке й вимагае поряд iз любов’ю нескiнченного терпiння, як каже мама».
Зi словом «мама» на пам’ять дiвчинi прийшли й iншi ii поради, данi давно й вислуханi тодi зi скептичними запереченнями.
«Джон – хороша людина, але й у нього е недолiки, i ти повинна навчитися бачити iх i миритися з ними, пам’ятаючи про своi власнi. Вiн дуже рiшучий, але нiколи не пручатиметься, якщо ти ласкаво надаси йому своi доводи, замiсть того, щоб нетерпляче заперечувати. Вiн дуже суворий до себе та вимогливий до iнших у тому, що стосуеться правди, – хороша риса, хоч ти й називаеш його “занудою”. Нiколи не обманюй його нi поглядом, нi словом, Мег, i вiн ставитиметься до тебе з довiрою, яку ти заслуговуеш, надаватиме пiдтримку, якоi ти потребуеш. Характер у нього не такий, як у нас (ми спалахнемо – i все пройшло), його гнiв – гнiв чесний i незмiнний, який рiдко розпалюеться, але якщо розпалюеться, погасити його нелегко. Будь обережна, дуже обережна, не викликай у нього гнiв i роздратування проти тебе, адже свiт i щастя у вашiй родинi залежатимуть вiд збереження взаемноi поваги. Стеж за собою, а якщо ви обое вчините неправильно, не бiйся вибачитися першою. Стережися дрiбних сварок, взаемного непорозумiння, поспiшних рiзких слiв, якi часто призводять до великоi бiди».
Мег згадала цi слова саме зараз, коли сидiла з шиттям бiля вiкна у променях втомленого за день сонця. Це була iхня перша серйозна сварка. Їi власнi квапливi слова здалися тепер i дурними й жорстокими, а власний гнiв представлявся тепер дитячим. Думки про бiдного Джона, який прийшов додому, де на нього чекала така сцена, пом’якшили ii серце. Вона глянула на нього зi сльозами на очах, але вiн не дивився на неi. Вона вiдклала рукодiлля i встала, думаючи: «Я перша скажу: “Прости мене!”». Але вiн, здавалося, не чув ii крокiв.
Вона йшла повiльно, бо важко переступити через гордiсть, пройшла через кiмнату i зупинилася поруч з ним, але вiн не повернув голови. На мить iй здалося, що вона не зможе зробити це, але тут же виникла думка: «Це початок. Я пройду свою половину шляху, i менi буде нi в чому дорiкнути собi», i, схилившись, вона нiжно поцiлувала чоловiка в лоб. Сварка була залагоджена – поцiлунок каяття був краще за океан слiв. І через хвилину Джон вже тримав ii на колiнах i нiжно казав:
– Так, це було дуже недобре – смiятися над бiдними маленькими горщиками для джему. Прости мене, моя люба! Я нiколи бiльше так не вчиню.
Але вiн смiявся – о так! – i багато разiв, як i сама Мег, i обое стверджували, що це був найсолодший джем у iхньому життi, бо iм вдалося i в цiй сварцi[22 - В англiйськiй мовi багато слiв мають кiлька значень. Луiза Олкотт, мабуть, полюбляла каламбури, оскiльки «банка» (скляна банка джему) та «сварка», «нервування» тут позначаються одним словом – jar.] зберегти солодкiсть сiмейного життя.
Пiсля цього сама Мег запросила пана Скотта до них у будинок i пригостила першокласним обiдом, без розлюченоi дружини як першоi страви. З цiеi нагоди вона була така весела й мила i все було так чарiвно, що пан Скотт назвав Джона «щасливчиком» i всю дорогу додому хитав головою, розмiрковуючи про тяготи холостяцького положення.
Восени Мег очiкували новi випробування i переживання. Саллi Моффат вiдновила свою дружбу з нею i часто заходила в маленький будиночок поговорити й випити чашечку чаю або запрошувала «милу бiдолаху» зайти i провести день у великому будинку Моффатiв. Це було приемно, бо в похмуру погоду Мег зазвичай вiдчувала себе самотньо: всi домашнi були зайнятi, Джон працював до пiзнього вечора, робити було нiчого, окрiм як тiльки шити, читати або тинятися по будинку.
