Сіддхартха. Паломництво до країни сходу

Серед звичайних людей

Сіддхартха вирушив до купця Камасвамі. Юнакові показали на розкішний будинок; слуги провели його по дорогих килимах у великий покій, де він став чекати господаря.

Увійшов Камасвамі – жвавий, догідливий чоловік з майже сивим чубом, дуже розумними, сторожкими очима й чутливими губами. Господар і гість люб’язно привіталися.

– Сказали мені, – почав Камасвамі, – що ти – брахман, чоловік учений, але хочеш послужити в купця. Ти що – потрапив у скруту, брахмане, що йдеш на службу?

– Ні, – відповів Сіддхартха, – у скруту я не потрапив і ніколи в ній не був. Я, щоб ти знав, іду від саман, серед яких довго жив.

– Як же так, ідеш від саман – і не в скруті?! Самани ж бо злидарі?

– Я справді злидар, – промовив Сіддхартха, – якщо це те, що ти маєш на увазі. Так, я злидар. Та злидар тому, що така моя воля. Отож я не в скруті.

– З чого ж ти збираєшся жити?

– Я про це ще не думав, пане. Понад три роки я злидарював і ніколи не замислювався над тим, з чого живу.

– Виходить, ти жив коштом інших людей.

– Мабуть, що так. Але ж і купець живе коштом інших людей.

– Добре сказано. Одначе купець бере в людей їхнє не задарма, він дає взамін свій крам.

– Так воно й справді здається. Кожен бере, кожен дає. Таке вже життя.

– Але ж даруй, коли в тебе нічого немає, то що ж ти даватимеш?

– Кожен дає, що має. Воїн дає свою силу, купець – крам, учитель – науку, селянин – рис, рибалка – рибу.

– Чудово! А що можеш дати ти? Чого ти навчився, що ти умієш?

– Я вмію думати. Вмію чекати. Вмію постувати.

– І все?

– Гадаю, усе!

– А який з цього зиск? Візьмім постування… Яка з нього вигода?

– Вигода дуже велика, пане. Коли хтось не має чого їсти, тоді постування – це наймудріше, що він може придумати. Якби, скажімо, Сіддхартха не навчився був постувати, йому довелося б уже сьогодні найнятися десь на службу – у тебе чи в когось іншого. Сіддхартху просто штовхнув би на це голод. А так Сіддхартха може спокійно ждати, він не знає, що таке нетерплячка, не знає, що таке скрута, він уміє довго терпіти голод та ще й при цьому сміятися. Тут, пане, в пригоді стає постування.

– Твоя правда, самано. Зачекай хвилинку.

Камасвамі вийшов, згодом повернувся зі згортком, простяг його гостеві й спитав:

– Можеш оце прочитати?

Сіддхартха глянув на згорток – то була якась торгова угода – й почав уголос читати.

– Прекрасно, – мовив купець. – А ти б не написав мені щось отут? – І простяг юнакові аркуш і грифель.

Сіддхартха написав і передав аркуш господареві. Той прочитав:

– «Уміти писати – це добре, а вміти думати – ще краще. Розум – це добре, а терпіння – ще краще».

– Пишеш ти славно, – похвалив Сіддхартху купець. – Ми з тобою ще побалакаємо. А сьогодні я прошу тебе бути моїм гостем і поселитись у цьому домі.

Сіддхартха подякував, прийняв запрошення і став жити в домі торговця. Юнакові принесли одежу та черевики, а слуга щодня готував йому купіль. Двічі на день тут накривали розкішний стіл, але Сіддхартха їв тільки один раз і не брав у рот ні м’яса, ні вина. Камасвамі розповідав йому про свої торговельні справи, хвалився коморами й крамом, показував свої обрахунки. Сіддхартха багато чого вчився, багато слухав і мало розмовляв. Пам’ятаючи про пораду Камали, він ніколи не ставив себе нижче Камасвамі, примушував купця, щоб той обходився з ним, як із рівним, навіть краще, аніж із рівним. Камасвамі вів свої справи дбайливо, нерідко з азартом, одначе Сіддхартха дивився на все це, немов на гру; він докладав зусиль, щоб добре опанувати правила гри, проте її зміст його не захоплював.

