Говстад. Прошу вибачити. Мене затримали в друкарнi. Добрий вечiр, пане бурмiстре.
Бурмiстр(вiтаеться холодно). Пан редактор. У справi, мабуть?
Говстад. Почасти. Дещо мусить пройти в газетi.
Бурмiстр. Можу собi це уявити. Мiй брат, кажуть, надто ретельний працiвник «Народного Вiсника».
Говстад. Так, вiн iнодi дозволяе собi написати у «Вiснику», якщо йому треба сказати правдиве слово про те чи про те.
Фру Стокман(до Говстада). Може, зайдете?.. (Показуе на iдальню).
Бурмiстр. Та нi, я зовсiм не закидаю йому, що вiн пише для такого кола читачiв, де можна сподiватись знайти вiдгук. А крiм того, я особисто не маю нi найменшоi пiдстави почувати якусь неприязнь до вашоi газети, пане Говстаде.
Говстад. Менi здавалось би, що так.
Бурмiстр. Проте загалом у нашому мiстi пануе прекрасний дух толерантностi… справжнiй здоровий громадянський дух. Видима рiч, це через те, що всiх нас еднае одна велика спiльна справа – справа, що однаково високою мiрою торкаеться всiх добродумних громадян.
Говстад. Водолiкарня, так?
Бурмiстр. Якраз вона. Наша велика, нова, розкiшна водолiкарня. Зачекайте! Вона стане головною життьовою умовою для мiста. Немае сумнiву!
Фру Стокман. Те саме каже й Томас.
Бурмiстр. Яке, справдi, надзвичайне пiднесення в наших мiсцях уже за цi два роки! У людей завелися грошi, почалося життя, рух. Будiвлi та земельнi дiлянки йдуть у грошi щодня.
Говстад. Безробiття меншае.
Бурмiстр. Так, i це також. Тягар опiки над бiдарями, що лежав на заможних класах, став далеко легший, i далi чимраз легшатиме – якщо тiльки цей рiк випаде справдi добре полiття й прибуде багато приiжджих, багато хворих, що рознесуть славу про наш курорт.
Говстад. Я чув, що е чималi надii на це.
Бурмiстр. Авжеж, уже можна помiтити дуже сприятливi ознаки. Щодня приходять запити про примiщення тощо.
Говстад. Ого, то виходить, що стаття лiкаря саме на часi.
Бурмiстр. Вiн знов щось написав?
Говстад. Нi, вiн писав зимою. Вiн рекомендуе курорт i спиняеться на сприятливих гiгiенiчних обставинах тутешньоi мiсцевостi. Але тодi я затримав ii.
Бурмiстр. Так? Мабуть, якась перешкода?
Говстад. Нi, нi, нiчого подiбного. Я тiльки подумав, що краще почекати до кiнця весни, коли люди починають думати про те, як i де вiдпочити влiтку.
Бурмiстр. Дуже розумно. Надзвичайно розумно, пане Говстаде.
Фру Стокман. Коли справа йде за курорт, то Томас стае справдi невтомний.
Бурмiстр. Ну, на те вiн тут служить за лiкаря.
Говстад. Звiсно, а до того ще вiн же перший i утворив його.
Бурмiстр. Вiн? Он як! Та й менi не раз доводилось чути, що деякi люди такоi самоi думки. Проте я все-таки гадав би, що й менi належить скромна частина участi в цьому пiдприемствi.
Фру Стокман. Томас це завжди говорить.
Говстад. Хто ж може це заперечувати, пане бурмiстре? Ви пустили в рух усе дiло й провели його в життя. Це ми всi знаемо. Я хотiв тiльки сказати, що перша iдея йшла вiд лiкаря.
Бурмiстр. Так, щодо iдеi, то iх колись було чимало в мого брата, на жаль. Але щоб пустити будь-що в дiло, потрiбнi люди iншого гатунку, пане Говстаде, я гадав би, що тут, у цьому домi, принаймнi…
Фру Стокман. Але, милий брате…
Говстад. Як може пан бурмiстр?..
Фру Стокман. Ходiть но попоiжте чого-небудь, пане Говстаде, а тим часом i мiй чоловiк надiйде.
Говстад. Дякую. Хiба маленький шматочок. (Іде до iдальнi).
Бурмiстр. Дивна рiч!.. Цi люди з селян нiяк не можуть позбутись своеi нетактовностi.
Фру Стокман. Ну, чи варто звертати на це увагу? Хiба ви не можете подiлити з Томасом цю честь по-братерському.
Бурмiстр. Здавалось би, що так, але видимо не кожен погоджуеться на це.
Фру Стокман. Ну, що там казати? Ви з Томасом надзвичайно сходитесь у всьому. (Прислухаеться). А ось i вiн. (Іде й вiдчиняе дверi до передпокою).
Лiкар Стокман(зi смiхом i галасом). Дивись, ось тобi гiсть, Катрiн. Хiба не приемно? Ну? Прошу, капiтане Горстер, вiшайте свое пальто. Що? Без пальта?.. Так?.. Подумай, Катрiн, я забрав його на вулицi… йти не хотiв.
Горстер заходить i вiтаеться з господинею.
Лiкар Стокман(на порозi). Заходьте ж, хлопцi. Що ти думаеш? Знову голоднi. Ходiть сюди, капiтане Горстере, покуштуйте зараз ростбiфа… (Тягне Горстера до iдальнi. Ейлiф i Мартен iдуть також туди).
Фру Стокман. Томасе, чи ж ти не бачиш?
Лiкар Стокман(обертаеться на порозi). А, це ти, Петере! (Пiдходить i простягае йому руку). Дуже, дуже приемно!
Бурмiстр. На жаль, менi треба за хвилину йти…
Лiкар Стокман. Дурницi. Зараз подадуть на стiл пунш. Ти не забула за пунш, Катрiн?
Фру Стокман. Ну, звiсно, нi. Вода вже й кипить. (Виходить до iдальнi).
Бурмiстр. І пунш також?
Лiкар Стокман. Ти тiльки сiдай, i тодi побачиш, як у нас буде добре.
Бурмiстр. Дякую. Я нiколи не беру участи нi в яких бенкетах iз пуншем.
Лiкар Стокман. Та це ж зовсiм i не бенкет.
