Епістолярій Тараса Шевченка. Книга 2. 1857–1861

245. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського

4 січня 1858. Нижній Новгород

4 генваря

1858.

Вибач мені, моє серце, мій голубе сизий, що я так давно до тебе не пишу, нічого було писать. А тепер набралося так багато того писа[ння], що ніколи писать. Добрий оцей чоловік завтра їде в столицю, зайде до тебе, і ти з ним, як матимеш час, добре набалакаєшся.

Приїжджав до мене колядувать старий М. С. Щепкін, то я після його колядки ще й досі хожу, неначе після похмілля. Нехай йому Господь шле добре здоров’я.

Поздравляю тебе з Новим годом. Дай Кулішеві копу серебром і поцілуй за мене графиню Настасию Ивановну, і білш нічого. Ніколи. Не забувай мене, голубе мій сизий. Чи не знаєш ти, де живе отой Жемчужников? Як знаєш, то напиши мені. Метлинського я получив, спасибі тобі. Прощай, моє серце.

Т. Шевченко.

На звороті:

Высокоблагородному

Михайлу Матвеевичу

Лазаревскому.

В С. Петербурге. В Большой Морской,

в доме графа Уварова.

246. Т. Г. Шевченка до М. О. Максимовича

4 січня 1858. Нижній Новгород

Мій голубе сизий!

Я ще й досі не охолонув од мого дорогого гостя, і досі ще стоїть він у мене в очах і не дає мені покою ні вдень, ні вночі. Присів оце, щоб написать тобі письмо любенько та подякувать тобі за твої дорогії подарунки. Так що ж, така нісенітниця в голові ходить, неначе, крий Боже, з похмілля. Завдав він мені свято. Так учистив, що аж пальці знать.

Вибач мені, мій голубе сизий, ради великого Бога, що я тобі так оце нашвидку пишу, єй-богу, нічого в голову не лізе, кроме нашого великого чудотворця Михайла Семеновича. Дасть Бог, трохи одпочину, то напишу тойді тобі тихесенько, гарнесенько, та, може ще, як Бог поможе, і віршами. А тепер цілую тебе, моє серце, за твої подарунки, поздоровляю з Новим годом і молю Господа милосердого послать тобі долголетие и здоров’я, на славу нашої преславної України. Поцілуй за мене свою хорошую, добрую пані, а мою щирую землячку. І, други мои искренние, не забувайте кобзаря, убогого і щиро вас любящого

Т. Шевченка.

Нижній Новгород.

4 генваря

1858.

На звороті:

Высокоблагородному

Михаилу Александровичу

Максимовичу.

В Москве.

247. Т. Г. Шевченка до М. С. Щепкіна

4 січня 1858. Нижній Новгород

4 генваря

1858.

Друже мій єдиний! Я ще й досі не вгамувався од того великого свята, що ти мені завдав на самоті. Якщо не полегша трохи згодом, то я не знаю, що мені й робить з моєю дурною головою, думаю, та я й сам тепер не знаю, що я думаю. Думаю на Масницю приїхать до тебе в Никольське, а до того часу, може, дасть Бог, вийде мені розрішеніє, то і в Москву. А поки що цілую тебе, друже мій єдиний, і поздоровляю з Новим годом. Поцілуй Аксакова, Максимовича і к[няжну] Рєпніну. І не забувай мене, твого щирого, искреннего друга

Т. Шевченка.

Адрес:

В Нижний Новгород

Николаю Александровичу Брылкину

с передачею мені.

Тричі цілує тебе твоя Тетяся.

На звороті:

Высокоблагородному

Михайлу Семеновичу

Щепкину.

В Москве.

248. І. О. Ускова до Т. Г. Шевченка

7 січня 1858. Новопетровське укріплення

7 января 1858 года. Новопетровское.

Как я рад, добрейший Тарас Григорьевич, что Вы догадались остаться в Н[ижнем] Новгороде и сождать там результата решения из Оренбурга. Я второпях забыл Вам вложить письмецо; а главное, сумневался, чтобы моя бумага застала Вас в Нижнем. Этот скотина Михальский, заведывающий в отсутствие Львова баталионом, наплел галиматью насчет Вашего увольнения и через это подверг меня большим неприятностям. Корпусный командир, получивши от меня донесение насчет увольнения Вашего в Петербург, вопреки сделанного им распоряжения, сделал мне строгий выговор и написал от себя в обе столицы, чтобы Вам объявить о высочайшей воле.