Цiлком природно, що в Мег стало звичкою ходити в гостi й базiкати iз подругою. Красивi речi Саллi викликали у неi бажання мати такi ж i жалiсть до себе самоi, вiд того, що вона iх позбавлена. Саллi була дуже добра i часто пропонувала взяти ту чи ту вподобану рiч, але Мег не приймала таких подарункiв, знаючи, що Джону це не сподобаеться. А згодом ця дурна маленька жiнка раптом взяла й зробила те, що не сподобалося Джону нескiнченно бiльше.
Вона знала про всi доходи чоловiка до останнього цента, тож з приемнiстю усвiдомлювала, що вiн довiряе iй не тiльки свое щастя, а й те, що деякi чоловiки цiнують бiльше, – своi грошi. Вона знала, де вони лежать, i могла взяти скiльки хоче. Вiн тiльки просив, щоб вона вела записи про кожен витрачений долар, платила за рахунками щомiсяця i не забувала про те, що вона дружина бiдного чоловiка.
Спочатку вона добре проявила себе у закупах, була обачною й економною, акуратно вела домашнi витратнi записи i без страху показувала iх чоловiковi. Але в ту осiнь у рай Мег заповз змiй i спокусив ii, як не одну сучасну Єву, проте не яблуками, а сукнею.
Мег обурювалася, коли ii жалiли, або, хай i не навмисне, але вказували на бiднiсть. Однак вона соромилася визнати, що сердиться, й iнодi намагалася втiшитися придбанням якоiсь гарненькоi дрiбнички, щоб Саллi не думала, начебто iй доводиться економити. Щоправда, пiсля таких покупок вона завжди вiдчувала, що вчинила недобре, бо без цих красивих речей цiлком можна було обiйтися, але вони коштували так мало, що не було пiдстав хвилюватися. Тож пiд час поiздок по магазинах разом iз Саллi Мег вже не була лише пасивною глядачкою, а кiлькiсть витрат на дрiбницi поступово збiльшувалася.
Коли ж наприкiнцi мiсяця вона пiдбила пiдсумок своiх витрат, сума майже злякала ii. Але в той час у Джона було багато роботи, i вiн доручив рахунки iй. Наступного мiсяця вiн був у вiд’iздi, а вже на третiй влаштував день перевiрки квартальних платежiв.
Мег на все життя запам’ятала його. Адже за тиждень до того вона зробила жахливий вчинок, що тягарем лежав тепер на ii совiстi. Саллi купувала шовк, а Мег дуже хотiлося нову сукню – гарну, легку, для вечiрок, бо ii чорне шовкове плаття було таким звичайним, а батист i серпанок на вечiр годяться тiльки для дiвчат.
Тiтонька Марч зазвичай давала сестрам у подарунок на Новий рiк по двадцять п’ять доларiв кожнiй. Чекати залишалося тiльки мiсяць, а тут на розпродажi пропонувався чарiвний лiловий шовк. І грошi в неi були, якщо тiльки наважитися взяти iх. Джон завжди казав, що все, що належить йому, належить iй, але чи подумае вiн, що це добре – витратити не тiльки майбутнi двадцять п’ять доларiв, а й iншi двадцять п’ять iз грошей, вiдкладених на господарство?
Це було ще те питання. Саллi переконувала ii купити шовк, пропонувала позичку i з кращих спонукань спокушала Мег так, що та була не в силах противитися. У недобру хвилину продавець пiдняв чарiвнi складки, що так божественно шарудiли, й сказав: «Майже даром, панi, запевняю вас». Вона вiдповiла: «Я беру його». Тканину було вiдмiряно й вiдрiзано, а рахунок оплачено. Саллi була в захватi, i Мег теж смiялася, немов це було незначна подiя, але поiхала з магазину з таким почуттям, нiби вкрала щось i за нею женеться полiцiя.
Повернувшись додому, вона спробувала пом’якшити докори сумлiння спогляданням чарiвного шовку, але тепер вiн не здавався iй таким неймовiрним, вже не так добре пасував iй, а слова «п’ятдесят доларiв», здавалося, були надрукованi, як вiзерунок, на кожному полотнищi. Вона прибрала покупку до шафи, але тканина наче переслiдувала ii не як чудове бачення новоi сукнi, а як настирливий лякаючий привид безрозсудного вчинку.