Не довго й пробув він у домі купця, як той вже почав прилучати його до своїх справ. Та щодня в годину, котру йому призначила Камала, Сіддхартха навідувався до красуні – гарно вбраний, у гарних черевиках, а невдовзі почав уже й приносити їй подарунки. Багато чого навчили Сіддхартху її червоні, розумні вуста. Багато чого навчили його ніжні й гнучкі її руки. Його, хто був у коханні ще тільки хлопчик і прагнув сліпо, невситимо пірнати в утіху, немов у глибінь бездонну, Камала вичерпно й терпляче навчала, що втіхи не можна зазнати, не даруючи втіху іншому, і що кожнісінький порух, кожен доторк, і погляд, і ласка, кожен клаптичок тіла ховають у собі таїну, і розкрити її – то для людини бувалої щастя. Вчила його Камала, що після свята кохання двоє не повинні йти одне від одного, не намилувавшись одне одним, не відчувши кожне себе переможеним, так само, як і переможцем, щоб у жодного з них не прокинулось відчуття переситу чи спустошеності й не виникло гнітючого враження, немов ти вчинив над кимось насилля або немов насилля вчинено над тобою. Багато прекрасних годин перебув Сіддхартха з чарівною і розумною умілицею – її учнем, коханцем, другом. Тут, із Камалою, був тепер сенс і цінність його нового життя, тут, а не в торговельних ділах Камасвамі.

Купець доручав Сіддхартсі складати важливі листи та угоди й узяв за звичку обговорювати з ним усі найважливіші справи. Невдовзі, однак, він завважив, що на рисі та вовні, на перевезенні вантажів річками й торгівлі Сіддхартха розуміється мало, зате рука в нього щаслива, до того ж юнак спокійніший, урівноваженіший, ніж він, купець, а також уміє краще слухати й розуміти людей.

– З цього брахмана, – сказав якось Камасвамі одному зі своїх приятелів, – справжнього купця не вийшло й ніколи не вийде – він ніколи не віддається справам усією душею. Але він володіє секретом людини, до якої успіх приходить сам, – хай це буде вроджена щаслива зоря, чари чи щось таке, чого він навчився в саман. Часто мені здається, що справи для нього – лиш забавка, ніколи вони не захоплюють його цілком, ніколи його не полонять, ніколи він не боїться зазнати невдачі, ніколи не потерпає за збитки.

І порадив купцеві приятель:

– Віддай йому третину прибутку з усього, що він для тебе робить. Та якщо ви зазнаєте збитків, то стільки ж із них нехай покриває й він. Тоді хлопець старатиметься більше.

Камасвамі поради дослухався. Сіддхартха, однак, і далі переймався справами не дуже. Траплявся йому прибуток – він байдуже його приймав, до збитків доходило – він тільки сміявся й казав:

– Ти диви, а тепер вийшов пшик!

І таки складалося враження, що до справ йому зовсім байдуже.

Якось Сіддхартха вирушив до одного села, щоб закупити велику партію рису. Та поки він туди дістався, рис перекупив уже інший торговець. Одначе Сіддхартха зостався на кілька днів у селі, пригощав селян, дарував їхнім дітям мідяки, погуляв на весіллі й повернувся до міста вельми вдоволений. А Камасвамі почав докоряти йому за те, що він не повернувся одразу, згаяв час і розтринькав гроші. І відповів Сіддхартха:

– Годі тобі, любий друже, сваритися! Сваркою ніхто ще нічого не добився. Якщо ми зазнали збитків, то я їх покрию. А поїздкою я задоволений вельми. Я зазнайомився там з багатьма людьми, подружив із одним брахманом, на колінах у мене гуцалися діти, селяни водили мене по полях, і ніхто й не подумав, що я – торговець.