Я теперь рад, по крайней мере, что Вы не потребованы в Оренбург и можете пользоваться свободою ехать куда угодно. Кстати, я получил от Еленева письмо к Вам от Кухаренки и при сем прилагаю.

Письма Киреевского, пожалуйста, пришлите ко мне с конвертами, как они есть. Я думаю послать их к его отцу; а там посмотрю что будет. Может быть еще, Вам же придется выручать, эти деньги, если будете в Петербурге. Я уверен, что Вы не прервете со мною переписки по старому знакомству. Если будете в Киеве, побывайте у моего дяди полков[ника] Матвея Яковлевича Ускова, он живет на Подоле против Набережного Николая (церкви) в собственном доме.

Итак, дай Бог Вам успехов в Ваших занятиях в живописи. Радуюсь от души, что Вы имеете хороший прием в Нижнем.

Меня надул подлец Чернягин и выслал объектив и вещи прескверные, и сверх того от небрежной укупорки большая часть вещей попорчена и побита. Г. Лазаревский даже не потрудился посмотреть вещи и только написал мне, что он просил Чернягина скорей отправить ко мне вещи. Это мне вовсе не было в пользу.

Жена моя и дети здоровы, слава Богу, и Вам кланяются. Итак прощайте, Тарас Григорьевич, не забывайте нас и пишите, нам всегда будет приятно получать от Вас весточки как от старого приятеля.

Преданный Вам

И. Усков.

Храпчинский в Уральске женился на распутной вдове есаульше.

Мостовский, Бурцев и Жуйков все Вам кланяются.

249. М. С. Щепкіна до Т. Г. Шевченка

15 січня 1858. Москва

От 15-го генваря 1858 г.

Письмо твое от Павла Абрамовича и при нем письмо к Аксакову и письмо к Максимовичу – получил. Оные в тот же день им доставлены. Последнего, то есть Максимовича, по приезде еще не видал. Я тебе с почталионом писал о моем горе: теперь понемногу начинаю приходить в себя; рисунки твои на днях будут разыграны в лотарею. Что же касается до твоего приезда к масляной в Никольское: то ежели ты уже получил разрешение на приезд в Питер, то в таком случае ты можешь приехать прямо ко мне в Москву, и даже ежели и не получил, но если сказано в твоем запрещении не жить в столице, то все ты можешь приехать в Москву прямо ко мне, якобы для своих нужд. Если же сказано не въезжать в столицу, то в таком случае не приезжай в Никольское к маслянице, а проведи ее в Нижнем, в кругу любящих тебя: потому что я [на] масляную отлучиться и даже на один день не могу – так требует обязанность службы; а приезжай на первой неделе поста, тогда я свободен, и могу встретить тебя и провести с тобою несколько дней, и это будет благоразумнее, а то что ты будешь делать там один. Ежели ты приедешь постом и у тебя хватит денег доехать до Никольского, то деньги получишь по приезде там же. И не хотелось бы напрасно платить на почте. Ежели тебе они нужны, то я тотчас вышлю. Репнина тебя цалует. Поклонись всем знакомым, Варенцову скажи, что афиши не выслал потому, что они не были печатаны, потому что запрещение получено накануне. Не взыщи, что плохо пишу, я никогда не был мастер, а тут еще устал после спектаклей, и к тому же и завтра, и послезавтра играю. Г-ну Брылкину с семьей мой душевный поклон. Целую тебя в бороду.

Твой М. Щепкин.

На полях першої сторінки:

Напиши, как решишься ехать, чтобы я знал, когда мне явиться в Никольское.

На полях четвертої сторінки:

Завтра еду к Волконским и передам поручение г-жи Дороховой, которой передай мой душевный поклон.

250. Т. Г. Шевченка до М. С. Щепкіна

15–17 січня 1858. Нижній Новгород

1858.

17 генваря.

Друже мій єдиний! Чи ти угамувався вже хоч трохи з своїм бенефісом? Якщо вже зовсім упорався і маєш час неробочий, то я тебе попрошу зробить ось що.

