Гуцульська гражда в с. Криворiвня Верховинського р-ну Івано-Франкiвськоi областi
Жоден iз дослiдникiв народного будiвництва Гуцульщини не мiг оминути увагою «гражди» – замкнутого по периметру житловими i господарськими будiвлями та критими переходами двору, який, на думку вчених, е одним iз найдавнiших типiв забудови. Поки що важко вiдповiсти однозначно на питання про причини виникнення замкнутих дворiв. Дослiдники лише з упевненiстю стверджують, що у процесi iхнього генезису важливу роль вiдiграли природно-клiматичнi умови, специфiка господарських занять i безсистемно-розсiяний тип розселення, характерний для Гуцульщини. У гуцулiв побутували два типи «гражди»: з одним подвiр’ям i двома (подвiр’я завжди мостили каменем). За твердженням учених, перший тип був переважаючим, «гражди» iз двома подвiр’ями виявленi в багатшого населення Верховинського (смт Верховина, с. Замагорiв Вер.[16 - Данилюк А. Скарби народноi архiтектури Гуцульщини. Львiв: Логос, 2000. С. 38–39.]) i Надвiрнянського р-нiв. Вiдомi також окремi варiанти замкнутого двору, що мав три двори (с. Ільцi Вер.). Знову ж С. Вiнценз подав опис унiкальноi «гражди» iз с. Верхнiй Ясенiв (Вер.) iз шiстьма дворами[17 - Вiнценз С. На високiй полонинi. (правда старовiку). Львiв: Червона калина, 1997. С. 35–38.].
На Бойкiвщинi побутували два типи дворiв: зiмкнутi, у яких житловi та основнi господарськi будiвлi зблокованi пiд спiльним дахом («довга хата», «хата пiд одним побоем», «хата пiд одним криттям»), i двори вiльноi забудови. Хоча у другiй половинi – на початку ХХ ст. зiмкнутий двiр траплявся на всiй територii Бойкiвщини, переважав вiн лише в захiднiй ii частинi. Якщо до складу найпростiших зiмкнутих дворiв входили тiльки житлове примiщення i стайня, об’еднанi «стодолою» – «боiщем» («хата» + «боiще» + «стайня»), то двори бiльш складного планування включали досить значну кiлькiсть примiщень, досягаючи iнколи довжини 48 метрiв[18 - Франко І. Етнографiчна експедицiя на Бойкiвщину. Франко І. Зiбрання творiв: у 50 т. Киiв: Наукова думка, 1982. Т. 36. С. 118.]: «возiвня» + «комора» + «хижа» + «боiще» + «стайня» + «шопа»; «комора» + «хата» + «боще» + «стайня» + «стаенка на вiвцi»; «вiвчарня» + «стайня» + «боiще» + «хижа» + «сiни» + «комора»; «хата» + «сiни» + «хата» + «комора» + «боще» + «стайня» + «стаенка на вiвцi» + «сiчкарня»; «комора» + «хижа» / «прибiк» + «сiни» + «боiще» + «стайня» / «половник» + «стайня» та iн. При фасаднiй стiнi житлового зв’язку (хати, сiней i комори) зазвичай влаштовували дерев’яний помiст («лавки») чи галерейку («при
сiнок», «передвiкна»). Уздовж тильноi стiни споруди, пiд окапом даху розташовувались «загати» («пелевники») – вузькi примiщення, призначенi для зберiгання сiна, соломи, сухого листя тощо. Часто «загату» споруджували ще при причiлку стайнi, а iнколи вона охоплювала тильну i двi причiлковi стiни будiвлi. Траплялось, що «загати» охоплювали лише тильну стiну «боiща» та тильну i причiлкову стiни «стайнi», а при глухiй стiнi житлового примiщення прибудовували «прибiк» («прибок») – переважно зрубне примiщення, яке виконувало функцiю комори (у ньому зберiгали картоплю, борошно, бринзу тощо). У блоцi «довгоi хати» тiк («боiще») вiдiгравав функцiю не самостiйного (у конструктивному планi) примiщення, а був нiби об’еднувальною ланкою мiж двома сусiднiми зрубами: «хати» («сiней» чи «комори») i «стайнi». Тильноi стiни у «боiщi» iнодi взагалi не було, тож з нього можна було потрапити безпосередньо в «загати». Фронтальний бiк «боiща» часто висували дещо вперед (на ширину «лавки»). Цей винос у деяких населених пунктах означували лексемою «перило». У його чiльнiй стiнi влаштовували широкi (на всю ширину примiщення) двопiльнi ворота, а в одному чи двох причiлках – вузькi (0,6–0,65 м) дверцята.