– Усе це чудово! – вихопилось у Камасвамі. – Але ж ти, дозволь мені так гадати, – насправді торговець! Чи ти їздив туди лише задля втіхи?

– Ну звісно! – усміхнувся Сіддхартха. – Я, звісно, їздив туди задля втіхи. А задля чого ж іще? Я побачив людей, побачив, де люди живуть, відчув їхню довіру й гостинність, я знайшов там товариша. А от якби я був Камасвамі й збагнув, що оборудка не вийшла, я розлютився б і поспішив одразу назад. І однаково згаяв би час і витратив гроші. А так я з приємністю збавив кілька днів, повчився, потішився і не завдав своїм гнівом та гарячковістю шкоди ані собі, ані людям. І якщо я приїду колись туди ще раз – скажімо, щоб закупити пізній урожай рису чи ще чогось, – то милі ті люди зустрінуть мене привітно й радо, і я похвалю себе, що першого разу не гарячкував і не обурювався. Отож угамуйся, друже, не сварись і не псуй собі крові! А як настане день і побачиш, що цей Сіддхартха завдає тобі шкоди, то скажи тільки слово, і Сіддхартха піде своєю дорогою далі. А поки що годі-бо нам сваритись.

Марно намагався купець переконати Сіддхартху й у тому, що він їсть його, Камасвамі, хліб. Сіддхартха відповідав, що їсть власний хліб, навіть більше – обидва вони їдять, мовляв, хліб чужий – хліб усіх людей. Ніколи Сіддхартха не переймався клопотом Камасвамі, а їх купець мав доволі. Коли котрась із справ ось-ось мала скінчитися невдачею, чи коли вони мали втратити партію краму, чи коли хтось із боржників не міг повернути гроші, Камасвамі жодного разу не щастило переконати свого компаньйона, що не завадило б трохи замислитись, похвилюватись, розгніватись чи й недоспати ніч. А коли Камасвамі закинув Сіддхартсі докір – мовляв, усе, що Сіддхартха вміє, він навчився у нього, купця, то дістав таку відповідь:

– Ти, голубе, зі мною більш отак не жартуй! Я навчився у тебе, скільки коштує кошик риби та що можна злупити за позичку. Ось яка в тебе наука! А думати я, Камасвамі, навчився не в тебе. Ліпше ти сам би повчився цього у мене.

Але душа його до торгівлі не приверталася. Справи йшли добре, гроші на Камалу він мав і мав куди більше, ніж йому було треба. Одначе в усьому іншому Сіддхартха виявляв інтерес і співчуття лиш до людей, чиї справи, турботи, ремесло, радощі й глупства доти були йому чужі й далекі, як місяць у небі. І як легко вдавалося Сіддхартсі з усіма знаходити спільну мову, з усіма жити в злагоді, вчитись в усіх, так само важко було йому змиритися з думкою, що від людей його щось відділяє, а саме: саманське минуле. Сіддхартха бачив людей, котрі жили, мов діти чи мов тварини, і він їх любив і заразом зневажав. Він бачив, як люди чогось домагаються, як страждають і сивіють задля того, що йому здавалося зовсім не вартим такої ціни, – задля грошей, задля нікчемної насолоди, задля сякої-такої честі. Він бачив, як люди одне одного сварять і ображають, бачив, як нарікають на болі, з яких самана тільки сміється, і страждають від злигоднів, що їх самана просто не помічає.

