Намiрившись описувати дiйства, якими прославилися вiдомi жiнки, видаеться менi догiдним почати вiд нашоi праматерi: вона, найдавнiша мати, оскiльки е найпершою, надiлена окремими визначними чеснотами. Адже народжена не у цiй нещаснiй долинi страждань, у якiй народжуемося ми, усi смертнi, для працi; виготовлена вона була не тим же молотом чи ковадлом, при народженнi, безсила, не кричала, оплакуючи первородний грiх, як усi iншi, а навпаки, i нiхто не чув, щоб ще з кимось колись так траплялося – коли бездоганний Творець усiх речей власноруч вилiпив з глини землi Адама i потiм забрав його з мiсця, що згодом назвали Дамаск, помiстивши у сад насолод, наславши згодом на нього солодкий сон. Мистецтвом, вiдомим лише йому одному, Бог створив ii з боку дрiмаючого Адама. Свiдома, готова до одруження, щаслива, у прекрасному мiсцi, на очах у свого Творця була вона безсмертною володаркою природи та союзницею свого, вже не сплячого мужа, який i назвав ii Євою.
Що ж бiльше чи прекраснiше може трапитися для когось при народженнi? До того ж, лиш уявiмо собi дивовижну красу ii тiла. Бо що е створене перстом Божим i не перевершуе красою всього iншого? Адже краса блякне з роками, або й навiть посеред квiтучого вiку може зiв’янути через напад хвороби; тож хоча жiнки й зараховують красу до своiх особливих дарiв, завдяки iй здобуваючи великоi слави через поверховi судження смертних, все ж не буде надмiрним зараховувати красу до чеснот як особливу сторону жiночоi слави – як тут, так i в подальшому.
Тож Єва, оселившись у Раю як за правом народження, так i за правом жителя, була огорнена свiтлом, невiдомим для нас, допоки вона разом зi своiм чоловiком радо насолоджувалася благами. Однак ворог, заздрiсний до ii щастя, вклав у ii душу нечестивi переконання, що порушивши один-единий накладений Богом закон, вона зможе сягнути ще бiльшоi слави. Єва бiльше, анiж годиться iй чи нам, з жiночою легкiстю повiрила йому, бездумно вважаючи, що пiднiметься до вищих висот. До того ж, улесливо переконуючи, схилила на свiй бiк податливого чоловiка. Переступивши закон, вони таки скуштували яблуко з Дерева Добра i Зла, вкинувши цим немудрим вчинком i себе, i всiх своiх нащадкiв з безтурботного вiчного життя у важкий труд та жалюгiдну смерть, з чудесного краю – у терни, багно i камiння.
Тож коли чудесне свiтло, яким вони були огорнутi, зникло, розгнiваний Творець вiдкинув iх. Пiдв’язавшись поясами, викинутi з мiсця насолод, пiшли вони на вигнання у землi Геброну. Там ця видатна жiнка, що прославилася згаданим вчинком, у той час, коли ii чоловiк обробляв землю мотикою, винайшла прядiння, як багато хто вiрить. Часто доводилося iй терпiти бiль пологiв, переносити важке горе вiд втрати дiтей та онукiв, що точило ii душу. Мушу оминути iншi ii страждання – холод, спеку та решту незгод. Врештi, втомлена працею, Єва вiдiйшла у старiсть, очiкуючи смертi.
2. Семирамiда, цариця ассирiйцiв
Семирамiда[8 - Семирамiда, або Шаммурамат (царювала в 824–811 рр. до Рiздва Христового). З ii iменем помилково пов’язують так званi «висячi сади» поблизу Вавилона. Створення садiв радше стосуеться перiоду правлiння вавилонського царя Навуходоносора (605–562 рр. до Р. Х.).] була славною царицею ассирiйцiв у давнi часи. З плином часу загубилося, якого роду були ii батьки, окрiм хiба що легенди, яку вподобали собi древнi, – начебто вона була донькою Нептуна; хибнi вiрування стверджували, що вiн був сином Сатурна i богом морiв. Цей аргумент, хоча його й не можна вважати достовiрним, все ж говорить, що вона походила вiд знатних батькiв.
