П. Кулiш.
1857, ноября 26,
С.-Петерб[ург].
Адрес: такому-то, в собственной типографии, на углу Вознесенского и Екатерингофского проспектов, в доме Лея.
На четвертiй сторiнцi:
Високоповажному пановi Тарасу Григоровичу Шевченковi прошу до рук подати.
227. М. С. Щепкiна до Т. Г. Шевченка
27 листопада 1857. Москва
От 27 ноября 1857 года.
Не знаю, получил ли мое письмо ты, мiй друже, которое была ответом на твое писание, хотя не вполне удовлетворительным? Теперь же извещаю, что ежели тебе очень хочется увидеть мою старую фигуру, то можно приехать: у сына под Москвой в 40 верстах есть дача, Никольское, не доезжая Москвы за две станции, Богородского уезда, с Купавинской станции, версты три от дороги по Владимирскому тракту, – то ежели не раздумал, то все-таки прежде извести аккуратно, когда выедешь, потому что нужно приготовить комнату для житья, то есть дня за два до приезда нужно протопить. И как, вероятно, будешь ехать с почтовыми дилижансами, то чтобы знать день, когда нужно выслать шкапу. Потом еще вопрос, – может быть и нескромный: есть ли средства для этой поездки? Ежели нет, то не церемонься – извести: хотя, признаюсь, и грустно, что это все на один или на два дни, потому что и мне отлучаться в настоящее время, пока еще служу искусству, неудобно. Потом нужно иметь вид; я, ведь, ничего не знаю в делах, но я думаю. …Муравлев даст тебе вид какой-нибудь на проезд в Богородской уезд, в село Никольское для того, чтобы повидаться с старыми знакомыми; и ежели все это будет очень затруднительно, то не приехать ли мне в Нижний, и это не для того только, чтобы повидаться, а поговорить бы многое нужно, может быть, моя старая голова навела и твою на добрую мысль; а для того, чтобы только повидаться, нам делать такие расходы жирно. Богатые находят удовольствие в исполнении всех своих желаний, а я, напротив, нахожу величайшее наслаждение, если откажу себе в удовольствии, которое мне не по средствам… Обо всем этом помиркуй хорошенько и извести аккуратно; как и на что решиться. – Не взыщи, что я пишу просто, но имя друга, которым Вы мене подарили, заставляет меня быть таким. Прощай, жду ответа! Да! Варвара Николаевна Репнина, которой я читал твое письмо, просила меня передать тебе ее душевный поклон; ну, еще прощай, заболтался, да что делать? Это болезнь старости.
Твой Михайло Щепкин.
228. Т. Г. Шевченка до М. М. Лазаревського
29 листопада 1857. Нижнiй Новгород
Милий мiй друже! Позавчора чортовi не було чого робить, то вiн носив мене в Балахну, трохи не за тридцять верст од Нижнього, а Федор якраз в той день i переiхав через Нижнiй. І що б йому було пiдождать до завтра. Недобрий вiн, поцiлуй його за мене.
Письмо твое, нашвидку писане, я получив i дякую тобi за його, а то вже я думав, що ти, крий Боже, занедужав. Ти пишеш, чи получив я отставку iз Оренбурга. Получив. Чисту получив. А ще до [по]лучения цii поганоi отставки писав я графинi Н[астасii] І[ванiвнi] i графу Ф[едору] П[етровичу] письма. Не знаю, чи получили вони iх, чи нi. Довiдайся, будь ласкав, та й напиши менi. І напиши менi, чи до ладу я написав письмо графу Ф[едору] П[етровичу], бо я на такi химернi письма не великий майстер. Та не забудь спитать у графинi Н[астасii] І[ванiвни], чи був у неi з моiм поклоном Сапожников.
Подякуй доброго i розумного Кулiша за його «Чорну раду» i за «Записки о Ю[жной] Р[уси]». Я вже в другий раз читаю «Чорну раду» i як прочитаю, то напишу йому прездоровенний мадригал. А поки що буде, послав я йому з Варенцовим «Москалеву криницю» i «Ченця». Та якби був знав, що вiн мае од Щепкiна, то послав би що-небудь друге, у мене есть багато дечого, тiлько все-то те понедороблюване. Як заста[не] оце письмо Варенцова в Петербурге, то перешли менi з ним нашi народные думы, изданные Метлинским. Або хоч почтою перешли, бо я ще i не бачив цii хваленоi книги.
