– А хто там? – перший прокинувшись, питае Лушня.
– Збудiть менi, будь ласка, Чiпку.
– Нащо тобi? – пита, потягаючись, Лушня.
– Та я до його за хлiбом приiхав.
Лушня штовхнув ногою Чiпку.
– Чiпко!
– Чого?
– Чоловiк за хлiбом приiхав.
– Ага-а, – промовив Чiпка й хутко скочив на ноги. – Здоров, Грицьку!
– Здоров… То це ти так кочуеш?!
– Отак, як бач!
– Чому ж ти хоч вiкон не повставляеш? Холоди находять.
– Доброго молодця кров грiе, – одмовив за Чiпку Лушня.
Чiпка вийшов у сiни одчинити дверi. Лушня став будити товариство.
– Уставайте, братця, грошей лiчити!
– Яких грошей?
– Чiпка продав хлiб.
– Кому продав?
– Чупруненковi Грицьковi…
– А дорого?
– Не знаю.
Пацюк та Матня попiдводились, терли спросоння очi, позiхали.
– Я, мабуть, недоспав, – каже Матня, – бо голова щось болить. – І знову лiг.
– Тим тебе й обдуло, як бокла, – докоряв Лушня.
На той час Чiпка увiйшов у хату.
– Ходiмо, братця, поможемо чоловiковi хлiба набирати, – каже до товаришiв.
– Ходiмо. Чув, Якиме? Вставай та ходiм! – гукнув Лушня. – Зате ввечерi – он як погуляемо!!
Пацюк зараз послухав, а Матня пiдвiвся, давай знову протирати очi та потягатись. А далi – й вiн, нехотя, встав; усi разом потягли до стогiв.
Два подае, два на вози складае. Навантажили обидва вози, придавили рублем, ушнурували як слiд, по-хазяйськи. Поiхав Грицько.
– А за що продав. Чiпко? – питае Лушня.
– Нi за що.
– Як нi за що? – усi разом скрикнули.
– Так… подарував…
Товариство замовкло, посхиляло голови.
– Оттуди к лихiй годинi! – сумно промовив перший Лушня.
– А жид, бач, купував – не продав, – й собi процiдив сумно крiзь зуби Пацюк.
– Бо жид! – гостро одрубав Чiпка.
– От тобi й раз! от i погуляемо… чортового батька!.. – чухаючи потилицю, блее Матня. – Краще б було мене не будити, хлопцi… А то – тiльки сон перервали…
– Жид – та давав по трояку од копи, – знову Лушня, – а це й свiй чоловiк, та на дурницю звик!.. Оттаке!
– Таке, як бач! – коле Пацюк.
– А-а-а… – позiха, потягаючись, Матня, – i навiщо було будити?!
Чiпка зиркнув на товариство очима, поблiд на виду…
– Ви на мене, братця, як я бачу, гнiваетесь, – сам себе здержуючи, обiзвався вiн до товаришiв. – Так треба було… От вам i все! жидюзi я не продав нi за якi грошi, а товаришевi – так вiддав…
– А ми ж у тебе що, – каже Лушня, попустивши поводи серцевi… – Хiба вже ми й не товаришi?… Чому ж ти нам не вiддав? Ми б самi його продали…
– Жидовi!
– Та там би побачили – кому…
– Чоловiк, – тягне Чiпка далi, – чесно поживе, добрим словом згадае… А жид – що?
– А тепло ж буде вiд того доброго слова? – щипае Пацюк.
– Тепло! – вже грiзно одрубав Чiпка, а далi, нижче спускаючи голос, каже: – Я знаю, що моя праця не пропаде марно, а доведе ii добрий чоловiк до розуму…
– Оттуди к лихiй годинi!.. Оце так!.. От тобi й погуляли… – одно бубонить Матня, присiвши навколiшки та взявшись руками за одутлi щоки.
