вашего сиятельства покорнейший слуга Т. Шевченко.
27-го октября 1858 года
Его сиятельству
князю В. А. Долгорукову.
Жительство мое – в Академии художеств.
304. Т. Г. Шевченка до М. С. Щепкiна
13 листопада 1858. С.-Петербург
Ноября 13. 1858 г.
Друже мiй единий!
Як той щирий вiл, запрягся я в роботу, – сплю на етюдах: з натурного класа i не вихожу, так нiколи! так нiколи! що якби не оце безгрiшшя прокляте, то нiколи б було написать i тобi, мiй друже единий, оцiеi невеличкоi цидули. Будь ласкав, вирви ти у того К[окор]ева як-небудь отi 100 карбованцiв та пришли менi. «Гугеноти» нi на що послухать, – таке лихо! Запродав я був своi сочинения книгопродавцу Кожанчикову за 2000 карбованцiв (та вже така моя вдача), що я замiсть грошей тiлько облизався. Такий-то облизень i заставив мене потурбувать тебе оцiею цидулою.
Посилаю тобi через художника Раева один екземпляр моеi послiдньоi гравюри: не здивуй – яка вдалась. Чи не будеш ти часом у графа Алексея Сергеевича Уварова, або умисне побувай у його та подякуй йому за мене: гравюра ся напечатана на його грошi, спасибi йому! Поклонись В. Н. Р[епни]– ной i привiтай М. О. Максимовича. Сергея Тимофеевича тож. Стару свою, дiтей i внучат тож. Бабста i Кетчера тож, i всiх, кого побачиш мною знаемих, тож.
Оставайся здоров, мiй друже единий! Згадуй iнколи тугого мовчана i iскреннього твого
Т. Шевченка.
Адресуй: В С.-Петербург, в Большой Морской, дом графа Уварова. Его в[ысоко]благородию Михаилу Матвеевичу Лазаревскому.
Кланяются тебе граф и графиня Т[олст]ые.
305. Т. Г. Шевченка до О. С. Уварова
Близько 13 листопада 1858. С.-Петербург
Милостивый государь граф Алексей Сергеевич!
Переданное мне господином Лазаревским пособие вашего сиятельства дало мне возможность окончить и прилично напечатать мой эстамп, в чем я сильно затруднялся.
В глубокой благодарности моей ваше сиятельство не можете сомневаться; Ваше внимание к человеку Вам незнакомому убеждает еще более меня в Вашей готовности помогать всему прекрасному и благородному.
Позвольте же мне поднести вашему сиятельству первый опыт этого рода гравирования, который со временем надеюсь довести до удовлетворительного изящества.
С совершенным уважением и полной благодарностью имею честь быть вашего сиятельства покорнейший слуга
Т. Шевченко.
306. М. О. Максимовича до Т. Г. Шевченка
15 листопада 1858. Москва
15 ноября 1858 р. Москва.
Здоров був, коханий земляче!
Я в октябрi вернувся з Украiни, де погуляв добре, зложивши з себе, iще в маi, тяжке беремя редакцii журнальноi; i тепер тут зостаюсь вольним козаком, неначе на Запорожжi, бо жiнка зосталась там на Михайловiй Горi на хазяйствi. Вона тобi кланяеться сердечне, i я з нею кланяюсь тобi, як i всi, кого довелось бачити в Киевi.
На Михайлiв день був я у старого Щепкiна i чув од його, що ти пробуваеш в Академii i що якийсь книжник друкуе вже твоi стихотворенiя. Щасти iм Боже, – а ти звiсти мене Бога ради, чи правда тому. Коли правда, то як радi всi будемо тому!.. А кром того, треба знати менi-те, чи вийдуть вони до Нового року? Бо Іван Аксаков притьмом просить, щоб йому друкувати в газетi його «Парусi» тii вiршi твоi («Вечiр», «Пустку»…), що ти зоставив менi задля «Беседы». А коли твоя книжка вийде, може, до Нового року, то чи не можна iнших твоiх вiршей йому надiлити для первого нумеру в «Парус»?.. Будь ласкав, звiсти i напиши про сее, i про те, як ся себе маеш, i що нового витворяеш – пером твоiм лебединим i помазком соболиним… Чи виспiвуеться i вигукуеться тобi на тiм Севере Невському?.. Старий Аксаков усе лежить, сердега, i пiд час так стогне i кричить, що лихо, да й тiлько… а все диктуе, i дух бодрiйшае з упадком плотi! Дивна оказiя.
