– Не витримала, навiть, Донщина, зачарована ласкою бувшого Миколи II.
– Зрозумiла, яку гадюку пригрiла в себе за пазухою.
– Побачила, що ця гадюка, почувши в собi бiльше сили, засичала на неi ж таки.
– На того, хто пригрiв ii.
– Треба було бути слiпцем, щоб не бачити намiрiв золотопогонноi зграi.
– І Дон був слiпцем!
– Тепер вiн «прозрiв»! «Прозрiв» i виправить свою величезну помилку перед усiма нацiями бувшоi Росiйськоi Держави.
– Куди ж тепер, Ваше превосходительство?
– Де ж тепер улаштуете осередок «Руськой государственности»?
– З Кубанi вигнали, з Дону гонять, на Кавказi б’ють!
– Колчака заперли аж на Амур.
– Москва?
– Але до неi щось «переходи» збiльшуються! Краще, мабуть.
– «Не тратьте, куме, сили».
Павло Грунський
Маленький фельетон
ШОВІНИЗМ
(За що мене били, б’ють i нахваляються бити)
1 сiчня 1920 р.
Оповiдають таке.
Колись у Францii один француз, Шовеном його звали, якимось надзвичайно патрiотичним вчинком довiв про свою велику любов до рiдного краю, до вiтчизни. Пiсля його такого вчинку у Францii кожен випадок доказу любови до Батькiвщини, з боку чи то поодинокого громадянина, чи то цiлоi групи громадян, – називали шовiнизмом. А люде, що цiеi назви заслуговували, шовiнисти тобто, з погородою ii носили.
І всi iх любили!
І всi iх поважали!
* * *
Почув я про це слово давненько вже.
Було це так.
У школi, де я вчився, влаштували вечiрку. Дозволялося деклямувати й «малоросiйскiя проiзведенiя». Одним iз виконавцiв цих «малоросiйских» вiршiв, байок i т. и. був i я. Пiдлiтком ще тодi був я. Деклямував, пам’ятаю, я тодi байку Глiбова «Музики». І от коли я на репетицii вийшов i тарарахнув:
– «Музики»! Украiнська байка Глiбова!
Начальство пiдiйшло до мене, пильно подивилося, всьмiхнулося, покрутило головою i сказало:
– Іш, какой шовiнист!
На вечiрцi я вже деклямував так:
– «Музики»! Перевод баснi Крилова «Квартет», на малоросiйський язик.
І довго я потiм думав, що-ж воно ото за – шовiнизм?!
І чому я шовiнист?!
Так i не взнав я тодi:
– Чи вилаяло мене начальство?
– Чи поглузувало з мене?
Бо бiльше про це нiчого воно менi не говорило.
* * *
А от тепер я вже знаю що то – шовiнизм!
Добре вiн менi взнаки дався!
Де тiлько я не чув про цей самий шовiнизм, i як казали?! Яким тоном?! З якими рухами?!
Як скаже хто це слово, так за щоки й хапаешся, й одскакуеш крокiв на 10, так i почуваеться, що або сiрчаним квасом в очi плисне, або з самопалу трахне!
А, блаженноi памяти, Шовен саме за це пошану мав.
Отже – це тобi не Францiя!!
* * *
Згадав я про це тепер, прочувши про iнтерв’ю з вiчно старими й вiчно новими опiкунами Украiни нашоi – Раковським, Мануiльським, Затонським… Знову вони про той самий шовiнизм:
– Ми, – мовляв, – Украiну, як самостiйну одиницю визнаемо, але шовiнизм ми будемо нищити, а шовiнистiв, не виключаючи й комунiстiв, – вiшатимемо!..
Думай, значить, як хочеш!
Украiнцем бути можеш, а любити Украiну – зась!