Побралася вона з Нiном, видатним царем Ассирii, i вiд нього народила Нiнiя, свого единого сина. Нiн, пiдкоривши всю Азiю, а згодом Бактрiю, загинув, поранений стрiлою, залишивши молоду дружину та сина, який був зовсiм ще малий. Вважаючи непевним довiряти кермо новоствореноi величезноi iмперii зовсiм ще юному синовi, жiнка мала таку велику силу духу, що наважилася з умiнням та розумом перебрати керiвництво над народами, якi ii чоловiк пiдкорив й утримував силою зброi.
Надiлена неабияким жiночим лукавством, вона вигадала превелику хитрiсть – насамперед перехитрила вiйсько свого загиблого мужа. Адже зовсiм не дивно, що Семирамiда рисами обличчя була надзвичайно схожа зi своiм сином: обое були без бороди, ii жiночий голос не звучав iнакше, анiж хлопчачий, анi поставою чи будовою тiла, анi ростом не дуже вiдрiзнялася вона вiд сина – заледве була вища. Маючи такi переваги, аби якось ненароком не викрилася хитрiсть, голову завжди покривала тiарою, носила одяг, що покривав руки i ноги. Оскiльки такий одяг на той час був незвичним для ассирiйцiв, то щоб ii вигляд не видавався спiввiтчизникам незвичним, видала декрет, щоб увесь народ одягався так само.
Тож колишня дружина Нiна, прибравши вигляд свого юного сина, з дивовижною наполегливiстю взялася за царську владу. Так, вдаючи з себе чоловiка, зберiгала порядок в царствi та у вiйську, здiйснюючи багато величних справ, гiдних навiть наймужнiших чоловiкiв. Не боячись нiякоi працi, не жахаючись жодних небезпек, переборола неймовiрними вчинками всiляку заздрiсть. І лише тодi вона наважилася вiдкрити, хто вона насправдi е i що вона могла вдавати завдяки жiночим хитрощам, – наче прагнучи показати, що не стать, а дух потрiбен у владарюваннi. Саме це побiльшило подив тих, хто бачив ii, та побiльшило славу вiдомоi жiнки.
А тепер я хотiв би дещо докладнiше розповiсти читачевi про ii вчинки. Пiсля того, як хитрiсть вдалася, Семирамiда з чоловiчим запалом взялася за зброю. До iмперii, яку здобув i утримував ii чоловiк, вона додала Ефiопiю, яку завоювала у важкiй та напруженiй вiйнi; потiм повернула свого меча на Індiю, до якоi ще не доходив нiхто, крiм ii чоловiка; окрiм того, вiдновила Вавилон, давне i свого часу славне мiсто, яке збудував Немброт на полях Сенаару, обнiсши його цегляними стiнами, скрiпленими пiском зi смолою та бiтумом; цi мури славилися своею висотою, товщиною та великою довжиною обiгу.[9 - Стiни Вавилону, одне iз Семи чудес свiту (список непостiйний). Згодом iх викреслили зi списку, замiсть них зарахували до чудес Александрiйський маяк.]
Але з-помiж багатьох справ потрiбно окремо сказати про одну справу Семирамiди, яка заслуговуе окремоi згадки. Очевидцi з певнiстю стверджують, що одного спокiйного дня вона насолоджувалася вiдпочинком на дозвiллi, розчiсуючи свое волосся разом iз жiнками-служницями та заплiтаючи його у коси за батькiвським звичаем. Коли ще не заплела навiть половину волосся, iй повiдомили, що Вавилон зрадив пасинка. Цариця тодi так розсердилася, що, кинувши гребiнь, одразу ж розгнiвано покинула свое жiноче заняття i, вхопивши зброю, вивела вiйсько на облогу величезного мiста. І не стала займатися своiм невпорядкованим волоссям доти, поки не змусила здатися знесилене довгою облогою могутне мiсто i силою навернула його пiд свою владу. Як свiдчення цього вiдчайдушного вчинку у Вавилонi воздвигнули велику бронзову статую жiнки, що мала з одного боку заплетене волосся, а з iншого – розпущене, i стояла вона там протягом довгого часу.
Окрiм того, Семирамiда заснувала багато нових мiст, вчинила багато iнших визначних справ, якi поринули у вiчнiсть i забулися, окрiм тих деяких знаменитих вчинкiв, про якi я вже сказав.