У схiднiй частинi Бойкiвщини розташування примiщень у блоцi «хати пiд одним криттям» було дещо iншим. Тут стодола зазвичай займала крайне положення у блоцi: «стайня» + «сiни» + «хата» + «стодола» (с. Небилiв Рож.), «стайня» + «сiни» +«хата» + «комора» + «стодола» (с. Небилiв Рож.), «стайня» + «шопа» + «хата» + «сiни» + «комора» + «стодола» (с. Лужки Дол.), «стодола» + «стайня» + «комора» + «хата» + «сiни» + «хата» (с. Липовиця Рож.). Проте у схiднiй, як i центральнiй частинах Бойкiвщини поширенiшi тридiльнi («комора» + «сiни» + «хата», «сiни» + «хата» + «комора»), рiдше (у заможнiших) чотиридiльнi («комора» + «хата» + «сiни» + «хата») житла, незблокованi з iншими спорудами. Особливою живописнiстю вiдзначались оселi на Сколiвщинi. Тут уже з другоi половини ХІХ ст. вiдомi три- чи чотиридiльнi житла, якi з одного – чотирьох бокiв оточували вiдкритi (чи частково закритi) галерейки, обгородженi невисоким зрубом, оздобленим рiзьбою. Входили в галерейку крiзь багато декорований аркоподiбний портал. Контурна i площинна рiзьба була притаманна й для iнших елементiв споруд: стовпцiв галерейки, одвiркiв, сволокiв тощо.
У бойкiв, як i в гуцулiв, основним будiвельним матерiалом була смерекова чи ялинова деревина. Стiни складали у зрубнiй технiцi («в вугли») iз пiвколод («плениць»), колод («вiблекiв»), тесаних брусiв («тесанцi», «кантiвка»). На заходi основним будiвельним матерiалом були високi дошкоподiбнi пластини («блятоване дерево», «бляти»). Нижнiй вiнець зрубу («пiдлоги», «трами», «пiдвалини») вкладали на кутовi каменi чи обрiзки колод («ковби
цi», «киянки», «ковбани»). При зведеннi стiн застосовували подiбнi до гуцульських технiки i технологii: колоди i бруси по кутах в’язали простими одно- («в п’яту», «руський замок») чи двостороннiми («в простий вугол», «в храпа») замками, при використаннi «плениць» i «блятiв» застосовували врубки з прихованим зубом («в пищок», «в сич?», «в кри
тий вугол»). У давнiших житлах зруб будiвлi монтували з незначним нахилом досередини. Зовнiшнi стiни зазвичай залишали небiленими, лише на заходi усю поверхню стiн мастили розчином «цеглового каменя» чи «киплячою» з нафти, а шви мiж вiнцями (а також навколо вiкон, дверей) промащували бiлою глиною.
Бойкiвська хата. Музей народноi архiтектури i побуту у Львовi
У лицьовiй стiнi житлового примiщення зазвичай влаштовували два-три вiкна (вони могли мати 12–14 невеличких шибок). Давнiше вiкна крiпили «наглухо» чи вони засувались i вiдсувались, рухаючись у пазах лиштв, прикрiплених до стiни («волоковi вiкна»). У ХІХ, а iнколи ще на початку ХХ ст. вiконне скло замiняв свинячий сечовий мiхур. Технологiя виготовлення такого «скла» була доволi простою: свiжий (ще вологий) сечовий мiхур («капч?к») вичищали «шкрябачкою» (до того часу, поки вiн ставав прозорим), напинали на дерев’яну рамку й висушували. Таке «скло», за словами старожилiв, було доволi мiцним – «пальцем його не проб’еш» (с. Терло Стар. ЛВ).
На теренах Бойкiвщини ще в першi десятилiття ХХ ст. превалювали курнi печi («п’ец», «пец», «пiч»). Їх споруджували на дерев’яному чи глинобитному опiчку. Давнiше саму пiч (топочну камеру) скрiзь вибивали з глини. При цьому як шаблон для склепiння давнiше доволi часто використовували пiвколоду, дещо протесану з нижнього боку колоду чи розколений надвое кадовб («колодка», «кабан»), який пiсля вбивання глини поступово випалювали. В Украiнi, крiм горян (бойкiв, лемкiв та гуцулiв), подiбним способом вибивали пiч хiба що полiщуки. Вiд гуцульськоi бойкiвська пiч передовсiм вирiзнялася тим, що (при застовуваннi дерев’яного опiччя) ii черiнь («ватра», «дно») не становила конструктивноi цiлiсностi з припiчком i запiчком.