Серце його було відкрите всьому, з чим ці люди йшли до нього. Радо стрічав Сіддхартха торговця, що хотів продати йому полотно, радо стрічав боржника, що просив нової позички, радо стрічав жебрака, що цілу годину розповідав про своє убозтво, хоч не був і наполовину такий убогий, як перший-ліпший самана. З багатим чужоземним купцем Сіддхартха обходився не інакше, як із слугою, що голить його, чи з вуличним торговцем, в якого купляв банани і якому дозволяв ошукати себе на дрібняк. Коли приходив Камасвамі й нарікав на свій клопіт чи робив йому закиди з приводу тої чи тої справи, Сіддхартха з цікавістю, весело слухав його, чудувався йому, намагався зрозуміти, трохи погоджувався – стільки, скільки вважав за потрібне, а тоді відвертався – відвертався до когось іншого, кому він був потрібен. А людей до Сіддхартхи йшло багато – йшло багато людей, щоб із ним побалакати й поторгуватися, йшло багато, щоб його ошукати, багато, щоб його послухати, багато, щоб почути від нього співчуття, щоб дістати від нього пораду. І Сіддхартха давав поради, і співчував, і дарував дарунки й дозволяв себе трохи ошукати. І вся оця гра і захват, з яким усі в неї грали, захоплювали його помисли так само, як колись їх захоплювали божества та Брахман.

Часом Сіддхартсі вчувався глибоко в грудях кволий, умирущий голос, що тихенько застерігав, нарікав, невиразно долинав до його свідомості. І ось одного дня Сіддхартха збагнув, що живе якимсь дивним життям і майже все, що він робить, – всього-навсього гра, і хоч йому й весело, й іноді він має втіху, однак справжнє життя протікає мимо і його не зачіпає. Як ото фокусник, що жонглює м’ячами, так і він жонглював торговельними справами, жонглював людьми, котрі його оточували, дивився на них, тішився ними. Але серце його, джерело його сутності було десь не з ним. Джерело било інде, мов десь далеко-далеко, било невидимо і вже не мало з життям його нічого спільного. І не раз уже жахався Сіддхартха цієї думки, й прагнув її позбутися, і хотів пристрасно, всією душею віддаватися цій щоденній, дитинній метушні, хотів по-справжньому жити, по-справжньому діяти – по-справжньому жити й тішитись, а не просто стояти і споглядати збоку.

Та знов і знов приходив Сіддхартха до чарівної Камали, осягав мистецтво кохати, сповідував культ утіх, в якому мало ще просто давати й брати, розмовляв із своєю навчителькою, учився в неї, давав їй поради, слухавсь її порад. Камала розуміла Сіддхартху краще, ніж колись його розумів Говінда, вона була схожа на Сіддхартху більше.

Якось він сказав Камалі:

– Ти – як я, ти не така, як більшість людей. Ти – Камала, ніщо інше, і в тобі – тиша й спокій, куди ти будь-коли можеш ступити і бути там у себе вдома, – так само, як це можу зробити я. Мало хто має це, а можуть же мати всі.

– Не всі люди розумні, – промовила Камала.

– Та ні, – відказав Сіддхартха, – річ не в тім. Камасвамі такий самий розумний, як я, а от спокою він у собі не має. Зате інші люди, що в них глузду, як у малих дітей, – мають. Більшість людей, Камало, – мов той листок, що зірвався з дерева. І летить він за вітром, і крутиться, і, гойднувшись, лягає на землю. А ще інші люди – їх менше – мов зорі, що линуть своїм шляхом, і вітер до них не дістає, і їхній закон та шлях – у них самих. З-поміж усіх учених людей та саман – а я знав їх багато – був і один такий Досконалий. Не забуду його повік. Це – той Гаутама, Величний, що проповідує своє вчення. Тисячі учнів щодня його слухають, проте всі вони – листя, що падає з дерева. У собі вони вчення й закону не мають.

Камала звела на Сіддхартху очі, всміхнулась.

– Знов ти про нього, – сказала вона. – Знов у тебе саманські думки?

Сіддхартха нічого не відповів, і вони віддалися любовній грі – одній з тридцяти чи сорока різних ігор, що їх знала Камала. Тіло в неї було пружке, як у ягуара чи як лук у мисливця; тому, хто вчився у неї кохати, відкривалось багато втіх і таємниць. Довго гралась вона із Сіддхартхою, довго зваблювала його і відтручувала, збуджувала й стискала в обіймах, утішалася його зграбністю, поки й здолала, і він знеможено вгомонився обіч.

