«Щось з цiею свiчкою… – вона нахилилася вперед, i в наступну мить вiдчула, що зараз кинеться вперед до неi. – Невже нiхто не бачить? …хоч хтось?»
«Ох!»
Несподiвано вона вiдчула вiльний простiр бiля себе, i щось пiдказало iй, що Джарвiс видихнув i раптово присiв… потiм i вона стала на колiна… І, коли палаюча свiтлом монстрацiя повiльно покинула в руках священика вiвтар, вона вiдчула у вухах величний зростальний гуркiт. Звук дзвонiв був схожий на удари молотом… а потiм, у мить, яка здавалася вiчною, крiзь ii серце прокотився потужний потiк, i в ньому почулися нiби крик та ритмiчне биття, схоже на шум морського прибою…
Вона звала, i iй здавалося, нiби вона кличе Кiта, а ii губи вимовляли беззвучнi слова: «Кiте! О, Боже мiй! Кiте!».
Раптом вона вiдчула нову присутнiсть прямо перед нею чогось зовнiшнього, наповненого i вираженого теплим червоним вiдблиском. І вона зрозумiла, що це був вiтраж святого Франциска Ксав’е. Їi розум ухопився за це, остаточно вчепився в нього, i вона вiдчула, що знову, без кiнця, безсило кличе Кiта: «Кiте… Кiте!».
Потiм посеред великоi тишi почувся голос:
– Нехай буде благословенний Бог!
Поступово наростальним гулом пролунав вiдгук, який важко прокотився по каплицi:
– Нехай буде благословенний Бог!
Цi слова миттево заспiвали в ii серцi; солодкi пахощi таемничо розповсюдились у повiтрi, а свiчка на вiвтарi згасла.
– Нехай буде Благословенне Його Святе Ім’я.
– Нехай буде Благословенне Його Святе Ім’я.
Все розмилося у вихорi туману.
Зi звуком, який був наполовину зiтханням наполовину стогоном, вона похитнулася i впала назад у раптово протягнутi руки Кiта.
V
– Лежи спокiйно, дитино.
Вона знову заплющила очi. Вона опинилася на травi зовнi, спираючись на руку Кiта, як на подушку, а Реган промокав ii голову холодним рушником.
– Зi мною все добре, – тихо сказала вона.
– Я знаю, але просто полеж ще хвилинку. Там було занадто жарко. Джарвiс теж вiдчув це.
Вона засмiялася, коли Реган знову акуратно торкнувся ii рушником.
– Зi мною все добре, – повторила вона.
І хоча теплий спокiй огорнув ii розум i серце, вона вiдчувала себе, як не дивно, розбитою i покараною, нiби хтось тримав ii оголену душу i смiявся.
VI
Через пiв години вона, спираючись на руку Кiта, йшла довгою центральною алеею до ворiт.
– Це був такий короткий день, – зiтхнув вiн, – i менi дуже шкода, що ти почувала себе погано, Лоiс.
– Кiт, я почуваюся добре, справдi. Я хочу, щоб ти не хвилювався.
– Бiдна моя дитина. Я не усвiдомлював, що Благословення буде для тебе занадто довгою службою пiсля поiздки сюди спекотною погодою та всього iншого.
Вона весело засмiялася.
– Я думаю, що правда полягае в тому, що я не дуже звикла до Благословення. Меса – це максимальна межа мого релiгiйного завзяття.
Вона зробила паузу, а потiм швидко продовжила:
– Я не хочу тебе шокувати, Кiте, але я навiть сказати тобi не можу, як незручно стало бути католиком. Це, схоже, вже зовсiм застарiло. Що стосуеться моралi, то деякi найбiльш нестямнi хлопцi, яких я знаю, – католики. А найрозумнiшi хлопцi – я маю на увазi тих, хто багато думае i читае, – схоже, бiльше нi в що не вiрять.
– Розкажи менi про це. Автобусу не буде ще пiв години.
Вони сiли на лавку бiля алеi.
– Наприклад, Джеральд Картер, вiн опублiкував роман. Вiн так i котиться зi смiху, коли люди згадують про безсмертя. І ще Гова – ну, iнший хлопець, якого я добре знала останнiм часом, вiн був членом «Фi-Бета-Каппа» в Гарвардi, – каже, що жодна розумна людина не може вiрити у надприродне християнство. Вiн каже, що Христос був великим соцiалiстом. Я тебе шокую?.
Вона несподiвано замовкла.
Кiт посмiхнувся.
– Монаха не можна шокувати. В нього професiйний iмунiтет щодо шоку.
– Ну, – продовжувала вона, – це в усьому. Все здаеться таким обмеженим. Наприклад, церковнi школи. Існуе бiльше свободи в тих речах, якi католики не можуть бачити, як-от контроль над народжуванiстю.
Кiт здригнувся майже непомiтно, але Лоiс це побачила.
– О, – швидко сказала вона, – зараз усi говорять про все.
– Напевно, так краще.
– О, так, набагато краще. Ну, це все, Кiте. Я просто хотiла розповiсти тобi, чому тепер я ставлюся трохи… без ентузiазму.
– Я не шокований, Лоiс. Я розумiю краще, нiж ти думаеш. Усi ми проходимо через такi часи. Але я знаю, що все буде добре, дiвчинко. Є той дар вiри, який ми маемо, ти i я, i вiн допоможе нам здолати поганi часи.
Говорячи це вiн пiднявся, i вони знову почали йти алеею.
– Я хочу, щоб ти молилася за мене iнколи, Лоiс. Я думаю, що твоi молитви будуть саме про те, що менi дiйсно потрiбно. Тому що ми стали набагато ближче один до одного за цi години, я вважаю.
Їi очi раптом засяяли.
– О, це так, дiйсно так! – вигукнула вона. – Зараз я вiдчуваю себе ближче до тебе, нiж до будь-кого у свiтi.
Вiн раптом зупинився i вказав на узбiччя.
– Ми можемо… лише хвилину…
Це була П’ета, статуя Пресвятоi Богородицi у людський зрiст, встановлена у пiвколi з камiння.