У житловому примiщеннi та сiнях завжди влаштовували глинобитну долiвку («земля
», «тiк»), натомiсть у коморi (а iнколи i в сiнях) доволi часто стелили дерев’яну пiдлогу («помiст», «мiст»). Ураховуючи те, що курна система опалення превалювала на теренах Бойкiвщини ще на початку ХХ ст., житлове примiщення мало значну висоту (3–3,5 м). Стелю («повалу») виготовляли з товстих пластин чи пiвколод, якi з’еднували помiж собою кiлками. Їi зазвичай пiдтримували один – три поздовжнi сволоки («грагарi», «драгарi»). Внутрiшнiх стiн нiколи не бiлили, лише iхню нижню частину («в рiст») перiодично мили теплою водою.
Переважали чотирисхилi «дахи» («верхи») на кроквах («крокви», «крiкви», «кролi», «кровлi», «кiзли»), вкритi житнiми снiпками. Їх робили досить стрiмкими: вiдношення висоти видимоi частини зрубу до висоти даху здебiльшого коливалася в межах 1: 2,5 – 1: 3,5[19 - Могитич І. Р. Типи та розвиток будiвель селянського двору… С. 75.]. Верхнi вiнцi («платви», «вiнцi»), у якi врубували крокви, могли лежати в однiй площинi зi стiною або поза нею, переважно на власну ширину чи й бiльше (на 0,5 м). Зазвичай усю поверхню даху вкривали снiпками, зв’язаними при колосi «в головку» («головачки», «кички», «китицi», «сн?пки», «боги», «жу
пи»). Їх укладали коренем додолу, що надавало усiй поверхнi даху схiдчастоi фактури. Гребiнь даху («гребiнь», «верх», «вершок», «вовк», «баран») вивершували валом зволоженоi та добре втоптаноi м’ятоi соломи i закрiплювали «кiзлами» («кiзлинiм», «кiзлинами»).
Загалом, бойкiвське житло вiдзначалося надзвичайною гармонiйнiстю, довершеною композицiйнiстю як у цiлому, так i у спiввiдношеннi окремих елементiв. Зокрема, як встановив вiдомий украiнський мистецтвознавець П. Жолтовський, на причiлковому фасадi хати п’ять головних точок (вершина i два окапи даху, краi пiдвалин) можна було вписати в коло. Водночас основнi горизонтальнi параметри з боку головного фасаду (довжина гребеня даху, стрiхи, зрубу i т. п.) перебували у спiввiдношеннi так званого «золотого перетину» з висотами усiеi будiвлi, солом’яного покриття, видимоi частини стiн тощо.
У ХІХ – на початку ХХ ст. на Лемкiвщинi побутували двори з вiльним розташуванням споруд та зiмкнутi двори («довга хижа»). Зiмкнутий двiр був основним типом забудови в пiвденних i пiвденно-схiдних районах. Водночас такi двори спорадично траплялися в окремих селах на заходi галицькоi Лемкiвщини (хоча тут вони поступались вiльному типу забудови)[20 - Сiлецький Р., Сополига М. Двiр. Лемкiвщина: у 2-х т. Львiв: ІН НАН Украiни, 1999. Т. 1. С. 251; Сiлецький Р. Сiльське поселення та садиба в Украiнських Карпатах XIX–XX ст. Киiв: Наукова думка, 1994. С. 118.]. Не зважаючи на те, що дослiдники вiдзначають подiбнiсть шляхiв розвитку лемкiвських i бойкiвських зiмкнутих дворiв, мiж ними спостерiгаеться й певна вiдмiннiсть – житлова камера в лемкiвськiй «довгiй хижi» практично завжди займае крайне мiсце у блоцi. Щодо планування житлового зв’язку (як у складi зiмкнутого двору, так i в окремому житлi), то для лемкiв були характернi споруди як однорядовi («хата» + «сiни», «хата» + «сiни» + «комора»; «хата» + «сiни» + «хата» + «комора» тощо), так i дворядковi, у яких по ширинi житлового примiщення видiляли «ванькир» чи «комору» («хата» + «сiни» + «хата» / «комора»; «хата» / «ванькiр» + «сiни» + «хата»; «хата» / «ванькiр» + «сiни» + «хата» / «комора» та iн.).
Для будiвництва хати використовували смереку, ялицю, рiдше бук. Стiни складали у зрубнiй технiцi («сруб», «струб»). Вiнцi в’язали з колод («круглякiв»), брусiв, пiвколод («протiс», «плениць») i дошкоподiбних пластин («швелiв», «швалiв»). Як i скрiзь у Карпатському краi, колоди i бруси по кутах з’еднували простими замками («старовiцькi вугла», «на облап»), при використаннi пластин i пiвколод застосовували замки з прихованим зубом («на канюх», «на лiптак»). Зовнiшнi стiни хат на галицькiй Лемкiвщинi найчастiше фарбували на червоно або чорно i лише щiлини мiж вiнцями забiлювали бiлою глиною (бiлою глиною декорували одвiрки i навколо вiкон).