Схилившись над Сіддхартхою, гетера довго дивилась йому в обличчя, у стомлені очі.

– Ти – найкращий з коханців, яких я знала, – замислено промовила вона. – Ти дужчий від решти, гнучкіший і поступливіший. Добре опанував ти моє мистецтво, Сіддхартхо. Колись, як я стану старшою, мені хотілося б мати від тебе дитину. Але все ж таки, любий, ти зостався саманою, все ж таки ти мене не кохаєш. Ти не кохаєш нікого. Хіба це не так?

– Мабуть, що так, – стомлено мовив Сіддхартха. – Я такий, як і ти. Ти теж не кохаєш, а то хіба стало б кохання для тебе мистецтвом? Такі люди, як ти і я, певно, не можуть кохати. А от звичайні – можуть. Ось у чім їхня таїна.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

1

…В затінку смоківниці зростав Сіддхартха… – «той, хто досяг мети», власне, це ім’я Будди Шак’ямуні (560–400 р. до н. е.), який слідуючи за звичаєм знатних індусів обирати собі імена ведійських провидців, називав себе також Готама (Гаутама). Гессе в листі до С. Цвейга відзначав, що він вклав у цей образ не лише індійську, але й китайську «мудрість». «Мій святий зодягнений в індійське вбрання, але його мудрість ближче до Лао-цзи, ніж до Гаутами. Зараз Лао-цзи дуже мало модний в нашій добрій бідній Німеччині, однак майже всі знаходять його парадоксальним, в той час, як його мислення не парадоксальне, а строго бінарне, воно має два полюси, тобто на один вимір більше. Я часто п’ю з цього джерела»(27 листопада 1922 р.).

2

…вродливий брахманський син... – Брахман – член вищої індуської касти, яка веде своє походження від давнього стану (варни) жреців. З давніх часів брахмани були не тільки мудрецями, які жили з подаяння, але й поетами, вченими, політиками.

3

…Він вже вмів нечутно вимовляти Ом… – «Ом» – містичне слово у священних текстах індуїстів і буддистів, священне слово, яке вживалося для урочистого торжественного звернення чи благословення і зазвичай ставилося на початку книг. Згідно упадишадам, воно складається з трьох звуків – а, у, м, що символізують три веди: Ритведу, Самаведу, Яджурведу.

4

…відгомін рядків з Рігведи… – Рігведа – найдавніша пам’ятка індійської літератури, збірник гімнів, звернених до богів, які втілюють сили природи.

5

…Чи світ створив справді Праджапаті? – Праджапаті – в індійській міфології творець всіх живих істот, верховне божество.

6

…чи може це зробив Атман... – Атман – в санскриті первісно означало «дихання». Пізніше – «життєва сила», «ядро особи». Одне з центральних понять релігійно-філософської системи індуїзму, душа, індивідуальне духовне начало, починаючи з упанишад, утверджується його тотожність з абсолютним духовним началом, душею всього сущого.

7

…надто в Упанішадах. – Упанішади – «старозавітне знання», заключна, загально філософська частина вед, найдавнішої пам’ятки індійської літератури і філософії, яка включає в себе 1) самхіти (Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа); 2) брахмани – коментарі до самхітів, що мають в основному ритуальний характер; 3) араньякі – правила поведінки для схимників; 4) упанішади.

8

…Самаведа – «Веда пісноспівів», друга після Рігведи, самхіта, підбірка гімнів на вірші Рігведи.

9

…Часто проказував він слова з Чахдонг’ї-упанішади… – дев’ята з десяти найдавніших упанишад, що визнані авторитетним тлумачем вед і реформатором індуїзма Шанкарою (788–820).