От душi обнiмаю тебе, любий Тарасе!
І зостаюсь твоiм вiрним
Максимовичем.
Пиши до мене: на Тверском бульваре, в доме Юсуповой, у фотографа Мебиуса.
307. Т. Г. Шевченка до М. О. Максимовича
22 листопада 1858. С.-Петербург
22 ноября 1858. С. Петер[бург].
Спасибi вам, мiй щирий, мiй единий земляче, за ваш шанобний лист, которий я читаю, дивуюсь i не надивуюсь: чого б то менi, скажiть, будьте ласкавi, з своiми вiршами плисти по сушi, яко по морю пiд тим парусом! Хiба я Олег, нехай Бог крие, або що? «Парус» у своему унiверсалi перелiчив всю слав’янську братiю, а про нас i не згадав, спасибi йому. Ми вже, бач, дуже близькi родичi. Як наш батько горiв, то iх батько руки грiв. Не доводиться менi давать пiд парус своi вiршi i того ради, що парус сей надувае заступник того вельможного князя, любителя березовоi кашi. Може, воно так i треба московськiй натурi. Та намто се дуже не вподобалося.
Отак-то! Не здивуйте, добродiю, що не вволив я вашоi волi, дiло се не жарти; самi маете розум.
Книжник Кожанчиков заходився був печатать мою поезiю, так шеф жандармов запретив. Возмутительна, каже. Отаке-то лихо. Добре, що я ще грошей од книжника не взяв. Попоклiпав би очима, проциндривши чужi грошi.
Спасибi вашiй любiй Мар’i Васильевнi за ii ласкаве привiтання. Перешлiть iй, будьте ласкавi, оцей мiй листочок з невеличкими вiршами. Та й оставайтеся здоровi, нехай вам Бог помагае на все добре. Як побачите С. Т. Аксакова i М. С. Щепкiна, то поцiлуйте сих старих дiтей за мене тричi.
Згадуйте iнколи щирого вашого
Тараса Шевченка.
308. Т. Г. Шевченка до М. В. Максимович
22 листопада 1858. С.-Петербург
Вельми i вельми шанобная
i любая моя панi Мар’е
Васильевно!
Спасибi вам, мое серце единее, за ваше щиро ласкаве привiтання. Я думав, що ви давно вже в Москвi сумуете, аж бачу, що ви тепер по Михайловiй горi похожаете, на синi гори поглядаете, з Днiпром розмовляете, та й мене, сiрому одинокого, на чужинi не забуваете. Спасибi ж вам ще раз, мое серце единее.
Якби ще ви згадали про те, що я просив вас в Москвi, та заходилися гарненько коло сего святого [дiла], то це було б так. А ви, мабуть, уже i забули мою просьбу? То я ж вам нагадаю. Я вас просив, щоб ви мене оженили. Оженiть, будьте ласкавi! а то як ви не ожените, то й сам Бог не оженить, так i пропаду бурлакою на чужинi. На те лiто, як Бог поможе, я буду в Киевi i на Михайловiй горi, а ви там де-небудь пiд явором або пiд вербою i поставте мою заквiтчану княгиню, а я пiду погулять та й зострiну ii. Полюбимось, то й поберемось. Бачите, як просто i гарно. Зробiть же так, мое серце единее, а я вам тепер шлю замiсть парчового очiпка мiй невеличкий «Сон», а лiтом привезу величенну поему, як зробите по моему прошенiю, а як же нi, то й нi.
СОН