Стелю («полаву», «повл») виготовляли з пiвколод, рiдше з дощок (якi зверху промащували глиною). В основному житловому примiщеннi ii здебiльшого укладали на поперечнi сволоки – «трагарi» (переважно три), спорадично у давнiших спорудах траплялась стеля на одному поздовжньму i кiлькох поперечних сволоках. У лемкiвських курних хатах (подiбно, як i на Бойкiвщинi) при стiнах, нижче вiд сволокiв, врубували по два бруси («грядки», «трагарi»), а нижче вiд поперечного чи поздовжнього сволока – товсту колоду («свинар»), до якоi пiдвiшували котел над припiчком чи тушу свинi пiд час обробки.
До кiнця ХІХ ст. побутували чотирисхилi дахи на кроквах («крокви», «крiкви») i лише з початку ХХ ст. поступово поширилися дахи двосхилi. Як покрiвельний матерiал здебiльшого використовували житню солому. Соломою пошивали дахи двома способами: «кичками» – схiдчасте покриття (переважало) i «пласкурами» – гладке пошиття. Верх даху вибивали мервленою соломою i притискували «кiзлинками». Рiдше для покриття вживали гонт. Частiше цi два матерiали поеднували в однiй спорудi: у солом’яних дахах гребiнь даху та острiшки вкривали гонтом[21 - Сивак В. Житло та його внутрiшне планування. Екстер’ер. Лемкiвщина: у 2-х т. Львiв: ІН НАН Украiни, 1999. Т. 1. С. 264–265.].
Пiч («пец»), як i скрiзь в Украiнi, розташовували в кутi при входi мiж пороговою i тильною стiнами. Однак у той час, коли на Бойкiвщинi та Гуцульщинi пiчний отвiр («челюсти») повертали до вiконноi стiни, тут вiн переважно був орiентований до причiлка. Топочну камеру споруджували з глини (iнколи з додаванням камiння). Їi монтували на монолiтному чи дерев’яному («заруба») опiчку. На Лемкiвщинi до Першоi свiтовоi вiйни бiльшiсть сiльських жител залишалось курними. А в багатьох селах ii пiвнiчно-захiдноi частини на початку ХХ ст. житла, опалюванi курною пiччю, становили половину, а навiть i 80 %[22 - Сивак В., Сополига М. Інтер’ер житла. Традицiйнi меблi. Лемкiвщина: у 2-х т. Львiв: ІН НАН Украiни, 1999. Т. 1. С. 278.]. Масове витiснення курних жител тут (як i у бойкiв) вiдбулося лише пiсля Першоi свiтовоi вiйни.
На Подiллi повсюдно побутували двори вiльноi забудови (щоправда, iнколи вони набирали певноi замкнутостi). У другiй половинi ХІХ – на початку ХХ ст. тут переважали трикамернi житла («хата» + «сiни» + «комора» i «хата» + «сiни» + «хатина»). Проте в останньому варiантi при тильнiй стiнi сiней частiше видiляли комiрчину («хата» + «сiни» / «комора» + «хатина»). У бiднiших верств селянства траплялись i двокамернi споруди: «хата» + «сiни» (чи «хата» + «сiни» / «комора»). З кiнця ХІХ ст. у деяких мiсцевостях вiдомi так званi «чвураки» за планом: «хата» / «ванькир» + «сiни» + «хатина» / «комора» та iн. У середнiй смузi Подiлля, особливо на Теребовлянщинi, перед сiньми часто влаштовували ганки-нiшi, а в Борщiвському, частково Залiщицькому i Гусятинському р-нах при причiлковiй, рiдше при тильнiй, стiнi хати наявнi вузькi господарськi прибудови – «шури».
З усього спектра будiвельних матерiалiв пiд час спорудження стiн житла подоляни найчастiше застосовували глину. На вiдмiну вiд дерев’яного будiвництва Карпатського краю, де основу заповнення стiн становило дерево, тут воно виконувало лише функцiю каркаса, основний же об’ем стiн заповнювали глиною («землею», «болотом») – лесовидним суглинком чорного кольору, продуктом нашарувань пилу i перегноiв рослинностi, який вiдзначався в’язкiстю, вологовiдпiрнiстю й у висохлому станi набував такоi мiцностi, що навiть стiни сучасних цегляних будинкiв нерiдко споруджують на його розчинi.