10

…щира правда, ще одне ім’я брахмана – істина, і хто це знає, той входить щодень у царство небесне. – йдеться про Сат’ям-шивам-сундарам – сат’ям безпосередньо означає «істина», шивам означає «те, що за межами смерти, за межами тлінного існування, тобто вічна свідомість чит, чит-шивам і сундарам – виконаність, раса, краса. Задля більшої точності тут варто оперувати іменем брахмана Сатьям, що у ведичній філософії, означає дійсність, покриту покровом Майі.

11

…націливши душу, мов стрілу, у Брахмана… – Тут брахман – одне з центральних понять індуїзму, божество, яке утворює триєдність з Шивою і Вішну, космічне духовне начало, безособовий абсолют, який лежить в основі всього сущого і в кінцевому рахунку тотожний атману. Наведений вірш дає зрозуміти, що шукання молодого брахмана вели до тієї ж мети, до якої письменник Гессе прагнув на своєму «шляху всередину».

12

…з’явився десь чоловік на ім’я Гаутама – Величний Будда… – Будда – тобто Просвітлений, ім’я, надане засновнику буддизму Гаутамі Сідхартсі, який походив із царського роду племені шак’ямїв. Первісно цим словом, ймовірно, означували Шак’ямуні, тобто, «схимника з шак’ямїв». У буддизмі – людина, яка досягла найвищої довершеності.

13

…застав брахманського сина з Магадхи. – Магадха – індійське царство, що займало територію нинішнього штату Біхар.

14

…у місті Саватхі… – у часи Будди столиця Кошали, що займає частину сучасного штату Утвар-Прадеш.

15

…Проповідуючи чотири Істини… – істини, які відкрилися Будді в момент просвітління: 1) Дукха, істина про страждання; 2) Самуд – істина про походження і причини страждання; 3) Ніродха – істина про справжнє припинення страждання та усунення його джерел; 4) Марга – істина про шлях до припинення страждання.

16

…проповідуючи восьмеричний шлях… – згідно буддійського вчення, головні ступені, що ведуть до нірвани: 1) правильні погляди, засновані на «благородних істинах»; 2) вірний спосіб думок, що передбачає готовність до подвигу заради істини; 3) правильна, тобто доброзичлива, правдива мова; 4) правильний вчинок, тобто вчинок, який не завдає зла; 5) правильний спосіб життя; 6) правильне устремління, основані на самовихованні й самоволодінні; 7) правильна увага, що передбачає неослабну пильність свідомості; 8) правильне самозанурення, тобто вірні методи медитації.

17

…Учити не «Йогаведи»… – такої веди окремо не існує. Йога була зосередженням зусиль – одна з шести ортодоксальних, тобто таких, що визнають авторитет вед, систем індійської філософії, що осмислювали природу й функції логічних методів: у більш вузькому, практичному плані – система фізичних вправ і духовної концентрації, спрямована на регуляцію фізичних і психічних станів організму.

18

…і не «Атхарваведи»… – «Веда заклинань» – зібрання гімнів і чародійних піснеспівів, що були призначені для домашнього богослужіння та інших практичних потреб.

19

…і було це вже не чаклунство Мари. – Мара – у буддійській міфології сила, яка перешкоджає досягненню людиною своєї єдності з Богом, ілюзія, обман. У післяведійський період нерідко виступає як прихована під покривалом прекрасна жінка й означає ілюзорність, неістинність буття, дійсність, яка розуміється як мріяння.

20

…що її у трактатах називають вилізання на дерева… – шостий з дванадцяти класичних способів кохання, описаних у Камасутрі.

21

…він довідався, що це – гай Камали, славетної куртизанки… Камала – «лотосна», одне з імен Лакшмі.

22

…потім – у храмі Вішну… – один із вищих богів індуїської міфології, що вже мав дев’ять земних перевтілень, насамперед, в Раму і Крішну. Разом із Брахмою і Шивою складав божественну тріаду, чоловік Лакшми. Має багато інших імен, в тому числі Говінда («пастух») і Васудева.

23

…якому розповідав історію про Вішну і Лакшмі… – дружина Вішну, богиня щастя й краси, нерідко зображується сидячою біля ніг Вішну.