І колихала, i спiвала,
І чари дiяла., i я…
О чарiвниченько моя!
Менi ти всюди помагала,
І всюди, зоренько моя,
Ти не марнiла, ти сiяла.
В степу безлюднiм, в чужинi,
В далекiй неволi,
Ти в кайданах пишалася,
Як квiточка в полi.
Із казарми смердячоi
Чистою, святою
Вилетiла, як пташечка,
І понадо мною
Полинула, заспiвала,
Моя сизокрила…
Мов живущою водою
Душу окропила…
І я живу. І надо мною
Своею Божою красою
Витаеш ти, мiй херувим,
Золотокрилий серафим!
Моя ти доле молодая!
Моя порадонько святая,
Не покидай мене! Вночi,
І вдень, i ввечерi, i рано
Витай зо мною. І учи,
Учи нескверними устами
Хвалити правду. Поможи
Молитву дiяти до краю.
А як умру… Моя святая!
Святая мати! Положи
Свого ти сина в домовину…
І хоть единую сльозину
З очей безсмертних покажи.
III
СЛАВА
А ти, задрипанко, шинкарко,
Перекупко п’яна!
Де ти в чорта забарилась
З своiми лучами?
У Версалi над злодiем
Набор розпустила,
Чи з ким iншим мизкаешся
З нудьги та з похмiлля?
Пригорнись лишень до мене
Та витнемо з лиха,
Обiймемось гарнесенько
Та любо, та тихо
Пожартуем, чмокнемося
Та й поберемося,
Моя крале мальована.
Бо я таки й досi
Бахурую коло тебе,
Ти хоча й пишалась..
І з п’яними королями
По шинках шаталась,
І курвила з Миколою
У Севастополi..
Та менi про те байдуже.
Менi, моя доле,
Хоч на себе надивитись
Дай, i пригорнутись
Пiд крилом твоiм, i любо
З дороги заснути.
1858,
9 февраля.
Марко Вовчок – це псевдонiм якоiсь панi Маркович. Чи не знаеш ти ii адреса? Як не знаеш, то спитай у Каменецького в типографii Кулiша. Я чув, що вiн ii добре знае. Як довiдаешся, то напиши менi, треба буде хоч письмом подякувать iй за ii сердечные, щирii оповiдання. Шкода, що не оставив тобi Кулiш «Неофiти». Може, вони есть у Каменецького. Спитай.
273. Т. Г. Шевченка до М. С. Щепкiна
23 лютого 1858. Нижнiй Новгород
Друже мiй добрий i единий!
Посилаю тобi квитанцiю iз Контори транспортов, через котору я посилаю ящик з моiми книгами. Прийми його та нехай у тебе полежить де-небудь до якогось часу.
Вибуду я iз Нижнього 25 февраля. А коли прибуду в Никольское – не знаю. Думаю вже не вертаться в Нижнiй. Обiсiв вiн менi. Цур йому. Цiлуе тебе твоя Тетяся тричi, i я тричi, поки побачусь, а то й лiк потеряю, а поки що бувай здоров i веселий i не забувай мене.
Т. Шевченко.
Поцiлуй за мене Сергея Тимофеевича i Максимовича.
23 февраля
1858.
274. А. І. Толстоi до Т. Г. Шевченка
24 лютого 1858. С.-Петербург
24 февраля. С.-Петерб[ург], 1858.
Итак, мои заветные мечты сбываются – я увижу Вас скоро, наш давно желанный гость – Тарас Григорьевич. Вот уже неделя, как пришла бумага к графу с разрешением Государя о дозволении жить Вам в столице и посещать Академию художеств. По получении официального на то повеления не мешкайте нисколько и отправляйтесь тотчас в Петерб[ург]. Вас ждет здесь многое: Академия, друзья и Ваша родная семья. Приезжайте же скорей. Да и для графа нужно, чтобы Вы по получении дозволения тотчас приехали. – А иначе В[еликая] Княгиня может сделать замечание графу, от чего Вас нет, – тем более, что она приняла в Вас самое живое участие.