Твоя і моя люба Тетяся Піунова хоче покинуть Нижній Новгород, і добре зробить, їй тут погано, воно тут захрясне і пропаде, як щеня в базарі. Шкода буде такого молодого добра. Я їй порадив виїхать в Харков, і воно раде виїхать, так от що мені на горенько, у Харкові нема у мене ні одного доброго і можного знакомого чоловіка, а в тебе певне єсть там такий чолов’яга. Дуже добре зробив би, якби ти йому гарненько написав та попросив од себе, щоб нашу любую Тетясю там не занехаяли. А з неї, ти сам здоров бачив, і тепер уже артистка, а що ж то з його буде, [як] попотреться та попомнеться меж хорошими та добрими людьми? Алмаз! Ей-богу, алмаз! Сам здоров побачиш, що алмаз. Воно з даром Божим, а до того розумненьке, слухняне і трудяще. І якщо Бог не поможе йому вилізти на світ Божий із цього старовірського гнилого болота, то воно так захрясне і зогниє. А нам з тобою гріх буде.

Воно тут получає 25 рублів в місяць і два бенефіса в год. А на сей год лукавий Варенцов і того не хоче дать, бо бачить, що нікуди їй, сердешній, дітись. Велика сем’я її, небогу, осіла, а то б вона і сама собі, розумна, найшла шлях-дорогу до раю. Нам колись добрі люде помагали, поможемо ж і ми тепер посильно, друже мій єдиний! Я вже написав і послав епістолію до директора Харьковского театра, а якби ще ти од себе до його вчистив, то, може б, з того пшона зробилася б каша. А воно аж плаче та просить тебе, щоб ти укрив її своєю великою славою. Зроби ж так, як воно і я тебе прошу, мій голубе сизий!

Позавчора я получив не письмо, а просто панегірик от Сергея Тимофеевича. Якби я хоч трошки дурніший був, то я б учадів од його панегірика, а то, слава Богу, видержав. Поцілуй його, доброго, благородного, тричі за мене. Та напиши мені його адрес, бо він, мабуть, забув написать мені свій адрес. Я тепер день і ніч сижу та переписую вторую часть тії самої повісті, що я з тобою послав Сергею Тимофеевичу. Як кончу, то зараз і пришлю. Незабаром получиш ти од Куліша мої «Неофіти». Тілько се така штука, що дрюковать її тепер не можна, а колись згодом її ще треба доробить.

18 генваря.

Тілько що хотів написать прощай, голубе мій сизий, нехай тобі Бог помагає, аж гульк – несуть твоє письмо од Брилкіна. Я і перо положив. Та оце вже сегодня заходився знову писать. Спасибі тобі, моє серце, за клопоти по лотереї, як збереш гроші, то пришли на ім’я Брилкі[на], у мене тепер в кишені пусто, аж гуде. Із Пітера мені пишуть, що я недовго сидітиму в Нижнем. Чи так, чи іначе, а я дальше поста не всижу. Чкурну до тебе в Никольское та й захожусь спасаться, бо мені тут нічого робить. Спасибі тобі, що пооддавав мої письма. Поцілуй ще раз Сергея Тимофеевича і княжну Репнину. А тебе цілують други твої Дорохова, Голынская, Брылкін, а Тетяся Піунова аж тричі. А я аж десять раз та все в твою розумну благородну лисину, мій єдиний друже! Ще раз прошу тебе, моє серце, напиши, до кого знаєш, в Харков. Оставайся здоров, мій друже єдиний, нехай тобі Бог помагає во всех твоих добрых начинаниях, не забувай щирого твого друга

Т. Шевченка.

Сердечне дякують тобі за портрети Брылкін, Дорохова, Голынская і Піунова. А я для себе сам колись нарисую.

251. М. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка

19 січня 1858. С.-Петербург

19 января 1858 г., С.-Петербург.

Спасибі тобі, велике спасибі, мій милий, мой золотой Тарасе, за твой подарок: твое поличье. Ты не мог выдумать лучшего подарка, и я ему так рад, что не знаю, как и благодарить тебя.

Павла Абрамовича я увидел чрез несколько дней после его приезда и наговорился с ним о тебе вдоволь: теплая душа у него и доброе сердце.

Ты пишешь: «Дай Кулішеві купу серебром». Я не виделся с ним в последнее время; на днях побачусь и, может быть, он разъяснит мне это.