Зрештою, всi цi дивовижнi вчинки були б похвальними й зажили б вiчноi слави не те що для жiнки, а навiть для сильного чоловiка, та однiею брудною спокусою жiнка зганьбила iх усi. Адже, як i решта жiнок, почувалася нещасливою вiд постiйного похiтливого прагнення: говорять, що вiддавалася багатьом коханцям. З-помiж ii полюбовникiв, радше звiрячий, анiж людський, був i Нiнiй, рiдний син, юнак винятковоi вроди. Наче помiнявшись статтю з матiр’ю, вiн нiжився на дозвiллi у спочивальнi, а вона змагалася в битвах з ворогами.
Який же це був жахливий злочин! Чи в спокiйний час, чи помiж клопiтливих царських турбот, кривавих сутичок, а також слiз та вигнань, що жахливо до цього подiбне, – незалежно нi вiд чого з’являеться чума i поволi охоплюе необережнi уми та затягуе iх у прiрву, забруднюючи ганебною неславою будь-яку красу. Семирамiда, заражена цiею недугою, задумала хитрiстю полегшити те, що зганьбила розпустою: переказують, що вона видала знаменитий закон, який дозволяв пiдлеглим як завгодно займатися розпустою. Але боячись, щоб служницi не захопилися ii сином задля насолод, вона, як дехто говорить, перша вигадала пояс цноти, який усi служницi повиннi були носити замкненим. Кажуть, що в Єгиптi та Африцi цим користуються навiть досi.
Деякi автори пишуть, що Семирамiда захопилася похiттю до свого сина i звабила його, коли вiн трохи подорослiшав, та врештi й зазнала смертi вiд нього на тридцять другому роцi свого панування. Іншi, навпаки, стверджують, що вона зазвичай поеднувала розпусту з жорстокiстю: всiх тих, кого закликала вгамовувати свою жагу, наказувала вбивати одразу ж пiсля злягання, щоб приховати свiй вчинок. Коли ж траплялося, що вагiтнiла, як пишуть ще iншi, i пологами викривався перелюб, то для вибачення таких вчинкiв i видала той славнозвiсний закон, про який уже говорилося попередньо.
Незважаючи на те, що, як бачимо, Семирамiда могла хоча б трохи приховувати своi негiднi злочини, все ж вона не змогла уникнути гнiву свого сина. У нападi лютi вiн убив звабливу царицю – чи то вважаючи, що це е лише його кровозмiшення i не терпiв бiля себе iнших, чи то надмiрна розпуста матерi приносила йому неславу, чи, можливо, боявся народження наступника престолу iмперii.
3. Опiс, дружина Сатурна
Опiс,[10 - Опiс, чи Опс – богиня врожайностi. Ототожнювали з Реею.] чи Опс, або ж Рея, якщо вiрити древнiм, променiла славою в квiтучий та щасливий час. Адже була донькою Урана,[11 - Уран (грецьк. uranos – «небо») – божество неба.] найсильнiшого з-помiж неосвiчених грекiв, та його дружини Вести.[12 - Веста, – богиня домашнього вогнища.] Будучи водночас i сестрою, i дружиною царя Сатурна,[13 - Сатурн – бог землеробiв та врожаю, батько Юпiтера. Його ототожнювали з грецьким Хроносом i вважали справедливим правителем золотого вiку.] не прославилася жодним вчинком, що дiйшов би до нас, окрiм лиш того, що завдяки жiночим хитрощам врятувала своiх дiтей – Юпiтера, Нептуна i Плутона вiд смертi, яку замислили Сатурн i Титан, ii брат.
Чи то через незнання, чи через безумство тогочаснi люди зараховували Сатурна i Титана до числа богiв.[14 - Поколiння доолiмпiйських богiв.] Також вони хибно надiляли Опiс не лише царськими привiлеями, але й вважали ii видатною богинею та матiр’ю богiв: за всенародними декретами iй воздвигали храми, призначали жерцiв, приносили жертви. Ганебне вiрування зросло настiльки, що у небезпечнiй ситуацii, яка склалася пiд час Другоi Пунiчноi вiйни, римляни послали консулярiв до Аттала, царя Пергаму, просячи передати iм зображення богинi та молитовнi ритуали для жертвоприношень. Тодi в мiстi Пезимунт, що в Азii, знайшли гарноi форми камiнь i обережно привезли до Рима, де його прийняли з усiма почестями; згодом, розмiстивши камiнь у великому храмi, римляни та жителi Італii рiзними церемонiями протягом багатьох сторiч вiддавали йому почестi як найвищому божеству i захисниковi республiки.
