Бiлiнг(потягуючись). Щоб я так жив, але пiсля такоi вечерi почуваеш себе новою людиною.
Говстад. А бурмiстр у не дуже приемному настроi сьогоднi?
Лiкар Стокман. Це вiд шлунку. Вiн у нього кепсько травить.
Говстад. А надто кепсько травить вiн нас та «Народний Вiсник».
Фру Стокман. А менi здалося, що у вас iз ним непоганi стосунки.
Говстад. Так, але це тiльки замирення.
Бiлiнг. Якраз це слово визначае цiлком становище.
Лiкар Стокман. Не забувайте, що бiдолашний Петерт самотня людина. Вiн не мае родинного вогнища, де вiн почував би себе тепло й затишно. Тiльки справи, самi справи. А до того ще ця клята, рiденька, чайна водичка, що вiн ii вливае в себе весь час. Ну, хлопцi, присувайте стiльцi до столу. Катрiн, нам дадуть сюди пуншу?
Фру Стокман(iде до iдальнi). Зараз несу.
Лiкар Стокман. Сiдайте до мене сюди на канапу, капiтане Горстере. Такий рiдкий гiсть, як ви… Прошу, присувайтесь, друзi моi.
Чоловiки сiдають коло столу. Фру Стокман приносить тацю, де стоiть спиртiвка, склянки, карафи й iнше начиння.
Фру Стокман. Ну, ось вам. Це арак, це ром, а ось коньяк. Нехай кожен сам себе частуе.
Лiкар Стокман(бере склянку). Це ми будемо самi. (Приготовляють пунш). А цигари? Ейлiфе, ти, здаеться, знаеш, де стоiть скринька. А ти, Мартене, принеси мою люльку. (Хлопцi заходять до кiмнати праворуч). Я пiдозрюю, що Ейлiф часом бере в мене цигари, але вдаю, що нiчого не бачу. (Кричить). І мою ярмулку, Мартене. Катрiн, може ти скажеш йому, де я поклав ii? А, вiн уже знайшов. (Хлопцi приносять усе, що iм загадано). Прошу, друзi моi… А я, знаете, не хочу зрадити своеi люлечки. Оця сама чимало поiздила зо мною в негоди й хуртовини там на пiвночi.. (Цокаеться). Будьте здоровi! Проте, далеко приемнiше посидiти так спокiйно й затишно!..
Фру Стокман(сидить i плете). Незабаром виряджаетесь, капiтане Горстере?
Капiтан Горстер. Авжеж, того тижня, сподiваюсь, усе буде готове.
Фру Стокман. В Америку?
Капiтан Горстер. Так, мабуть.
Бiлiнг. Виходить, ви не вiзьмете участi у виборах нового голови?
Капiтан Горстер. А хiба мають бути новi вибори?
Бiлiнг. Ви навiть не знаете?
Капiтан Горстер. Я не втручаюсь у такi справи.
Бiлiнг. Але ж ви цiкавитесь громадськими справами?
Капiтан Горстер. Нi, я не розумiюся на них.
Бiлiнг. Однаково. У будь-якому разi в голосуваннi повинен брати участь кожний.
Капiтан Горстер. Навiть i тi, хто не може мати своеi думки? Навiть i тi?
Бiлiнг. Не мати своеi думки? Що ви хочете цим сказати? Суспiльство – те саме, що й судно. Стерном повинен керувати кожний.
Капiтан Горстер. На суходолi може це й добре, але на морi – нi до чого.
Говстад. Дивно! Бiльшiсть морякiв так мало цiкавляться тим, що робиться на суходолi.
Бiлiнг. Просто надзвичайно.
Лiкар Стокман. Моряки, як тi перелiтнi птахи. Вони почувають себе однаково вдома i на пiвднi, i на пiвночi. А нам, не таким як вони, доводиться через те бути ще енергiйнiшими, пане Говстаде. Що сьогоднi у «Вiснику» е що-небудь таке загально корисне?
Говстад. Про мiськi справи – нiчого. Завтра я хочу розмiстити вашу статтю.
Лiкар Стокман. А, чорт, цю статтю. Слухайте но, може, б ви зачекали з нею?
Говстад. Зачекати? А саме й мiсце е, i, як менi здаеться, тепер саме вона на часi.
Лiкар Стокман. Так, так. Може ви й маете слушнiсть. А проте трошечки зачекайте. Я потiм усе вам поясню.
З передпокою входить Петра. Вона в капелюсi, у пальтi, i пiд пахвою тримае зшитки.
Петра. Добрий вечiр.
Лiкар Стокман. Добрий вечiр, Петро, це ти?
Усi присутнi вiтаються. Петра кладе своi книжки й усi речi на стiлець коло дверей.
Петра. От, сидять собi, й тiшаться, а я бiгаю й працюю.
Лiкар Стокман. Ну, iди й тiшся й ти з нами.
Бiлiнг. Виполоскати вам склянку?
Петра. Дякую, я краще сама. Ви занадто енергiйно це робите. Тату, у мене лист тобi е. (Іде до стiльця, де лежать ii речi).
Лiкар Стокман. Лист? Вiд кого?
Петра(шукае в пальтi, у кишенi). Я взяла його в листоношi, коли виходила з дому.
Лiкар Стокман(пiдводиться й пiдходить до неi). І ти зараз тiльки оце несеш його менi?
Петра. Менi, далебi, нiколи було знову бiгти нагору. Будь ласка, ось вiн.
Лiкар Стокман. Дай подивитися, дай, моя дитино. (Дивиться на адресу). Так, цiлком так.
Фру Стокман. Це той, що ти на нього так чекав, Томасе?
Лiкар Стокман. Еге, той самий. Менi треба пройти до себе. Де менi взяти свiчку, Катрiн? У моiй кiмнатi знову нема лампи?
Фру Стокман. Лампа стоiть i горить на твоему письмовому столi.