Мне передал деньги Алексей Мих[айлович] Жемчужников, живущий здесь, но об этой передаче просил его брат его Лев Мих[айлович] Жемч[ужников] (родом кацап, а душею чистый малоросс). Он теперь за границею; в последнее время был в Париже, но, кажется, уже уехал в Италию: он в душе артист, хорошо рисует и много ездил по Малороссии, для снятия видов ее.

Графиню Настасию Ивановну давно уже видел я; один раз, как-то недавно, я ездил, но она была нездорова и не принимала никого; а теперь я не дуже здоров; но, может быть, на днях заеду.

Портрет твой уже у фотографа, и как только будут готовы копии, то сейчас же пришлю тебе 4 штуки.

Не нужно ли тебе отсюда что-либо такое, чего у вас в Нижнем нет? Напиши.

Овсянников еще долго пробудет здесь; может быть, м[еся]ца два, а потому письмо адресую на твое имя.

Прощай, мой добрый друг. Будь здоров, счастлив, весел и богат.

Всею душею преданный тебе

Мих. Лазаревский.

Василь и Федор кланяются тебе. Вероятно, к тебе заходил и брат Яков (которого ты не знаешь). Он поехал на службу в Вятку, и я просил зайти к тебе, если вятс[кий] губ[ернатор] Муравьев (родной племянник вашего), с которым брат поехал, пробудет в Нижнем хоть полсуток.

252. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського

20 січня 1858. Нижній Новгород

21 генваря.

Мій милий друже!

Рекомендую тобі одного из нижегородских друзей моих Константина Антоновича Шрейдерса. Привітай його во имя дружбы нашей! Чи був у тебе Овсянников? Возьми у Куліша та прочитай мої «Неофіти». Вони ще не викончені. Шрейдерс швидко вернеться в Нижній, то щоб Куліш переписав «Неофіти» і дав йому для передачі Щепкіну. А ти, мій друже єдиний, купи мені Шекспіра, перевод Кетчера, і «Песни Беранже» Курочкіна. Та як успієш, то оддай і переплести Шекспіра. Оставайся здоров, нехай тобі Бог помагає на все добре, не забувай щирого твого

Т. Шевченка.

На звороті:

Высокоблагородному

Михайлу Матвеевичу

Лазаревскому.

В Большой Морской, в доме

графа Уварова.

253. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка

20 січня 1858. С.-Петербург

Твої «Неофіти», брате Тарасе, гарна штука, да не для друку! Не годиться напоминать доброму синові про ледачого батька, ждучи від сина якого б ні було добра. Він же в нас тепер первий чоловік: якби не він, то й дихнуть нам не дали б. А воля кріпаків – то ж його діло. Найближчі тепер до його люде по душі – ми, писателі, а не пузатії чини. Він любить нас, він йме нам віри, і віра не посрамить його. Так не тільки друковати сю вещ рано, да позволь мені, брате, не посилать і Щепкіну, бо він з нею всюди носитиметься, і піде про тебе така чутка, що притьмом не слід пускать тебе у столицю. Тут же саме се діло наклюнулось. Так-то, брате! – Інша була б річ, якби ти докінчив Гуса. Там би тобі було де розгуляться; а папство – така ледарь, що її зневажай скілько хочеш – усяке скаже спасибі. Тут же й лицарство у тебе під боком, і васали, і слов’яни з німцями, і жидова грошовита; широка вийде поема!

Пісні твої дуже гарні. Невже обидві ти сам скомпонував? «Дуда» наче мені знакома.

Не хапайся, братику, друкувати московських пóвістей. Ні грошей, ні слави за них не добудеш. Адже ж і Данте і Петрарка думали, що прославляться латинськими своїми книгами. Отак тебе морочить ся москальщина. Цур їй! Лучче нічого не роби, так собі сиди да читай, а ми тебе хлібом прогодуємо, аби твоє здоров’є!

Ось, може, перепечатаемо твої перші стихи, то за те буде й слава й гроші. Я поспитаюсь у Крузе, нашого щирого поспішника, чи не пропустив би він другим изданием «Кобзаря» і «Гайдамак»? А до того ще можна дещо прибавить.

Вовчка тобі давно послано. Яке твоє буде про його слово?

Твій душею

П. Куліш.

1858, янв[аря] 20.

С.-Петерб[ург].