Основа каркасу стiн жител ХІХ – поч. ХХ ст. на теренах Подiлля складалась iз дубових стовпiв («слупiв»), вкопаних у грунт («хата на закопаню») чи встановлених на каменi, «платв» i «крижбантiв» (навскiсних риглiв, закрiплених до стовпiв i платв). У той перiод тут побутувало декiлька конструктивних варiантiв заповнення стiн каркасного житла. Загалом, такi будiвлi можна подiлити на три групи: «валькована хата», «городжена хата» i «дильована хата».
Найбiльш поширеним типом у зазначений перiод була «валькована хата», яка траплялась у декiлькох варiантах[23 - Космiна Т. В. Сiльське житло Подiлля (кiнець ХІХ – ХХ ст.): iсторико- етнографiчне дослiдження. Киiв: Наукова думка, 1980. С. 19–30.]. Переважали хати, у яких простiр мiж стовпами заповнювали вертикальними грабовими (буковими чи дубовими) «колами» («риглями», «стрихульцями»), якi верхнiм кiнцем закрiплювались у гнiздах «платви», а нижнiм опирались на камiнцi чи черепки з горшкiв (iнколи по висотi посерединi стiн наявний поздовжнiй пояс). Простiр мiж колами на зразок плоту заплiтали довгими на цiле стебло соломи («оклепцiв», «приколоткiв») глиносолом’яними «вальками» (захiднi i пiвнiчнi райони). Траплялось, що окремi «стрихульцi» обкручували такими вальками по усiй висотi перед встановленням у стiну (Борщiвський р-н). У цiй же мiсцевостi мiж вертикальними «риглями» могли заплiтати короткими (20–40 см) «глевками» чи «галамуцами» (вальками з мервленоi соломи) або просто «гралями» накладати глиносолому («болото») i притрамбовували ii. При використаннi технiки городження стiни мiж вертикальними «стрихульцями» горизонтально заплiтали хмизом i закидали («траскали») добре вимiшаною сумiшшю глини з рослинними домiшками. На пiвднi (Борщiвський р-н) стiни частiше заповнювали вертикальним плотом по трьох горизонтальних «риглях». Щодо «дильованоi хати», то пiд технiкою «дилювання» подоляни розумiли почергове вкладання шарiв глиносоломи («болота»») i горизонтальних «дилiв» (найчастiше ii застосовували в околицях р. Збруч).
Побутувала на Подiллi й монолiтнi технiки будiвництва. На особливу увагу заслуговуе так звана «бита хата» («хата з болота», «хата в шихтах»). Зводили такi будiвлi на стрiчковому кам’яному фундаментi. Встановлювали опалубку («шихти») шириною 40–60, висотою 50 см. Глину з половою i тертою соломою вимiшували, «гралями» накидали у «шихти» i добре утрамбовували. Вугли зв’язували перевеслами iз «свидового» жита. Коли глина висихала, опалубку нарощували ще на 0,5 м i заповнювали глиняною сумiшшю. Інколи зведення таких стiн тривало упродовж усього лiта. Монолiтнi стiни могли робити й з коротких глиносолом’яних валькiв (круглоi форми «балабухiв» чи видовжених «глевкiв», якi накладали шарами вздовж i впоперек стiни). Траплялись також хати, складенi iз «сирцю» (ситоi цегли), а зрiдка й iз каменю-вапняку (захiднi райони).
Стеля, подiбно як i стiни, була глинвалькованою (давнiше ii iнколи городили з хмизу). Вона опиралась на три поперечнi «сволочки», укладенi на один «сволок» поздовжнiй. У низцi сiл Залiщицького, Борщiвського i Гусятинському р-нiв у старих хатах вiдомi стелi трикутнi у перетинi («горбата стеля»). Долiвка («земля») завжди була глинобитною. Їi споруджували у два етапи: спершу накладали шар глиносолом’яних валькiв, а вiдтак «виправляли» сумiшшю густоi глини з половою.
Стiни валькованих хат пiсля остаточного висихання обкидали («траскали»), вимащували. Мiсцями iх виправляли в чотири етапи: спершу глиною вимiшаною з половою i дрiбною триною, другий раз сумiшшю глини з пшеничною половою, третiй – до глини додавали дрiбноi, висiяноi на решетi полови i кiнського послiду («коняка»). Вiдтак стiни мастили «пiд гладження» рiдкою глиною з «коняком». Усi глинянi роботи здiйснювали толокою, на яку сходилось вiд 20 до 50 людей.
Пiч розташовувалась у традицiйному мiсцi. Їi споруджували переважно з глиновалькiв на кам’яному чи глинобитному опiчку (iнколи на дерев’яних стовпцях). Дим з «комина» над припiчком крiзь «каглу» виводився в сiни, де мiстився iскрогасник – «кобила» (за напiвкурного опалення) чи пiдвiсний комин-вивiд («комiнок»), виведений понад дах (при опаленнi по-бiлому).
