Про «г……» довiдаюсь сьогоднi ж!
А цуцика мабуть слабують не на чумку, бо таку чумку i я б нiчого не мав проти перенести. Ще б как! Їсти – какать – спать. Проте вони дуже веселi створяти. Я iх з Панасом виселив в окрему кiмнату.
Вам щире-щире i усiм палке привiтання. Щоб ви усi хоч у снi приснились.
Цiлую, ваш СОКОЛЯНСЬКИЙ.
Р. С. Бариня стогнуть, аж крехчуть та шлють привiтання.
Пагана штука тифус. У Харковi його до чорта.
Ол. Полторацький
ЩО ТАКЕ ОСТАП ВИШНЯ[4 - Ця стаття являе собою грунтовну переробку моеi статтi, написаноi в сiчнi 1930 року i опублiкованоi в кiлькох нумерах журналу «Нова Генерацiя».Незважаючи на те, що загальна установка тоi статтi хибувала на деякi дуже iстотнi вiдхилення вiд марксистського методу (наприклад, ще не пережитий формалiзм, неточнiсть класового визначення «творчостi» Вишнi й iн.) – основного менiпощастило досягти —визначити вперше в украiнськiй радянськiй критицi антипролетарськiсть, бездарнiсть i куркульську iдеологiю «творчостi» цього суб'екта, що вважав себе за «короля украiнського гумору».Я пригадую той ефект, що його справив перший варiант цiеi статтi задоволення з боку радянськоi громадськостi i дикий гвалт i скавучання з боку тих, кому обов'язково треба було зберегти цього контрреволюцiонера в лавах «майстрiв» лiтератури.М. Хвильовий написав тодi дуже нахабну своiми перекрученнями i фальсифiкацiями статтю в захист свого однодумця. Шкiдники, що на той час були в ЛІМ'i, простежили тодi, щоб моя стаття не побачила свiту в окремому виданнi.Тепер, коли нацiоналiстичну контрреволюцiю розгромлено, я дiстаю змогу опублiкувати мою статтю знову. Звичайно, я й сам за цi чотири роки дещо вирiс i деякi помилки, якiя бачу в першому варiантi статтi я з задоволенням виправляю.]
сiчень 1930 р.
Пiсенька Остапа Вишнi одспiвана. Лiтературна творчiсть цього фашиста i контрреволюцiонера, як остаточно стае ясно, була не бiльше нiж машкарою, «мистецьким» прикриттям, за яким ховаючись, вiн протаскував протягом кiлькох рокiв у друковане слово своi нацiоналiстичнi куркульськi iдейки i погляди. Завданням цiеi статтi е проаналiзувати те, що шкiдливого зробив в своiй творчостi Остап Вишня (ми розглядаемо тiльки матерiал 4-х томiв його «Усмiшок», скiльки за роки, що пройшли пiсля iх написання, Вишня остаточно звироднiв, стратив свою «популярнiсть» i навiть кiлькiсно дав дуже мало) i яким способом йому те шкiдливе щастило протягувати кiлька рокiв.
І
Насамперед Остап Вишня подбав про створення цiлком викiнченоi i стилiзованоi мистецькоi машкари. З цього погляду вiн був не просто автором. Вiн був ще й певним лiтературним типом, так би мовити «украiнським нацiональним гумористом», для чого виробив собi певний викiнчений i своерiдний, завершений i цiльний стиль.
Що характеризувало лiтературнi твори Остапа Вишнi?
В нього були своi своерiднi: словник, технiка комiчного, образи, жанр коротенькоi гуморески. Далi в Остапа Вишнi була певно визначена своерiдна мистецька машкара, метод пiдходу до читача.
Отже, вiн сконцентрував всi засоби впливу на читача в одному концентрi й досить нехитрими засобами досягав того, що читач сприйняв його, як певний тип «комiка», якого слухаючи чи читаючи – треба обов’язково смiятись незалежно вiд того, що причина смiху завжди була дешева, i брутальна, i зрештою дурнувата. В цьому, власне кажучи, нема нiчого нового: адже цирк завжди смiеться, коли на сцену вибiгае клоун i катаеться по манежу рачки.
Спробуемо проаналiзувати наведенi нами вище елементи, що в сумi складали «творче обличчя» Остапа Вишнi.