Це був справдi дивовижний жарт долi чи людськоi слiпоти або, правдивiше мовлячи, диявольський пiдступ i омана, з волi чого жiнку, що перетерпiла багато страждань i врештi померла у старечому вiцi, перетворившись на прах та потрапивши в пекло, весь народ вшановував як богиню всiлякими божественними почестями впродовж такого тривалого часу.
4. Юнона, богиня царств
Юнону,[15 - Юнона – вище жiноче божество римського пантеону, дружина Юпiтера. Вважалася богинею багатьох iталiйських мiст.] доньку Сатурна й Опiс, поганськi звичаi та спiви поетiв прославили на весь свiт i зробили найвiдомiшою з жiнок, заплямованих брудом поганства. Вона була настiльки вiдомою, що навiть безшумнi зуби часу, якi все перемелюють, не змогли подробити ii славних дiянь – iм’я богинi долинуло аж до нашого часу. Тому радше можна говорити про велику славу Юнони взагалi, анiж виокремити якусь справу, гiдну згадки.
Юнона i Юпiтер, що з Криту, якого древнi хибно вважали богом небес, були близнюками. Ще немовлям Юнона потрапила на Самос,[16 - Самос – острiв у Грецii в Егейському морi.] де ii належно виховували аж до юностi, а згодом побралася з братом Юпiтером. Свiдком цього впродовж уже багатьох столiть е статуя в храмi на цьому островi. Жителi Самоса вважали Юнону богинею i царицею небес i були переконанi, що виховання та одруження богинi в iхньому краю принесло славу iм i iхнiм нащадкам. А щоб цей факт якомога довше не зiтерся з пам’ятi, збудували величезний храм, що прославився на цiлий свiт, вирiзьбили статую богинi з пароського мармуру, котра зображала дiвчину в одязi нареченоi, i встановили при входi до нього.
Юнона i сама зажила немалоi слави, побравшись з великим царем, влада i слава якого побiльшувалися з дня в день, несучи його iм’я вшир i вдовж по всiй землi. Як тiльки з тоi, що була смертною царицею, вигадки поетiв i нерозважливi домисли древнiх зробили небесну царицю, iй доручили царство i добробут всього Олiмпу, подружнi права й опiку над породiллями, а також багато всього iншого, з чого можна смiятися, але аж нiяк не вiрити.
Тож за навiюваннями Ворога людського роду Юнонi воздвигнули багато храмiв та вiвтарiв, iй були призначенi жерцi, iгри та жертвоприношення, встановленi давнiми звичаями. Пiсля жителiв Самосу впродовж тривалого часу величними службами iй поклонялися народи Аргiву в Ахеi та карфагеняни, не говорячи вже про iнших. Врештi ii статую принесли до Рима з Вейiв i помiстили у святилищi Юпiтера Величного Найбiльшого на Капiтолii, аби поеднати iз чоловiком. Римляни, повелителi свiту, впродовж тривалого часу вшановували ii рiзними церемонiями пiд iменем царицi Юнони – навiть пiсля того, як на землi народився Бог Чоловiк.
5. Церера, богиня врожайностi та цариця Сицилii
Церера, як описують джерела, була найдавнiшою царицею Сицилii. Говорять, що вона була надзвичайно розумною: додумавшись, як обробляти землю, Церера перша впокорила бикiв i привчила iх до ярма. Винайшовши плуг та лемiш, вона орала ними землю i сипала в борозну насiння; коли ж воно зростало великим врожаем, вона навчила людей, що живилися жолудями i дикими фруктами, як збирати колосся, терти його кам’яними жорнами, готувати дрiжджi та випiкати з цього хлiб. За такi заслуги, хоча вона й була смертною жiнкою, ii почали вшановувати як богиню врожайностi, надiливши божественними привiлеями, i вiрили, що вона – донька Сатурна i Цебели. Церера мала едину доньку, Прозерпiну, батьком якоi був Юпiтер, брат Церери. Переказують, що, на превеликий жаль матерi, доньку викрав Орк, цар Молосiiв, i пошуки тривали надто довго: ця подiя дае поживу для багатьох легенд.