Курна система опалення на Подiллi була лiквiдована вже до початку ХІХ ст., тому внутрiшнi (як i зовнiшнi) стiни забiлювали вапном, сумiшшю вапна i висiяного пiску чи алебастром. Для подiльськоi хати притаманне розмальовування стiн та окремих елементiв (долiвки, печi) кольоровими барвниками. «Земля» i «приспа» зазвичай були жовтими, внутрiшнi стiни – бiлi, зовнiшнi – переважно синюватi, iнколи – жовтi в мiсцях пiлястр i карнизiв тощо. Червоною смугою пiдводили стiну на стику iз присьбою i долiвкою, синiми або червоними смугами iнколи обводили вiкна. Для стiн, печi долiвки також був притаманний художнiй розпис (квiти, вазони, смуги тощо).
Вкривали житло чотирисхилими солом’яними дахами на кроквах. На всю поверхню даху iшли снiпки, укладенi коренем вниз («плескачi», «плоскiнi»), що надавало iй гладкоi поверхнi, лише стрiху, ряд пiд гребенем i кути вшивали снiпками коренем вниз – «стрiхачами» («головастими»). Таке пошиття називали «стрiхою з карбами». Вивершував дах вал м’ятоi соломи («гребiнка», «грубiнь», «верх»), який закрiплювали рядом кiзликiв («кiзлинi», «пiвзинi», «слазинi»).
У вирiшеннi фасадiв подiльського житла помiтну роль вiдiгравала пластика глини, що надавало стiнам рельефностi: своерiдним продовженням стiн була висока i широка глинобитна «присьба», яка оточувала хату в нижнiй частинi з усiх бокiв, «карниз» («гзимс»), що охоплював будiвлю у верхнiй частинi, у мiсцях стовпiв каркаса – пiлястри («фiляри»).
У другiй половинi ХІХ – на початку ХХ ст. на територii Покуття майже одноосiбно побутували вiдкритi зверху двори, у яких житловi i господарськi будiвлi розташовувались довiльно.
Для мiсцевого будiвництва притаманна низка перехiдних рис, зокрема, тут чiтко видiляються два ареали (приднiстровський i прикарпатський), перший з яких тяжiе до подiльського культурного масиву, другий – до гуцульського. Основними матерiалами, якi використовували покутяни пiд час спорудження осель, були деревина i глина. Домiвства споруджували переважно у каркасно-дильованiй технiцi («хата в замiтник», «хата в замiть», «хата в закид»). Здебiльшого використовували смерекове дерево, на стовпи каркаса i пiдвалини iшов дуб. Мiсцевою особливiстю каркасних стiн була наявнiсть навскiсних риглiв («скосякiв»), зарубаних у платву та пiдвалину. У бокових площинах «слупiв» i «скосякiв» вибирали поздовжнi пази («гари»), куди заганяли краi «замiтника».
У прикарпатськiй частинi, поряд iз каркасно-дильованою, часто застосовували й зрубну технiку («хата в вуглах», «хата в вусах», «хата в зруб», «хата в ценьк»). Інколи цi двi технiки поеднувались в однiй спорудi. Зруби складали з колод та пiвколод i в’язали по кутах простими одно- чи двостороннiми врубками.
Стiни дерев’яних будiвель знадвору i зсередини клинцювали i вкривали товастим шаром глиносолом’яноi сумiшi («мастили»). Зрiдка, переважно безпосередньо на передгiр’i, зовнiшнi стiни залишали вiдкритими (iнколи промащували лише незначну частину стiни навколо вiкон). З просуванням у пiвнiчно-схiдному напрямку зрубнi житла поступово витiсняють зрубно-каркаснi та каркасно-дильованi. Поряд iз вищеописаними, у деяких селах Коломийського району траплялась оригiнальна в конструктивному планi хата з дахом на пристiнних стовпах (яка побутувала й на пiвднi Надсяння).
У приднiстровськiй частинi Покуття, подiбно як i на Подiллi, переважали каркаснi житла iз заповненням стiн глиновальками. Стовпи каркаса («сохи») вкопували в землю чи встановлювали на каменi. Переважали «кiльованi хати»: простiр мiж стовпами заповнювали вертикальним кiллям, мiж яким заплiтали глиносолом’янi вальки. Інколи кiлкiв не встановлювали, а стiни викладали з коротких «глевкiв». Тут також траплялись «городженi» хворостом чи «битi» з глиносоломи (безкаркаснi) хати[24 - Радович Р. Традицiйне житло Покуття: технiка i технологiя спорудження стiн (ХІХ – перша половина ХХ ст.). Плiсненськi старожитностi. Львiв: Растр-7, 2017. Вип. 2. С. 27–61.].