Напиши мені реєстрик, од кого і скілько ти получив грошей, зробившись вольним козаком, почавши од Новопетровська. Тут збирали для тебе, і земляки з України трохи прислали. По твоєму реєстрику я б знав, у кого питать, а в кого ні, і заставив би інших одіслать тобі, бо мені здається, що вони придержують гроші про чорний твій день, думаючи, що хоть повну кишеню тобі насип, то зараз і проциндриш. Чи правда, бак, сьому, що ти такий запорожець?

254. М. І. Костомарова до Т. Г. Шевченка

23 січня 1858. Саратов

Генв[аря] 23. 1858. Саратов.

Чого єси так замовк, коханий друже і приятелю? Я писав до тебе, а ти мені не одвітовав; думав я, що тебе вже нема в Нижньому, коли од Куліша одібрав звістку, що ти й досі сидиш там. Чому досі нічого не подарував із свого компоновання? Кажуть, що ти багато псалмів переклав. Я тільки й читав те, що Куліш у «Граматці» надруковав. Мене порадовала ся «Граматка», не так сама, як та думка, щоб писати для народа. Уже бо тепер прийшла пора писати не з народу, а для народа. Приходить час проснутись простому люду і розумом працьовати. Оце, коли в царськім рескрипті сказано, щоб подумать об заводі шкіл і об вихованню народа, то мусять щирі южноруси ужити тую царську милость для користі в ужитку, і подносу своєї мови і людського стану. Треба, щоб по селам учили дітвору по-нашому. А для того не досить хотіння; треба ще того, по чім учитись. А то тепер і щирий чоловік насміється з нас; от, скаже, писали, писали і повісті, і комедії, і романи, а саме головне забули. Правда, і вірші, і драми, і романи установляли мову і розвивали її, тільки тепер прийшла пора подумати про інше. Мені здається, що погляд Кулешів, хоч і добре написаний, не годиться до букваря. Єсть то більше щось поетицькеє, а народу треба тепер не лагоминков, а твердої, тривкої страви. Поезії нашої він не прийме, бо має своєї стільки, що й нам уділить на довгі віки. Тепер нам треба граматики своєї мови, короткої естественної історії, короткої географії та космографії, та короткої книги про закон, наскільки те потребно для народу. От що нам треба. Як тобі здається? А то аж смутно дивиться на ті шпаргали, що понаписували в останні роки різні співаки, такі, що одно другого дурніші. Тільки тобі – писати вірші, а другі нехай працюють, а не співають.

Прийми од мене поклон щирий, низький… не забувай мене

Н. Костомаров.

Мати моя кланяється тобі низенько.

255. Т. Г. Шевченка до П. О. Куліша

26 січня 1858. Нижній Новгород

26 января 1858.

Який там тобі нечистий казав, що я приготовив свої «Неофіти» для друку? І гадки, і думки не було. Я послав їх тобі тілько прочитать, щоб ти бачив, що я тут не склавши руки сижу. І старий Щепкін не такий, щоб він там возився по Москві з ними, як з писаною торбою. І ти оддай гарненько переписать їх і пошли старому, бо він уже знає, що «Неофіти» в твоїх руках. Овсянникова не дожидай; незабаром поїде із Пітера в Нижній приятель мій Шрейдерс, то ти і передай йому, а він передасть моєму старому друзяці. Отак зроби.

Для друку єсть у мене наготовлено на добрих дві книги: тільки перепиши та і в друкарню; але я і з цим добром не спішу, не тілько з «Неофітами». «Ян Гус» повинен буть у Василя Вас[ильовича] Тарновського, що жив колись в Потоках Київської губернії. Перероблять його або знову робить у мене щось руки не підіймаються.

Оце тілько не моє, а то вся пісня моя.

Про які там ти мені пишеш гроші? Не знаю, з яких грошей прислав мені М. Лазаревський в Новопетровское укрепление, перед виїздом, 75 карбованців. Та 150 карбованців Залеський прислав у Нижній за рисунки через Лазаревського. Та ти, спасибі тобі, 250 карбованців. От і всі гроші. І я їх не циндрю, бо думаю одружиться, обісіло вже молодикувать. Цур йому: і якщо єсть там у вас які мої гроші, то шліть їх сюди. Я возьму на їх акції Меркурьевского общества, то вони принесуть мені 10 процентів в год. Бачиш, який я господар. А тобі якийсь дурень збрехав, що я ще й досі запорожець. Брехня! Не потурай.

