– Може, все воно й так, як ти кажеш, друже, – стиха зiтхнула вона. – А може, Сiддхартха просто гарний чоловiк, i погляд його до вподоби жiнкам, i щастя приходить до нього саме.
Поцiлував Камалу Сiддхартха i попрощався.
– Я б хотiв, моя вчителько, щоб це було так! Я б хотiв, щоб мiй погляд завше тобi подобався, хотiв би, щоб щастя завше приходило вiд тебе до мене!
Серед звичайних людей
Сiддхартха вирушив до купця Камасвамi. Юнаковi показали на розкiшний будинок; слуги провели його по дорогих килимах у великий покiй, де вiн став чекати господаря.
Увiйшов Камасвамi – жвавий, догiдливий чоловiк з майже сивим чубом, дуже розумними, сторожкими очима й чутливими губами. Господар i гiсть люб’язно привiталися.
– Сказали менi, – почав Камасвамi, – що ти – брахман, чоловiк учений, але хочеш послужити в купця. Ти що – потрапив у скруту, брахмане, що йдеш на службу?
– Нi, – вiдповiв Сiддхартха, – у скруту я не потрапив i нiколи в нiй не був. Я, щоб ти знав, iду вiд саман, серед яких довго жив.
– Як же так, iдеш вiд саман – i не в скрутi?! Самани ж бо злидарi?
– Я справдi злидар, – промовив Сiддхартха, – якщо це те, що ти маеш на увазi. Так, я злидар. Та злидар тому, що така моя воля. Отож я не в скрутi.
– З чого ж ти збираешся жити?
– Я про це ще не думав, пане. Понад три роки я злидарював i нiколи не замислювався над тим, з чого живу.
– Виходить, ти жив коштом iнших людей.
– Мабуть, що так. Але ж i купець живе коштом iнших людей.
– Добре сказано. Одначе купець бере в людей iхне не задарма, вiн дае взамiн свiй крам.
– Так воно й справдi здаеться. Кожен бере, кожен дае. Таке вже життя.
– Але ж даруй, коли в тебе нiчого немае, то що ж ти даватимеш?
– Кожен дае, що мае. Воiн дае свою силу, купець – крам, учитель – науку, селянин – рис, рибалка – рибу.
– Чудово! А що можеш дати ти? Чого ти навчився, що ти умiеш?
– Я вмiю думати. Вмiю чекати. Вмiю постувати.
– І все?
– Гадаю, усе!
– А який з цього зиск? Вiзьмiм постування… Яка з нього вигода?
– Вигода дуже велика, пане. Коли хтось не мае чого iсти, тодi постування – це наймудрiше, що вiн може придумати. Якби, скажiмо, Сiддхартха не навчився був постувати, йому довелося б уже сьогоднi найнятися десь на службу – у тебе чи в когось iншого. Сiддхартху просто штовхнув би на це голод. А так Сiддхартха може спокiйно ждати, вiн не знае, що таке нетерплячка, не знае, що таке скрута, вiн умiе довго терпiти голод та ще й при цьому смiятися. Тут, пане, в пригодi стае постування.
– Твоя правда, самано. Зачекай хвилинку.
Камасвамi вийшов, згодом повернувся зi згортком, простяг його гостевi й спитав:
– Можеш оце прочитати?
Сiддхартха глянув на згорток – то була якась торгова угода – й почав уголос читати.
– Прекрасно, – мовив купець. – А ти б не написав менi щось отут? – І простяг юнаковi аркуш i грифель.
Сiддхартха написав i передав аркуш господаревi. Той прочитав:
– «Умiти писати – це добре, а вмiти думати – ще краще. Розум – це добре, а терпiння – ще краще».
– Пишеш ти славно, – похвалив Сiддхартху купець. – Ми з тобою ще побалакаемо. А сьогоднi я прошу тебе бути моiм гостем i поселитись у цьому домi.
Сiддхартха подякував, прийняв запрошення i став жити в домi торговця. Юнаковi принесли одежу та черевики, а слуга щодня готував йому купiль. Двiчi на день тут накривали розкiшний стiл, але Сiддхартха iв тiльки один раз i не брав у рот нi м’яса, нi вина. Камасвамi розповiдав йому про своi торговельнi справи, хвалився коморами й крамом, показував своi обрахунки. Сiддхартха багато чого вчився, багато слухав i мало розмовляв. Пам’ятаючи про пораду Камали, вiн нiколи не ставив себе нижче Камасвамi, примушував купця, щоб той обходився з ним, як iз рiвним, навiть краще, анiж iз рiвним. Камасвамi вiв своi справи дбайливо, нерiдко з азартом, одначе Сiддхартха дивився на все це, немов на гру; вiн докладав зусиль, щоб добре опанувати правила гри, проте ii змiст його не захоплював.