Того вечора, коли Джон дiстав витратнi записи, серце Мег завмерло, i вперше у своему подружньому життi вона вiдчула, що боiться чоловiка. Його добрi карi очi здавалися iй суворими, а, оскiльки вiн був незвичайно веселий, то уявила, що провини ii викритi, просто це поки що приховуеться. Всi господарськi рахунки були оплаченi, всi витратнi записи в повному порядку.
Джон похвалив дружину й розкрив старий гаманець, який вони жартома називали «банком». Тодi Мег, знаючи, що гаманець абсолютно порожнiй, зупинила руку чоловiка, сказавши нервово:
– Ти ще не бачив моi особистi витрати.
Джон нiколи не просив ii показати цi записи, але вона завжди наполягала на тому, щоб вiн зазирнув i туди, бо звикла насолоджуватися його подивом з приводу дивних речей, необхiдних жiнкам. Наприклад, змушувала вгадувати, що таке тасьма, пояснювала, що таке кардиган, або ж смiялася з його подиву, як маленька рiч, що складаеться з трьох рожевих бутонiв, шматочка оксамиту й пари стрiчок, може бути капелюшком i коштувати п’ять або шiсть доларiв.
Того вечора вигляд у нього був такий, нiби i йому подобаеться iз глузливою усмiшкою розбирати ii цифри i прикидатися, нiби вiн жахаеться ii марнотратства, хоч насправдi надзвичайно пишався своею економною дружиною.
Вона принесла маленький блокнот i поклала його на стiл перед Джоном, ставши позаду, нiби розгладити зморшки на його стомленому лобi. І сховавши обличчя в такий спосiб, сказала зi зростаючою тривогою:
– Джон, дорогий, сьогоднi менi соромно показувати тобi мою книжечку через страшенне марнотратство. Розумiеш, я так часто буваю на людях i менi для цього потрiбнi певнi речi, тож Саллi порадила дещо придбати. Грошi, якi я отримаю на Новий рiк, уможливлять частково вiдшкодувати витрати, але ця покупка вже принесла менi багато тривожних переживань, бо знаю, що ти можеш погано про мене подумати.
Джон засмiявся i притягнувши ii до себе, добродушно сказав:
– Іди сюди, не ховайся. Я не буду тебе бити за те, що ти купила пару вбивчих черевикiв. Я пишаюся нiжками моеi дружини й нiчого не маю проти того, щоб вона заплатила вiсiм доларiв за них, якщо вони хорошi.
Це була одна з останнiх куплених нею «дрiбниць», i погляд Джона впав на цей рядок, коли вiн говорив. «Ох, що вiн скаже, коли дiйде до цих кошмарних п’ятдесяти доларiв!» – подумала Мег iз здриганням.
– Це гiрше, нiж черевики. Це шовкова сукня, – сказала вона зi спокоем приреченого, бажаючи одного – щоб найгiрше швидше залишилося позаду.
– Яка ж, люба, ця «клята сума», як каже пан Манталiнi?
Це було так несхоже на Джона. Мег знала, що зараз вiн дивиться на неi тим вiдкритим, прямим поглядом, який вона досi завжди була готова щиро зустрiти. Однак тiльки перегорнула сторiнку i вiдвернулася, вказавши на суму, яка була б занадто велика i без тих злощасних п’ятдесяти доларiв i яка абсолютно жахнула ii, коли всi цифри були складенi. На хвилину в кiмнатi стало дуже тихо, потiм Джон сказав неголосно й повiльно – але вона вiдчула, що йому було потрiбно зробити над собою зусилля, щоб не висловити невдоволення:
– Ну, я не знаю, чи багато це – п’ятдесят доларiв за сукню при тiй кiлькостi воланiв i всього iншого, що вам необхiдно, щоб обробити його по модi.
– Вона ще не пошита й не оброблена, – слабо зiтхнула Мег.
Несподiване нагадування про майбутнi додатковi витрати абсолютно вбило ii.
– Двадцять п’ять ярдiв шовку – чималий шмат, щоб загорнути в нього одну маленьку жiнку. Але я не сумнiваюся, що моя дружина буде виглядати в ньому не менше елегантно, нiж дружина Неда Моффата, – сказав Джон сухо.