Нарисовав я карандашем для тебе свое поличiе, та нема з ким переслать його, а по почтi боюся зотреться. Думав переслать з Федором, так чорт, враг добрых наших помышлений, бачиш, що зробив.
Пише менi старий Щепкiн i просить, щоб я приiхав до його на праздники в гости. В саму Москву менi iхать не можна; то вiн просить мене до свого сина на хутiр, десь недалеко коло Москви. Я жду од [його] на днях письма, вiн менi напише, де той хутiр i коли туда можна приiхать. А що якби i ти, взявши Кулiша та й Семена з собою, та й ви приiхали на той благодатний хутiр. А дуже б добре було. Я тобi напишу, як получу од старого письмо. А поки що прощай, не забувай великоi просьби твого искреннего
Т. Шевченка.
18 ноября.
Нижний.
229. Т. Г. Шевченка до П. О. Кулiша
4–5 грудня 1857. Нижнiй Новгород
5 декабря 1857 г.
Спасибi тобi, Богу милий друже мiй великий, за твоi дуже добрi подарунки, i особливе, спасибi тобi за «Чорну раду». Я вже ii двiчi прочитав, прочитаю i третiй раз, i все-таки не скажу бiльш нiчого, як спасибi. Добре, дуже добре ти зробив, що надрюкував «Чорну раду» по-нашому. Я ii прочитав i в «Руськiй беседi», i там вона добра, але по-нашому лучче. Розумний, дуже розумний i сердечний эпилог вийшов; тiлько ти дуже вже, аж надто дуже, пiдпустив менi пахучого курева; так дуже, що я трохи не вчадiв.
Не знав я, що в тебе есть «Москалева криниця» i «Чернець» од Щепкiна, а то б я тобi послав що-небудь iнше. У мене багато дечого зiбралось через десять лiт, та не знаю, що менi робить з моiм добром, – як його пустить в люде.
Спасибi тобi за «Наймичку». Чи не найдеш там у панночки-хуторяночки в альбомi мого «Івана Гуса»? Добре було б, якби найшов, а то шкода буде, як пропаде.
Що се за дивний, чудний чолов’яга Л. Жемчужников! Поцiлуй його за мене, як побачиш. Ще ось що. Чи багато в тебе преномерантiв на «Записки о Южной Руси»? Боже мiй, як би менi хотiлося, щоб ти зробив своi «Записки о Южной Руси» постоянным периодическим изданием на шталт журнала. Нам з тобою треба б добре поговорить о сiм святiм дiлi. Зроби ти ось що. Старий Щепкiн на тiм тижнi хоче до мене приiхать в гостi; а що, якби i ти, молодий, забiг за ним в Москву та вкупочцi i прилетiли б до мене. Дуже б, дуже б добре ви зробили, други мои искреннии! Тут би ми порадились з старим майстром i насчет твоiх «Записок», i насчет мого нiкчемного добра. Прилiтай, мiй голубе сизий, хоч на тиждень, хоч на один день. Може, Варенцов не виiхав ще з Петербурга: то от би з ним разом i приiхав. Я жду тебе, а ти стань менi за рiдного брата: поцiлуй свою любу жiночку за мене i за себе, та й гайда на залiзний шлях.
Поцiлуй Маркевича за мене за його ноти; добре, дуже добре, а особливо «Морозенко»: вiн менi живiсiнько нагадав нашу милую безталанную Украiну. Цiлую Михайла, Федора i Семена. Федоровi скажи, що я вчора бачився з Кебером, i вiн його цiлуе.
Остаюся, ждучи тебе, мiй друже единий! Остаюся твiй искренний Т. Шевченко.
Чи не трапиться в тебе «Лiтопись» Величка? Як поiдеш, то возьми з собою, а як не поiдеш, то передай Варенцову.
230. Т. Г. Шевченка до М. С. Щепкiна
4–5 грудня 1857. Нижнiй Новгород
5 декабря 1857 г.
Спасибi тобi, Богу милий мiй друже, за твоi сердечнii, ласкавii письма. Спасибi тобi за приглашение в село Никольское, а тричi разом спасибi тобi за те, що ти хочеш сам приiхать в Нижнiй. О, як би ти добре зробив, якби приiхав! Тут би тебе, преславного, на руках понесли твоi безчисленнii поклонники. Щасливий ти, дуже щасливий, мiй славний, мiй великий друже! Всi тебе бачили, всi до единого руського чоловiка, всi тебе знають i з любов’ю повторяють «твое обаятельное прославленное имя».