Також була й iнша Церера – в Елевсинi, мiстi, що в провiнцii Аттiкка, i вона славилася такими самими заслугами. Говорять, що в неi на службi був Триптолем. Оскiльки древнi надiляють обох Церер однаковими чеснотами, то видаеться, що буде достатньо подавати iх пiд одним заголовком.
Справдi, я не знаю – чи слiд вихваляти, чи засуджувати iхнiй талант. Хто ж засуджуватиме, що диких та кочiвних людей завели з лiсу до мiста? Що тих, якi жили за дикими звичаями, привели до кращих умов? Що жолудi замiнилися на зерно i тiло зробилося красивiшим, руки сильнiшими, харчування людини почало вiдповiдати ii потребам? Що земля, хаотично вкрита мохом, чагарями та буйною зеленню, перетворилася в оброблену, плодючу та корисну для народу? Що брутальний час замiнився на цивiлiзований? Що людський розум навернувся вiд бездiяльностi до споглядання?[17 - Споглядання – вищий рiвень розумовоi дiяльностi, умогляднiсть.] Що винайдення хлiборобства пробудило людськi сили, що дрiмали в печерах, спрямовуючи iх до мiськоi чи сiльськоi працi, розбудовуючи мiста чи засновуючи новi, розширюючи iмперiю, винаходячи i практикуючи багато нових звичаiв. Якщо це i все згадане е позитивним, то я гадаю, як, мабуть, i всi iншi, що кожного, хто це засуджуватиме, вважатимуть немудрим.
Однак з iншого боку, хто вихвалятиме те, що делiкатну i невiдому iжу подали великому народовi, котрий населяв лiси i звик до жолудiв, некультивованих фруктiв, молока диких звiрiв, квiтучих трав та джерельноi води? Не щемiло iхне серце турботами, лише природним законом послуговувалися вони, були тверезi та скромнi, не вiдали про пiдступ, ворожiсть виявляли тiльки до диких звiрiв i птахiв. Не оманюючи самих себе, мусимо вiдзначити, що всi цi нововведення вiдкрили шлях прихованим вадам, якi не наважувалися колись виявитися вiдкрито, а тепер мали достойний супровiд.
І от поля, якi досi були спiльними, помежували ровами i парканами, почався розподiл працi, сiльськогосподарськi клопоти, стало набирати вагу «мое» й «твое», слова, колись чужi для врiвноваженого народу i кожного трудiвника зокрема. Почалися бiднiсть i рабство, ненависть, судовi тяганини, жорстокi вiйни, палюча заздрiсть, що розквiтала, як вогонь. Через це нещодавно зiгнутi плуги для землеробства випростували у гострi мечi для кровопролиття.
Так люди почали борознити моря, так пiвнiчнi запiзналися з пiвденними, а пiвденнi – з пiвнiчними; почалося рознiжування тiла, набивання живота, прикрашання одягу; прийшли вишуканi страви, розкiшнi бенкети, неробство i дозвiлля; а також Венера розпалила те, що досi лежало холодне – на превеликий стид свiтовi. А що ще гiрше – коли ставалося так, що або через гнiв небес, чи через вiйни ставався неврожай, то тут же бракувало харчiв – навiть ще бiльше, анiж у первiснi часи; тож голод, про який нiхто не знав у лiсах, не лише входив у хатини бiднякiв, а й наводив страх на багатiiв. Так виникла ганебна i виснажена слабiсть, смертельна блiдiсть, кволiсть з немiчною ходою, хвороби та безлiч iнших причин передчасноi смертi.
Зваживши все це, а також багато всiлякого iншого, схиляюся повiрити – i навiть вiрю, – що цей золотий вiк, хоча вiн був примiтивний та неосвiчений, значно вивищувався над нашим, хоча й витонченим, залiзним вiком.