На основнiй територii Покуття стелю переважно укладали на комбiнацii з одного поздовжнього «сволока» i кiлькох поперечних «сволочкiв» («нарвiв»). На пiдгiр’i ii виготовляли iз гибльованих дощок, натомiсть у приднiстров’i переважали глиновалькованi (зрiдка – городженi з хворосту) стелi. Долiвку («землю») завжди робили глинобитною.
Хати вiнчали чотирисхилi дахи на кроквах («кiзлах»), попарно з’еднаних у верхнiй частинi бантинами. Накривали iх, здебiльшого, солом’яними снiпками, зв’язаними при коренi («парiвками»), що надавало поверхнi даху гладкоi фактури. Роги, стрiху i ряд пiд гребенем пошивали снiпками-головачами («головками», «вусачами») колоссям вверх. «Гребiнь» вибивали iз соломи: робили «брову», («вiнок») з двох рядiв снiпкiв, мiж якими набивали пирiю та мервленоi соломи i закрiплювали «кiзликами». У прикарпатськiй частинi верх даху часто закрiплювали гребенем iз драниць. З кiнця ХІХ ст. у деяких районах Покуття (Коломийщина) поширились двосхилi дахи з усiченими у верхнiй частинi фронтонами, вкритi глиняною черепицею («черепом»).
На Покуттi повсюдно переважало тридiльне житло, яке траплялось тут у кiлькох варiантах: «хата» + «сiни» («хороми») + «комора», «хороми» + «хата» + «комора» (дуже рiдко), «хата» + «сiни» («хороми») + «хатчина»). Часто у спорудах iз двома житловими примiщеннями, розташованими через сiни, при тильнiй стiнi сiней видiляли «комiрчину», а iнколи ii добудовували до одного з причiлкiв («хата» + «сiни» («хороми») + «хата» + «комора»). У найбiднiших верств покутян побутували дводiльнi оселi типу «хата» + «сiни» («хороми»). При тильнiй стiнi сiней у таких будiвлях теж могла бути «комiрчина». Траплялось, що до одного чи двох причiлкiв (як дво- так i тридiльних домiвств) добудовували шопу («шiпчину», «пiддашi», «дашок», «колешню»). Інодi вузький «дашок» («пiддашi») розташовували уздовж всiеi тильноi стiни споруди. У тридiльних житлах перед входом у сiни зрiдка споруджували «ганок» («галерiю») чи ганок-нiшу («середнiй ганок»).
У другiй половинi ХІХ – на початку ХХ ст. на територii Покуття основу системи опалення традицiйного житла становила вариста пiч. Переважала пiвкурна система опалення: дим збирався у димозбiрнику («горнi») над челюстями печi i через «каглу» виводився в сiни, звiдки через отвори у стрiсi («димники») виходив назовнi. З кiнця ХІХ ст. у сiнях почали споруджувати виведенi понад дах пiдвiснi «комiнки», а до печi прибудовували плиту («кухню») для приготування страви (варiння, смаження тощо). Давнiшi печi вибивали з глина, а «горн» виплiтали з хворосту i обмащували товстим шаром глиносолом’яноi сумiшi. Практично на всiй територii Покуття багатшi селяни «горн» печi часто обкладали кахлями.
У будiвництвi прибойкiвського Пiдгiр’я спостерiгаеться багато спiльного з бойкiвським будiвництвом, насамперед у застовуваннi матерiалiв i будiвельноi технiки. Проте станом на другу половину – початок XX ст. мiж будiвництвом гiрських i пiдгiрських районiв помiтно низку суттевих вiдмiностей. Перш за все це стосуеться планування житла, системи опалення (тут переважали пiвкурнi оселi), iнтер’еру, зовнiшнiх пропорцiй будiвель (висоти даху, зрубу, розташування i кiлькостi вiкон) тощо. На усiй територii переважав вiдкритий зверху двiр, у якому житловi i господарськi будiвлi розташовувалися вiльно або були частково помiж собою зблокованi. Інколи траплялися зiмкнутi двори, особливiстю яких було крайне розташування стодоли (при причiлку «стайнi»).
Однiею з головних специфiчних рис планування житла прибойкiвського Пiдгiр’я е широке побутування дворядових осель – «п’ятистiнкiв» (з видiленими по ширинi житлового примiщення ванькирами чи коморами). Водночас навiть у житлах заможних верств селянства тут пiд одним дахом iз хатою доволi часто блокували «стайню».