1. У ОСТАПА ВИШНІ БУВ СВІЙ СЛОВНИК
Як свiдчить сам автор: «Мову свою я взяв з маминоi цицi. Це – невичерпне джерело мовне. Звернiть на це увагу, матерi, i ваших дiточок нiколи не доведеться украiнiзувати. Хто вивершив мову? Робота. Робота i вказiвки А. Є. Кримського та М. П. Левицького…» («Усмiшки», т. 1, ст. 170.)[5 - Надалi я всюди посилатимусь на III видання «Усмiшок» ДВУ 1929—930. Римською цифрою вiдмiчатиму том, арабською —сторiнку.] Що сiе означае? Всi ми тепер прекрасно знаемо, що такi «мовнi iдеологи» як Кримський i Левицький, були представниками саме куркульськоi течii украiнськоi мови. В противагу не тiльки мовi украiнського пролетарiату, мовi, характерний i своiми iнтернацiональними тенденцiями, i широким мiським мовним добором слiв; в противагу мовi бiднiшоi частини села, яка на одхожих промислах здобувала велику кiлькiсть нових слiв i вражiнь, а iнтерпретацii цих «мовознавств» поняття «украiнськоi народноi мови» було якраз поняттям мови украiнського куркульства. Куркульства, застиглого в своiй хуторянськiй обмеженостi. Сьогоднi, коли проблеми украiнськоi радянськоi мови вже всiм зрозумiлi – вишнева декларацiя набувае всiеi своеi одвертостi: одним iз мистецьких засобiв Остапа Вишнi було плекання куркульськоi мови в противагу мовi украiнського колгоспника i пролетаря.
Ми маемо в своему розпорядженнi досить матерiалу для того, щоб детальнiше розiбратися в мовних установках Остапа Вишнi. В III тому «Усмiшок» надруковано гумореску «Вольовий способ», де Остап Вишня зупиняеться на роботах комiсiй по украiнiзацii. В цiй гуморесцi Остап Вишня подае полтавчанку, що знае народну мову («Я полтавська украiнка… Говорю мовою такою, як чуете… якою люди, такою i я…» (III—192) i росiянина Вадима Федоровича, що мови не знае, не цiкавиться, але повивчав усi правила граматики. Полтавчанка iспиту не витримала, росiянин витримав.
Який сенс цiеi гуморески? Сенс, як бачимо цiлком недвозначний.
По-перше: зробити наклеп на Ленiнську нацiональну полiтику: мовляв, укрлiкнепiвськi комiсii занiмаються виключно очковтирательством, вимагають тiльки вивчати двадцять чи тридцять правил, якi на завтра ж можна й позабувати: от така, мовляв, ваша радянська украiнiзацiя. По-друге, мовляв, комiсii Укрлiкнепу протиставляють «справжньому» украiнству украiнiзацiю «не органiчну». Остап Вишня так i пише: «Замислився я дуже: шкода менi землячки зробилося, i чого я – думаю – не комiсiя?» (III—221).
Остап Вишня сам розшифровуе тi реакцiйнi куркульськi тенденцii, що е в нього в питаннях мови: «мiсцева iнiцiатива – химерне слово, а без нього нi в сiльрадi, нi в кооперативi – неможна. Сказати – «почин» по-простому дуже» (II—181). Адже кожному цiлковито ясно, що слово «почин» – це зовсiм не «мiсцева iнiцiатива», що мовнi тенденцii Остапа Вишнi збiгаються з пропозицiями росiйського мракобiса адмiрала Шишкова говорити замiсть «калошi» – «мокроступи», що мовна практика, керована КП(б)У, практика, що живе i в колгоспi i серед украiнського робiтництва, геть знищила, перекинула догори ногами реакцiйнi, куркульськi установки Остапа Вишнi i його нацiоналiстичноi свори.
На цьому короткому зауваженнi щодо мовних установок Остапа Вишнi можна з цим питанням i покiнчити, адже нацiоналiстичнi куркульськi вуха «короля украiнського гумору» виразно стирчать з цих двох прикладiв.
2. У ОСТАПА ВИШНІ БУЛА СВОЯ ТЕХНІКА КОМІЧНОГО
Ця технiка комiчного цiлковито збiгаеться з куркульською обмеженiстю i некультурнiстю мовних поглядiв Вишнi.