Вовчка твого і в очі не бачив. На кого ти його адресував? Пиши мій адрес так: в Нижний Новгород, имярек, в контору пароходства «Меркурий».

Не забувай же свого щирого Т. Шевченка.

Навчи ти мене, будь ласкав, що мені робить з руськими повістями? У мене їх десятків коло двох набереться. Затопить грубу – шкода: багато праці пропаде. Та й грошей би хотілося, бо тепер вони мені дуже потрібні. Порадь, будь ласкав, що мені робить?

Т. Шевченко.

256. Т. Г. Шевченка до К. Б. Піунової

30 січня 1858. Нижній Новгород

Любимая и многоуважаемая Катерина Борисовна!

Я сам принес вам книги и принес их с тем, чтобы вы их прочитали. Но вы, не прочитавши их, прислали мне назад. Как объяснить мне ваш поступок? Он ставит меня решительно в тупик, особенно, если принять в соображение наш сегодняшний разговор. Уж не ответ ли это на мое предложение? Если это так, то я прошу вас высказать мне его яснее. Дело слишком для меня важно. Я вас люблю и говорю это вам прямо, без всяких возгласов и восторгов. Вы слишком умны для того, чтобы требовать от меня пылких изъяснений в любви, я слишком люблю и уважаю вас, чтобы употреблять в дело пошлости, так принятые в свете. Сделаться вашим мужем для меня величайшее счастье, и отказаться от этой мысли будет трудно. Но если судьба решила иначе, если я имел несчастие не понравиться вам и если возвращенные мне вами книги выражают отказ, то, нечего делать, я должен покориться обстоятельствам. Но во всяком случае ни чувства мои, ни уважение к вам не изменятся, и если вы не можете или не хотите быть моей женою, то позвольте мне оставить себе хоть одно утешение – остаться вашим другом и постоянною преданностью и почтительностью заслужить ваше доброе расположение и уважение.

В ожидании ответа, который должен решить мою участь, остаюсь преданный вам и глубоколюбящий

Тарас Шевченко.

257. П. О. Куліша до Т. Г. Шевченка

1 лютого 1858. С.-Петербург

1858, февр[аля] 1. С.-Петерб[ург].

Посилаю тобі, брате Тарасе, удруге Вовчка. Як прочитаєш, то далебі помолодшаєш. А все-таки до мене зараз пиши твоє щире про його слово.

«Неофіти» пошлемо по словесі твоєму, аби тільки той Шрейдерс завітав до нас у друкарню. Перешлемо й тобі екземпляр, щоб ти бачив, що воно таке – добра редакція. Так і всяке твоє писання треба процідить на решето, щоб не осталось шкаралющі або що; а розхриставшись, далебі не годиться виходить між люде. Сього ж більш тобі ніхто не зробить, хоть до ста баб іди. У мене єсть переписані «Кобзар» і «Гайдамаки». Коли б хто провів їх через главне правлєніє цензурне, тоді б уже цензор добавку яку хочеш без правлєнія прочитав би, да й видать би гарненько книжку: «Думи, пісні і поеми Шевченка». Друковати ж нігде не квапся, опріч мене, бо в мене й оксії всі зроблені, і наборщики привичні, і коректор земляк. Друкуємо й тепер «Повісті Квітки», то вже всяке наломилось, як, що й до чого. А Гуса нема в Тарновського: я сього пана добре знаю, і нігде-таки нема й не чутно по Вкраїні: се певна!

Грошей тобі наскидали цілкових із 200 на дорогу, як прочули, що ти їхатимеш із неволі, і сі гроші у одного панича лежали, да треба розпитати, де вони тепер. Ізнов же давали у графа Т[олстого] домашній спектакль якийся, – і там назбирали грошей доволі, да й держать, боячись, щоб ти не проциндрив, і все піджидаючи тебе в столицю, щоб тоді було тобі за що руки зачепити. Коли б іще самі не попроциндрювали, бо й таке на світі буває. Шкода, що я не дуже між людьми вештаюсь, то гаразд нічого й не знаю. А ти пиши Лазаревському, що отак і так, і щоб він хоть у графа Т[олстого] забрав гроші, а ті, що в панича, не пропадуть, і я їх знайду, де вони тепер, бо панич повіявсь у Німещину, то комусь, певно, оддав на руки. А наздавали тих грошенят із України, радіючи славному невольникові і не боячись уже за се халепи.