Сьогоднi був у мене Вл[адимир] Ив[анович] Даль; я показав йому письмо твое. Зрадiв старий, як прочитав, що ти хочеш приiхать в Нижнiй. Низенько кланяеться тобi Вл[адимир] Иванович] i сердечно просить не перемiнять доброго намiренiя. На тiм тижнi почнуться тут дворянськi вибори, уже почали збираться повiтовi пани, то може б ти здумав показать себе iм на тутешнiй сценi. Ото б порадував ти iх хуторянськi душi, а мою щиру, любящую тебе душу перенiс би на саме небо. На сей конець я бачився з директором Нижнегородського театра, з г. Варенцовим, питав його насчет условий, i вiн сказав менi, що «согласится на условие, какое ты ему предложишь». Чудний би був, якби i не согласився.
Добрий мiй друже! Питаеш ти, чи багато у мене грошей? Дуже, дуже небагато, мiй друже единий: нема де взять. Заходився рисовать карандашем портрети, так що ж? Нарисовав три портрети, та й сижу склавши руки. Без столицi художник – риба без води. Погано, дуже менi погано у цiм Нижнiм. Граф Федор Петрович обiщае менi «выхлопотать позволение жить в столице». О, якби-то йому Бог помiг! «Ожила б тогда моя душа одинокая при виде великих произведений божественных искусств!» А тим часом, а тим часом… як ти приiдеш сюди та я подивлюся на тебе, подивлюся, неначе на всесвiтнюю галерею, неначе на всесвiтнiй театр, i забуду хоть на годину свое невсипуще горе.
Грошей у мене б стало, щоб доiхать до Никольского i назад вернуться, та не в тiм рiч. Не я один прошу тебе приiхать сюди, а всi добрi i розумнi люди просять тебе, а iх тут таки чимало. Старий Улыбышев, той самий, що написав бiографiю Бетговена, не пропускае нi одного спектакля: так щиро любить театр; а як тебе побачить, то вiн, старий, як мала дитина, заридае, та чи вiн один?
Рiшися, друже мiй великий, на мою просьбу i, рiшившись, напиши менi гарненько, коли б тебе ждать до себе. Я сьогоднi ж пишу i Кулiшевi: може i вiн заiде за тобою, та разом i приiдете, моi гостi дорогii. А як побачиш мого давнього друга, В[арвару] Н[иколаевну] Р[епни]ну, то привiтай ii од мене, мiй друже единий, та в письмi своiм напиши ii адрес. Прощай, мое серце! Нехай тебе Бог милуе i стереже на славу великого святого искусства. Не отринь же просьби любящого тебе друга
Т. Шевченка.
Кулiша не треба ждать: може, вiн i не поiде, а менi б з ним дуже-дуже треба було б побачиться. Напиши, будь ласкав, i ти йому: може, вiн тебе, батька нашого, лучче послухае. Посоромиться не послухать.
Ще, як приiдеш, то зараз пришли почталiона на квартиру Овсянникова, щоб тобi не турбуваться насчет помiщенiя.
Чи не взяв би ти з собою рукопись «Москаля-чарiвника»? Тут есть прехороша дiвчина i талантлива артистка, Пiунова. То може б, ви чи не вшкварили б сього «Чарiвника» навдивовижу нижегородським людям?
Поцiлуй старого Максимовича за мене, та чому вiн не шле менi свое «Слово о полку Игореве»?
Ще одно P. S. Понiс був уже я оце письмо на почту, та зострiвся менi старий Улыбышев i просив написать од себе глубочайший поклон i просить тебе, щоб ти приiхав просто до його на квартиру.
«Москаль-чарiвник» есть тут печатний. І П[iуно]ва сьогоднi вчиться по-нашому говорить заходилась. Зрадiло дiвча – аж заплакало.
231. Ф. М. Лазаревського до Т. Г. Шевченка
8 грудня 1857. С.-Петербург
8 декабря. С.-Петербург.
Жаль, жаль, жаль, милий мiй друже, що тебе понесло в Балахну именно в тот день, как мне приехать в Нижний. Но если ты проживешь в Нижнем еще с месяц, то я не теряю надежды видеться там с тобою. Тогда уже надивимося один на другого i наговоримся. Теперь, на днях, я поеду в Малороссию навестить сироту мать, а оттуда мабуть що через Нижний поеду кое-куда по службе. Скажи об этом Кеберу, коли ти з ним познакомився. Поклонись низенько Владимиру Ивановичу i скажи, що буду писать йому незабаром, а коли скоро прийдеться iхать через Нижнiй, то писать не буду, а самолично переговорю, о чем треба.