Не довго й пробув вiн у домi купця, як той вже почав прилучати його до своiх справ. Та щодня в годину, котру йому призначила Камала, Сiддхартха навiдувався до красунi – гарно вбраний, у гарних черевиках, а невдовзi почав уже й приносити iй подарунки. Багато чого навчили Сiддхартху ii червонi, розумнi вуста. Багато чого навчили його нiжнi й гнучкi ii руки. Його, хто був у коханнi ще тiльки хлопчик i прагнув слiпо, невситимо пiрнати в утiху, немов у глибiнь бездонну, Камала вичерпно й терпляче навчала, що втiхи не можна зазнати, не даруючи втiху iншому, i що кожнiсiнький порух, кожен доторк, i погляд, i ласка, кожен клаптичок тiла ховають у собi таiну, i розкрити ii – то для людини бувалоi щастя. Вчила його Камала, що пiсля свята кохання двое не повиннi йти одне вiд одного, не намилувавшись одне одним, не вiдчувши кожне себе переможеним, так само, як i переможцем, щоб у жодного з них не прокинулось вiдчуття переситу чи спустошеностi й не виникло гнiтючого враження, немов ти вчинив над кимось насилля або немов насилля вчинено над тобою. Багато прекрасних годин перебув Сiддхартха з чарiвною i розумною умiлицею – ii учнем, коханцем, другом. Тут, iз Камалою, був тепер сенс i цiннiсть його нового життя, тут, а не в торговельних дiлах Камасвамi.
Купець доручав Сiддхартсi складати важливi листи та угоди й узяв за звичку обговорювати з ним усi найважливiшi справи. Невдовзi, однак, вiн завважив, що на рисi та вовнi, на перевезеннi вантажiв рiчками й торгiвлi Сiддхартха розумiеться мало, зате рука в нього щаслива, до того ж юнак спокiйнiший, урiвноваженiший, нiж вiн, купець, а також умiе краще слухати й розумiти людей.
– З цього брахмана, – сказав якось Камасвамi одному зi своiх приятелiв, – справжнього купця не вийшло й нiколи не вийде – вiн нiколи не вiддаеться справам усiею душею. Але вiн володiе секретом людини, до якоi успiх приходить сам, – хай це буде вроджена щаслива зоря, чари чи щось таке, чого вiн навчився в саман. Часто менi здаеться, що справи для нього – лиш забавка, нiколи вони не захоплюють його цiлком, нiколи його не полонять, нiколи вiн не боiться зазнати невдачi, нiколи не потерпае за збитки.
І порадив купцевi приятель:
– Вiддай йому третину прибутку з усього, що вiн для тебе робить. Та якщо ви зазнаете збиткiв, то стiльки ж iз них нехай покривае й вiн. Тодi хлопець старатиметься бiльше.
Камасвамi поради дослухався. Сiддхартха, однак, i далi переймався справами не дуже. Траплявся йому прибуток – вiн байдуже його приймав, до збиткiв доходило – вiн тiльки смiявся й казав:
– Ти диви, а тепер вийшов пшик!
І таки складалося враження, що до справ йому зовсiм байдуже.
Якось Сiддхартха вирушив до одного села, щоб закупити велику партiю рису. Та поки вiн туди дiстався, рис перекупив уже iнший торговець. Одначе Сiддхартха зостався на кiлька днiв у селi, пригощав селян, дарував iхнiм дiтям мiдяки, погуляв на весiллi й повернувся до мiста вельми вдоволений. А Камасвамi почав докоряти йому за те, що вiн не повернувся одразу, згаяв час i розтринькав грошi. І вiдповiв Сiддхартха:
– Годi тобi, любий друже, сваритися! Сваркою нiхто ще нiчого не добився. Якщо ми зазнали збиткiв, то я iх покрию. А поiздкою я задоволений вельми. Я зазнайомився там з багатьма людьми, подружив iз одним брахманом, на колiнах у мене гуцалися дiти, селяни водили мене по полях, i нiхто й не подумав, що я – торговець.
– Усе це чудово! – вихопилось у Камасвамi. – Але ж ти, дозволь менi так гадати, – насправдi торговець! Чи ти iздив туди лише задля втiхи?
– Ну звiсно! – усмiхнувся Сiддхартха. – Я, звiсно, iздив туди задля втiхи. А задля чого ж iще? Я побачив людей, побачив, де люди живуть, вiдчув iхню довiру й гостиннiсть, я знайшов там товариша. А от якби я був Камасвамi й збагнув, що оборудка не вийшла, я розлютився б i поспiшив одразу назад. І однаково згаяв би час i витратив грошi. А так я з приемнiстю збавив кiлька днiв, повчився, потiшився i не завдав своiм гнiвом та гарячковiстю шкоди анi собi, анi людям. І якщо я приiду колись туди ще раз – скажiмо, щоб закупити пiзнiй урожай рису чи ще чогось, – то милi тi люди зустрiнуть мене привiтно й радо, i я похвалю себе, що першого разу не гарячкував i не обурювався. Отож угамуйся, друже, не сварись i не псуй собi кровi! А як настане день i побачиш, що цей Сiддхартха завдае тобi шкоди, то скажи тiльки слово, i Сiддхартха пiде своею дорогою далi. А поки що годi-бо нам сваритись.