Основа дотепу у Вишнi е зниження поняття, при чому зниження саме в розумiннi вульгаризацii, здешевлення, опошлення. Певне поняття розчленяеться Остапом Вишнею на два вiдтiнки, або береться одразу два розумiння одного й того самого слова i т. д. Класичним прикладом для цього править початок «Лiтературних усмiшок». «Слово «письменник» походить вiд дiеслова «писати», а не вiд якогось там iншого дiеслова» (IV—5). Цей, як дехто вважае, дотеп свого часу нажив великоi слави Остапу Вишнi, i вдячний автор щедро з того «дотепу» користався, варiюючи i повторюючи його багато разiв на бiльшу славу своеi писанини.
1. «Писатиме, сказав батько, коли я, сидячи на пiдлозi, розводив рукою калюжу» (І—9).
2. «Вийде було батько за клуню:
– Гнатко. А йди но сюди! Що то ти, шеймин хлопець, повиробляв?
– То, тату, макети». (418)
3. «Коли дитина замислиться i сяде на голому мiстi, хiба йому дадуть як слiд подумати?
Зразу ж мати пужне:
– А деж ото сiв ти, сукин син! Нема тобi за сажем мiсця?» (І—10).
4. «Наука – скажете, така штука, що ii давати комусь чи сприймати без штанiв навiть краще: бiльш площа сприймати». (I—53) i т. д.
Ця, м’яко висловлюючись, фiлософiя одхожого мiсця, гумористика пiсуарiв i iронiя ватерклозетiв смакуеться просто таки як тонка французька кухня. Успiхом, що межуе з успiхом триповерховоi лайки, порнографiчноi листiвки, похабного анекдоту, глибоким внутрiшнiм цинiзмом i смердяковщиною, вiе вiд чотирьох наведених дотепiв.
В слiдуючiй категорii дотепiв Вишня похваляеться брутальнiстю в думках незвичайною.
1. «Коли спитаеш у баби про дiда чи там про прадiда, вона завжди казала:
– «Отаке стерво було, як i ти оце…» (І – 8).
2. «Розплоджуеться населення не iнкубаторами. – Коли дасть бог уродить, у нас ця справа веселiш пойдьоть… – казав менi дядько Онисько: – з грушевого борошна не зажартуеш» (І, 32).
3. «Де в письменника талант знаходиться? Не знаю… З декотрими ж i купався навiть, i не зауважив»… (IV – 9).
Але два наведенi розбори дотепiв Остапа Вишнi (вони називаються дотепами, скiльки iснувала думка про те, що все це дуже дотепно) е нiщо в порiвняннi ще з двома видами гумору цього чемпiона смiху.
Од цих двох останнiх видiв уже остаточно погано тхне. Коли нам тепер доводиться читати про твори фашистських письменникiв, про все глибоке моральне падiння, i скотськiсть фашистськоi «культури», то нам стае зрозумiлим, що цей iз перших двох видiв гумору Вишнi заздалегiдь змикався своею установкою з iдеологiею фашизму.
Остап Вишня послiдовно знижуе людину до становища тварини. Саме отим стиранням рiжниць мiж людиною та твариною, пiдкресленням скотських рис людини, куркульсьскою фiлософiею пуза та генiталiй вiе вiд такоi системи розглядати людей, як тварин:
«Двигуни, худоба тут звуться так: Оришка, Вустя, Ванько, Пилип, Кiндрат»… «Регулятор (людина) з такими ж приблизно назвами» (І—57).
«Так от значить i село… Хати, комори, хлiви, колодязi, льохи, школи, гамазеi, кооперативна крамниця… чоловiки, жiнки, хлопцi, дiвчата, дiти… Флора i фавна». (І – 110).
«Тiльки перепел, почувши перепельчине солодке «ха-вав! ха-вав!» – спокушае стару перепелку молодецьким «жить идем»…
Тодi молодий парубок, вертаючись iз тьмяноi комори сумно в перепелiв дзвiн услухаеться… i говорить пошепки:
– «Пать – пать-падьомкав i я б оце, коли б не алiменти, здох би вiн йому» (І – 142).
«І засвiтилися у вороноi кобили очi, i прошепотiли радiсно вуста ii:
Только утро любви хорошо.
Хороши только робкие, первые встречи… (II—68).
