Оксана так захопилася розгляданням дивних лисих кактусiв, що росли у пластикових кубиках, що не почула, як скрипнули, вiдчиняючись, дверi й як увiйшов до квартири Тарас iз пакетом у руцi.
– Все, шампанське е! – радiсно оголосив вiн.
Швиденько дiстав зi старенького буфета два келихи. Виклав iз пакета вже в магазинi нарiзану шинку та ковбасу, сир.
– Почекай, а подарунок?! – зупинила його метушню Оксана. – Так, iди сюди!
Вона нахилилася до сумки, бжикнула «блискавкою» i розвела в сторони краi сумки, що розiмкнулася.
Насамперед дiстала з неi й передала до рук iменинниковi маленький порожнiй акварiум.
Тарас сiв навпочiпки поруч. Опустив акварiум на паркет. На обличчi – здивування, погляд застиг на сумцi, немов звiдти зараз Оксана, як фокусник, збиралася дiстати за вуха величезного кролика.
– Бери i красиво розклади на днi! – простягнула Оксана Тарасу важкий пакет iз морськими камiнчиками.
Настрiй Тараса потихеньку ставав дiйсно святковим. «Ну, молодець, – подумав вiн про Оксану. – Не може без сюрпризiв!»
Слiдом за пакетом з морськими камiнчиками iз сумки було витягнуто шестилiтровий пластиковий бутель iз не дуже прозорою водою.
– Спецiально у Винники на озеро заiжджала, – пояснила Оксана походження води. – Бачиш, скiльки через тебе моя «Чебурашка» сьогоднi наiздила! Виливай, тiльки акуратно!
Тарас наповнив акварiум водою, а перед ним уже з'явився прозорий пакетик, в якому, теж у водi, тiльки абсолютно прозорiй, гойдалися водоростi, що росли в коричневих пластикових мiнi-горщиках.
– Цю воду теж туди? – обережно запитав Тарас.
– Можна!
Акварiум на очах наповнювався життям. Іменинник опустив три горщики з водоростями в акварiум, i довге листя-лопатi загойдалось у потривоженiй руками Тараса водi.
А з сумки вже з'явився черговий пакет iз прозорою водою, в якiй нервово, короткими ривками плавали червоно-синi екзотичнi рибки – деякi не довшi за мiзинчик, а iншi не меншi за вказiвний.
Через хвилину акварiум був уже наповнений не лише водою та камiнням, але й рухливим життям.
– Ну от, тепер тобi буде тут не так самотньо! – сказала Оксана, з гордiстю дивлячись на свiй подарунок. – Подобаеться?
– Немае слiв! – здивовано хитнув головою Тарас. – Тiльки куди його краще поставити?
– Як куди? – здивувалася гостя. – У тебе на пiдвiконнi якраз вистачить мiсця! Поряд iз кактусами.
– Та я хотiв туди ще одну теплицю… Може, краще на пiдвiконня в кухнi?
– Якраз туди краще твою другу теплицю! – вiдрiзала Оксана рiшуче. – Живим рибкам на кухнi не мiсце! Вони можуть тебе неправильно зрозумiти!
Тарас розсмiявся.
– Вони що, ще й людей розумiти можуть? – з ехидством у голосi прорiк вiн.
– Не всiх. Але таких, як ти, – зможуть. Якщо ти будеш до них нормально ставитися. До речi, це дуже кориснi рибки! Ти навiть собi не уявляеш! Вони тобi життя врятувати можуть! Менi продавець сказав!
– Ой! – Тарас вищирився в широкiй усмiшцi, й тут же Оксана помiтила, що цього ранку вiн зуби не чистив.
– Будеш смiятися – подарую тобi наступного разу тюбик «Колгейта»!
Тарас натяк зрозумiв i заховав зуби за губами, що стулилися.
– Цей вид живе в японських озерах i вiдчувае наближення землетрусу! Утямив? Якщо раптом вони починають вiсiмки по поверхнi виписувати – можеш одразу вибiгати на вулицю!
Тарас замовк. Обличчя його стало нестерпно серйозним. Вiн втупився у червоно-синiх рибок, якi мирно i неспiшно освоювали новий водний простiр.
– А ти що, теж вiриш, що скоро буде землетрус?
– Вiрю чи не вiрю, а готуватися треба! Вже стiльки разiв про це писали! Гори ж зовсiм близько! Так, став рибок на пiдвiконня й наливай!
Тарас акуратно пiдняв iз паркетноi пiдлоги акварiум. Лiктем вiдсунув подвiйний тюль i опустив акварiум на пiдвiконня праворуч вiд теплицi.
– А навiщо ти кактуси голиш? – запитала iз-за спини Оксана.
– Це такий вид! Вони вiд природи лисi. Називаються лофофора вiльямс. Унiкальнi кактуси! З iх допомогою ацтеки i майя зi своiми богами розмовляли. Як-небудь розповiм!
Тiльки-но Тарас вистрiлив шампанським у високу стелю, вiд якоi тут же вiдвалився шматочок штукатурки, з коридора долинув довгий дзвiнок у дверi.
– Йопересете! – вирвалося у Тараса. – От же сука! Обов'язково момент зiпсуе!
– Хто це?
– Та сусiд! Розумiеш, я випадково на п'яту сходинку наступив… Ну коли за шампанським вибiгав. А вiн iз цього приводу щоразу скандал улаштовуе.
Тарас зробив крок до дверей, що ведуть у коридор.
– Стiй тут! – зупинила Оксана його рiшуче. – Я сама.
За дверима Оксана побачила чоловiка у спортивному костюмi з неабияк пом'ятим обличчям i безладно скуйовдженим, злегка кучерявим волоссям на головi. Його спочатку сердитий вираз обличчя пiд питально-вимогливим поглядом Оксани «поплив» i зробився вибачливо-нейтральним.
– Ви прийшли привiтати Тараса iз днем народження?
– Я? – повторив вiн, спохмурнiвши вiд думки. – А що, сьогоднi?… Так-так, звичайно!
– А де пляшка? – запитала Оксана, опустивши свiй виразний погляд на зчепленi в замок п'ятiрнi сусiда.
– Пляшка? – перепитав вiн, нiяк не в змозi зосередитися на несподiванiй ситуацii. – Пляшка… Горiлки?
– Авжеж, пляшка горiлки! – Оксана кивнула. – Несiть! Ми чекаемо! Так, Тарасе? – вона озирнулася.
– Ага, – почувся нетвердий голос хазяiна квартири. Сусiд затрiщав по сходинках униз, до себе.
– Я дверi вiдчиненими залишу! – крикнула йому в спину Оксана. – Тiльки швидше!
Хвилин через п'ять вiн дiйсно з'явився iз пляшкою горiлки в руках. Одягнений уже був у пожмаканий коричневий костюм. На рожевуватiй сорочцi настовбурчувалася широка й коротка краватка зеленого кольору, сорочка була неохайно заправлена в брюки, на босих ногах – капцi.
