То був перший полiт на лiтаку, збудованому в iмперii, адже бензиновою коробкою Уточкiна, що лякала вiзницьких коней на Скаковому полi, був французький «Фарман».
Отже, три днi тому на борту лiтака «Гранд» загинув перший авiаконструктор iмперii.
– Що кажуть в полiцii? – поцiкавився колишнiй слiдчий.
– Що саме ти хочеш почути?
– Це не справа зниклоi балерини, яку полiцiя не надто прагнула розшукувати. Уже мали б розпочати розслiдування, вiдправляти телеграми з найменшими подробицями до Петрограда, рити землю в усiх напрямках на аеродромi.
– Розслiдування майже завершене.
– Як?
– Тарасе Адамовичу, не хочу переповiдати iнформацiю з третiх рук. Скажу одне: справу ведуть до фiналу, е пiдозрюваний.
Колишнiй слiдчий уважно подивився на Рудого.
– Ти не вiриш у його винуватiсть?
– Докази не на його користь. Але так – не вiрю.
– Навiщо тобi це?
– Зараз це не мае значення. Важливiше – навiщо це тобi, чи не так? – вiн звичним рухом знов зiставив чарки на столi, – я не наполягаю, щоб ти узявся за розслiдування.
– Я вiзьмуся. Ти знав це вiдразу.
Господар мовчки наповнив чарки. Не зводячи погляд на спiврозмовника, перехилив свою, поставив на мiсце та, поглянувши кудись убiк, мовив:
– Князя i його дружину отруiли. Слiди отрути виявлено у келихах з-пiд шампанського, яке вони пили в лiтаку.
– А у пляшцi?
– Нi, лише у келихах.
– Хто…
– Гатчинський iнструктор, молодший унтерофiцер Дем’ян Осипов вiдкоркував пляшку i налив iм шампанське у келихи. Його заарештовано.
Господар пiдвiвся, зробив кiлька крокiв та вiдчинив дверцята шафи. Тарас Адамович краем ока помiтив акуратнi стоси паперiв, сiрi спинки тек. Рудий витяг одну з тек, повернувся до столу та, не розгортаючи, простягнув ii гостю.
– Тут подробицi, якi менi вдалося дiстати. Те, що мае полiцiя – iмена i вiдомостi про людей, якi були в лiтаку, кiлька версiй i фото. Не думаю, що ця iнформацiя аж надто допоможе тобi, але принаймнi простiше буде почати розслiдування.
Тарас Адамович поклав руку на теку та поглянув на колишнього колегу.
– Якщо князя та його молоду дружину хотiли вбити, навiщо використовувати отруту?..
– Хороше запитання! Авiакатастрофа видавалася б переконливiшою, до того ж розслiдувати ii складнiше. Знаеш скiльки моторiв у «Гранда»?
– Чотири. Ти говорив.
– А знаеш чому?
– Уявлення не маю.
– Колись Ігор Сiкорський мало не загинув, випробовуючи свiй лiтак, – мотор раптово припинив працювати. Йому дивом вдалося сiсти, а коли вiн полiз копирсатися у нутрощах апарата, щоб виявити причину аварii, то побачив, що в мотор забився комар. Комар, Тарасе Адамовичу! Вiдтодi авiаконструктор вирiшив, що лiтак повинен мати резервний мотор, а краще – кiлька. А на борту, окрiм пiлота, мусить бути ще кiлька осiб, якi зможуть ремонтувати лiтак пiд час польоту.
Тарас Адамович скосив погляд у бiк давнього друга та промовив:
– Не думав, що ти настiльки заглибився в авiаконструювання.
Рудий не вiдповiв.
– Отже, чотирьох комарiв для «Гранда» виявилося знайти важче, нiж отруту?
– Це тобi й доведеться з’ясувати.
Теку колишнiй слiдчий розшуковоi частини Киiвськоi мiськоi полiцii розгорнув уже вдома. У кiмнатi, де на столi стояла стара друкарська машинка, яку вiн звав Естер, та чашка чаю iз м’ятою, скупого свiтла зимового сонця ледь вистачало, щоб розбирати не надто калiграфiчнi почерки слiдчих. Тарас Адамович гортав сторiнки, зрiдка пiдводив голову, вирiвнював спину, розминав плечi. Протоколи, записки свiдчення. Те, що вiн думав, бiльше нiколи не побачать стiни цього будинку.
Стiл бiля вiкна вкрито зеленим сукном, на столi – Естер. Їi клавiшi будить Мiра легкими доторками своiх тонких музичних пальцiв. Їi сестра, Вiра, теж говорила:
– Пальцi пiанiстки. – І усмiхалась, виводячи з другоi лiнii коня. Дивилася не на суперника – на чорно-бiлi клiтинки шахiвницi.
Тарас Адамович тримав слово – навчав сестру секретарки грати в шахи. Вiра завжди починала з коней. Колишнiй слiдчий жартував, мовляв, ii дебюти – бальзам на душу кавалериста на вiйнi.
– Ви говорили, кавалерiю використовують щоразу менше?
– Я вас дезiнформував. Просто кавалерiя стала iншою. Солдати пересiли на залiзних коней з крилами. Але я не радив би вам, Вiро, застрибувати конем у кiльце моiх фiгур. Боюся, з цiеi мертвоi петлi йому не вдасться вийти живим.
– У мене е ще один.
Тарас Адамович здивовано звiв лiву брову.
– Хiба ж не ви звинувачували мене у жорстокостi, коли я розмiнював коня?
– «Жертв на вiйнi не уникнути» – так ви сказали тодi?
Вiн хитнув головою та пробурмотiв:
– Деякi жертви можуть обiйтися надто дорого.
І, перегортаючи сторiнку iз сiроi теки Георгiя Рудого, колишнiй слiдчий вiв слона до розгубленого короля балерини та гонив думки про абсурднiсть смертi авiаконструктора в небi над Киевом.
III. Белерофонт i монгольф’ери
Куренiвський аеродром простягся вздовж i вшир, здiймаючи край поля три поверхи ангарiв, що в них конструювали лiтаки Киiвського повiтроплавального товариства. Куренiвськi луки на правому березi рiки Почайни привабили мiсцевих мрiйникiв, якi починали будувати лiтальнi апарати, хто де мiг – Ігор Сiкорський, наприклад, першi моделi збирав у сараi у дворi батькiвського дому по вулицi Великiй Пiдвальнiй, 15. Його одногрупник iз полiтехнiчного iнституту теж намагався не пасти заднiх i сконструював кiлька власних моделей. Мотори використовували закордоннi, лiтаки ж робили з вiтчизняного матерiалу – спецiально висушених високоякiсних порiд деревини. Коли постало питання, де випробовувати сконструйованi моделi, товариш Сiкорського лише усмiхнувся.
– Нам потрiбен аеродром, – упевнено заявив вiн.