– Я знаю, Джон, ти сердишся, але я нiчого не можу вдiяти. Я не хотiла даремно витрачати твоi грошi, але я й не припускала, що всi разом цi дрiбницi коштуватимуть так багато. Я не могла встояти, коли бачила, як Саллi купуе все, що хоче, i шкодуе мене, бо я не можу собi цього дозволити. Я намагалася бути задоволеною тим, що в мене е, але це нелегко, i менi набридло бути бiдною.
Останнi слова були вимовленi так тихо, що вона не була впевнена, чи почув вiн iх. Але Джон почув, i вони глибоко ранили його, адже вiн вiдмовляв собi у багатьох задоволеннях заради Мег. Вона була готова вiдкусити свiй дурний язик, коли цi слова прозвучали, бо Джон раптом вiдштовхнув вiд себе записи i встав, сказавши iз легким тремтiнням у голосi:
– Я боявся цього. Я роблю все, що можу, Мег.
Якби вiн вилаяв ii або навiть струснув, це не поранило б Мег так, як цi скупi слова. Вона кинулася до нього, обхопила за шию й вигукнула зi сльозами каяття:
– О Джон, мiй дорогий, добрий, працьовитий любий, я не хотiла тебе образити. Як я могла таке сказати! Це було гидко, несправедливо, невдячно! О, як я могла це сказати!
Вiн був дуже добрий, охоче простив ii й не вимовив жодного слова докору, але Мег знала, що зробила i сказала те, що не скоро забудеться, хоча вiн, можливо, нiколи не дасть iй це вiдчути. Вона обiцяла любити його в горi i в радостi, а тепер, ставши дружиною, кинула докiр у його бiдностi, пiсля того, як сама ж нерозважливо витратила заробленi ним грошi.
Це було жахливо, а найгiрше те, що пiсля цього Джон поводився так спокiйно, нiби нiчого не сталося, i лише затримувався на роботi довше звичайного i працював вдома в пiзнi нiчнi години, коли вона, наплакавшись, засинала. Тиждень, проведений у постiйних докорах сумлiння, змучив Мег, а звiстка про те, що Джон вiдмовився вiд замовленого для себе нового зимового пальта, привела ii у такий вiдчай, що на неi було важко дивитися. У вiдповiдь на ii розпитування вiн просто сказав: «Я не можу дозволити собi такi витрати, люба».
Мег нiчого не сказала у вiдповiдь, але кiлька хвилин по тому вiн знайшов ii в передпокоi – зануривши обличчя в його старе пальто, вона ридала так, немов ii серце готове було розiрватися.
Вони довго говорили в той вечiр, i Мег навчилася любити чоловiка ще глибше за його бiднiсть, яка зробила його справжньою людиною, дала йому силу й смiливiсть прокладати свiй шлях у життi, навчила його лагiдному терпiнню, котре дозволяло спокiйно переносити як власнi незадоволенi бажання, так i недолiки й слабкостi тих, кого вiн любив.
Наступного дня, сховавши гордiсть у кишеню, вона пiшла до Саллi, розповiла iй правду i попросила надати послугу – купити в неi шовк. Добросердна панi Моффат охоче погодилася, i в неi вистачило делiкатностi не запропонувати його одразу в подарунок.
Потiм Мег оплатила рахунок кравця i розпорядилася надiслати пальто Джона додому. Коли Джон прийшов, вона вбралася в пальто i запитала чоловiка, як йому подобаеться ii нова шовкова сукня. Можна легко уявити, якою була його вiдповiдь, як вiн прийняв подарунок i якими сприятливими були наслiдки.
Джон приходив додому рано, Мег бiльше не бiгала в гостi, нове пальто вдягав уранцi дуже щасливий чоловiк, а ввечерi його допомагала зняти вiддана дружина. Так минув рiк, а лiто принесло Мег новi переживання – найглибшi й найнiжнiшi в життi жiнки.
Одного разу в суботу Лорi зi схвильованим виглядом увiйшов навшпиньках до кухнi «голуб’ятнi», де його звуками литавр зустрiла Ханна, бо намагалася плескати в долонi, тримаючи в однiй руцi каструлю, а в другiй – кришку.