У вказаний перiод тут на всiй територii побутували дерев’янi житловi будiвлi, збудованi в зрубнiй, зрубно-каркасно-дильованiй, спорадично – у каркасно-дильованiй технiцi. Основним будiвельним матерiалом була ялиця, смерека, iнколи – осика. Стiни жител споруджували переважно з пiвколод, рiдше – з брусiв i колод. По кутах зрубини в’язали простими одно- чи двостороннiми врубками i «канюками з прихованим зубом». З початку ХХ ст. тут поширюються врубки зразка «риб’ячий хвiст». Шпари мiж вiнцями конопатили мохом. У захiдному напрямку вiд рiки Стрий переважало оздоблення фасадiв горизонтальними смугами, у схiдному напрямку – стiни домiвств зовнi i всерединi виправляли грубим шаром глиносоломи i забiлювали (для цiеi частини Пiдгiр’я значною мiрою характерне кольорове вирiшення фасадiв). Пiдвалини здебiльшого виготовляли з дуба.
Стелю робили з дощок. Їi пiдтримували один- або трипоздовжнi «грагарi» («драгарi»). Долiвка була в усiх примiщеннях глинобитною. На головному фасадi кожного житлового примiщення влаштовували два (наближенi до поперечноi осi примiщення) вiкна, спорадично траплялося одне видовжене чи два спаренi.
Дахи робили чотирисхилими на кроквах i вкривали соломою. Переважало гладке пошиття снiпками, зв’язаними при коренi, проте тут досить часто траплялось i схiдчасте покриття даху «головачками».
Знову ж житлово-господарський комплекс Опiлля, за основними топологiчними ознаками, мае багато спiльних рис iз вiдповiдним подiльським комплексом. Проте будiвництво Опiлля, у порiвняннi з подiльським, вирiзняеться наявнiстю прогресивнiших явищ. Головною особливiстю планувальноi структури опiльського житла другоi половини ХІХ – початку XX ст. були «пекарнi» (кухнi), видiленi в сiнях жител усiх типiв («хата» + «сiни» / «пекарня»; «хата» + «сiни» / «пекарня» + «хата»; «хата» + «сiни» / «пекарня» + «хатина»; «хата» + «сiни» / «пекарня» + «комора; «хата» + «сiни» / «пекарня» + «хатина» + «комора та iн.). У будiвлях, складову яких становили «п’ятистiнки», пекарнi влаштовували не в сiнях, а у ванькирi. Пiч споруджували в житловому примiщеннi у традицiйному мiсцi, а пiчний отвiр iз припiчком повертали в бiк пекарнi. Видiлення в сiнях пекарнi звiльнило основнi примiщення вiд деяких традицiйних функцiй, що, у свою чергу, призвело до певних позитивних змiн в iнтер’ерi цих примiщень.
На Опiллi переважали житловi будiвлi каркасноi конструкцii. Головним будiвельним матерiалом були деревина i глина. Незважаючи на значну полiварiантнiсть виповнення стiн, домiнували житла, у яких простiр мiж стовпами каркаса заповнювали плотом iз довгих глиносолом’яних валькiв по вертикальних колах. Рiдше стiни виповнювали короткими вальками – «галамуцами», «балабухами». Траплялись житла, городженi плотом чи битi з глини (безкаркаснi). Рiдше – споруди, побудованi технiкою «через дилi» (у пiвнiчно-схiднiй частинi). Невiд’емним елементом каркаса опiльського житла були пiдвалини. Стовпи каркаса до платв додатково закрiплювали навскiсними бантинами, а посерединi висоти стiн мiж стовпами закрiплювали горизонтальний ригель. Стiни всерединi i зовнi забiлювали. Пластична обробка зовнiшнiх стiн глиною (пiлястри та iнше) майже вiдсутня. Долiвка глинобитна. На головному фасадi в кожному житловому примiщеннi влаштовували лише одне вiкно (часто витягнуте по горизонталi), спорадично два спаренi.
Стелю, зазвичай, робили з дощок, вкладених упритик. Їi пiдтримували поперечнi або поздовжнi сволоки. Зверху стелю утеплювали глиносолом’яною сумiшшю. Дахи робили чотирисхилими, покривали солом’яними снiпками колоссям вниз, лише стрiху та роги даху пошивали снiпками, зв’язаними при колоссi. Гребiнь вибивали соломою-мервою i закрiплювали кiзлинами.
Стосовно Надсяння, то тут переважав вiдкритий зверху двiр, у якому житловi i господарськi будiвлi розташовувались вiльно або були частково помiж собою зблокованi. Спорадично траплялись окремi варiанти зiмкнутих дворiв.