Марно намагався купець переконати Сiддхартху й у тому, що вiн iсть його, Камасвамi, хлiб. Сiддхартха вiдповiдав, що iсть власний хлiб, навiть бiльше – обидва вони iдять, мовляв, хлiб чужий – хлiб усiх людей. Нiколи Сiддхартха не переймався клопотом Камасвамi, а iх купець мав доволi. Коли котрась iз справ ось-ось мала скiнчитися невдачею, чи коли вони мали втратити партiю краму, чи коли хтось iз боржникiв не мiг повернути грошi, Камасвамi жодного разу не щастило переконати свого компаньйона, що не завадило б трохи замислитись, похвилюватись, розгнiватись чи й недоспати нiч. А коли Камасвамi закинув Сiддхартсi докiр – мовляв, усе, що Сiддхартха вмiе, вiн навчився у нього, купця, то дiстав таку вiдповiдь:
– Ти, голубе, зi мною бiльш отак не жартуй! Я навчився у тебе, скiльки коштуе кошик риби та що можна злупити за позичку. Ось яка в тебе наука! А думати я, Камасвамi, навчився не в тебе. Лiпше ти сам би повчився цього у мене.
Але душа його до торгiвлi не приверталася. Справи йшли добре, грошi на Камалу вiн мав i мав куди бiльше, нiж йому було треба. Одначе в усьому iншому Сiддхартха виявляв iнтерес i спiвчуття лиш до людей, чиi справи, турботи, ремесло, радощi й глупства доти були йому чужi й далекi, як мiсяць у небi. І як легко вдавалося Сiддхартсi з усiма знаходити спiльну мову, з усiма жити в злагодi, вчитись в усiх, так само важко було йому змиритися з думкою, що вiд людей його щось вiддiляе, а саме: саманське минуле. Сiддхартха бачив людей, котрi жили, мов дiти чи мов тварини, i вiн iх любив i заразом зневажав. Вiн бачив, як люди чогось домагаються, як страждають i сивiють задля того, що йому здавалося зовсiм не вартим такоi цiни, – задля грошей, задля нiкчемноi насолоди, задля сякоi-такоi честi. Вiн бачив, як люди одне одного сварять i ображають, бачив, як нарiкають на болi, з яких самана тiльки смiеться, i страждають вiд злигоднiв, що iх самана просто не помiчае.
Серце його було вiдкрите всьому, з чим цi люди йшли до нього. Радо стрiчав Сiддхартха торговця, що хотiв продати йому полотно, радо стрiчав боржника, що просив новоi позички, радо стрiчав жебрака, що цiлу годину розповiдав про свое убозтво, хоч не був i наполовину такий убогий, як перший-лiпший самана. З багатим чужоземним купцем Сiддхартха обходився не iнакше, як iз слугою, що голить його, чи з вуличним торговцем, в якого купляв банани i якому дозволяв ошукати себе на дрiбняк. Коли приходив Камасвамi й нарiкав на свiй клопiт чи робив йому закиди з приводу тоi чи тоi справи, Сiддхартха з цiкавiстю, весело слухав його, чудувався йому, намагався зрозумiти, трохи погоджувався – стiльки, скiльки вважав за потрiбне, а тодi вiдвертався – вiдвертався до когось iншого, кому вiн був потрiбен. А людей до Сiддхартхи йшло багато – йшло багато людей, щоб iз ним побалакати й поторгуватися, йшло багато, щоб його ошукати, багато, щоб його послухати, багато, щоб почути вiд нього спiвчуття, щоб дiстати вiд нього пораду. І Сiддхартха давав поради, i спiвчував, i дарував дарунки й дозволяв себе трохи ошукати. І вся оця гра i захват, з яким усi в неi грали, захоплювали його помисли так само, як колись iх захоплювали божества та Брахман.
Часом Сiддхартсi вчувався глибоко в грудях кволий, умирущий голос, що тихенько застерiгав, нарiкав, невиразно долинав до його свiдомостi. І ось одного дня Сiддхартха збагнув, що живе якимсь дивним життям i майже все, що вiн робить, – всього-навсього гра, i хоч йому й весело, й iнодi вiн мае втiху, однак справжне життя протiкае мимо i його не зачiпае. Як ото фокусник, що жонглюе м’ячами, так i вiн жонглював торговельними справами, жонглював людьми, котрi його оточували, дивився на них, тiшився ними. Але серце його, джерело його сутностi було десь не з ним. Джерело било iнде, мов десь далеко-далеко, било невидимо i вже не мало з життям його нiчого спiльного. І не раз уже жахався Сiддхартха цiеi думки, й прагнув ii позбутися, i хотiв пристрасно, всiею душею вiддаватися цiй щоденнiй, дитиннiй метушнi, хотiв по-справжньому жити, по-справжньому дiяти – по-справжньому жити й тiшитись, а не просто стояти i споглядати збоку.