6. Мiнерва
Мiнерва,[18 - Мiнерва – богиня мистецтва i талантiв, покровителька ремесел.] яку також називають Палладою, була настiльки славною, що нерозумнi люди вiрили в ii безсмертне походження. Говорять, що вперше побачили ii i впiзнали в часи правлiння царя Огiгiя, поблизу озера Тритонiй, що недалеко вiд затоки Малого Сирцiю. З плином часу спостерiгали багато таких дiянь Мiнерви, яких нiколи до того не бачили; i тому не лише примiтивнi афри, але й греки, котрi вже тодi перевершували всiх своею мудрiстю, вiрили, що народилася вона не вiд матерi, а просто з голови Юпiтера i спустилася на землю з неба.[19 - За легендою, Гефест розколов молотом Зевсовi голову i звiдти появилася богиня у повному обладунку.]
Невiдомiсть ii походження побiльшувало це смiху гiдне вiрування. Насамперед стверджують, що вона розцвiтала у постiйнiй дiвочостi, а щоб певнiше в це вiрилося, iснувала легенда, мовби Мiнерва довго боролася з Вулканом, богом вогню (уособленням пристрастi до тiлесних утiх), якого, врештi, перемогла.
Мiнервi приписують винайдення вовнопрядiння, невiдомого до того часу мистецтва: вона показала, як слiд очищати вовну, розм’якшувати ii залiзним гребенем, розкладати на прядцi й висновувати нитку пальцями. Вiдтак Мiнерва винайшла прядiння, навчивши людей, як потрiбно сплiтати нитки одну з одною, перевивати iх човником та стискати тягарцем. Легенда, вихваляючи вмiння Мiнерви, розповiдае про славнозвiсне змагання богинi з Арахною, що з Колофона.[20 - Див. роздiл 18.]
До того ж, Мiнервi приписують винайдення виробництва олii, про яке смертнi тодi ще не чули: адже саме вона навчила афiнян, як розтирати каменем оливки i як витискати олiю чавилом. Очевидно, що винахiд був дуже корисним, i це було причиною ii перемоги над Нептуном, коли йшлося про ii iм’я Афiна.[21 - Мiнерва, у грецькiй мiфологii Афiна, або Паллада – покровителька Афiн.]
Також говорять, що справою Мiнерви е винахiд колiсницi, запряженоi четвiркою коней, виготовлення залiзноi зброi та обладункiв, що покривали тiло; вiрять, що ця богиня навчила людей вiйськового строю та правил бойовоi стратегii.
А також стверджують, що Мiнерва винайшла числа i впорядкувала iх так, як маемо аж до сьогоднi. І ще вiрять, що вона з гомiлковоi кiстки якогось птаха чи, радше, з болотяноi очеретини вперше зробила чи то флейту, чи то пастушу сопiлку й викинула ii з неба на землю, бо коли вона грала на нiй, у неi болiло горло i роздувалися щоки.
Що ще скажемо? Завдяки цим новинкам щедра на божественнi титули античнiсть назвала Мiнерву богинею мудростi. Саме тому Афiни назвалися ii iменем, а оскiльки мiсто виявилося здiбним до тих самих наук, за якi саму Мiнерву вважали мудрою i розважливою, то вони прийняли ii за свою покровительку, назвали ii iменем своi мури, побудувавши величезний храм та присвятивши його своiй богинi. У храмi встановили статую Мiнерви – ii погляд буквально пронизував, бо рiдко можна дiзнатися про справжнi намiри мудроi людини; була вона у шоломi, що мало позначати захищенiсть i прихованiсть думок мудрих людей; мала на собi лати, оскiльки мудрець завжди готовий до будь-яких ударiв долi; озброена довжелезним списом, аби нагадувати кожному, що мудрець може вражати в далеку цiль; для захисту мала кришталевий щит з головою Горгони[22 - Медуза Горгона – мiфiчна потвора, що своiм поглядом перетворювала все живе в камiнь.] на ньому – це означало, що все приховане е очевидним для мудрого, що розумний завжди так озброений змiiною мудрiстю, аби необiзнаний перетворився на скелю при його поглядi; на сторожi разом з нею була сова – це стверджувало, що мудрець бачить як при свiтлi, так i в темрявi.
Врештi слава цiеi жiнки та вшанування ii як богинi розповсюдилися по всiх усюдах; i сприяла цьому велика хиба древнiх: майже по всьому свiту зводили храми на ii вшанування та приносили жертви. Дiйшло аж до того, що iй воздвигнули святилище на Капiтолii поблизу храму Юпiтера Величного Найбiльшого[23 - На Капiтолii, одному iз семи пагорбiв Рима (двогорбому), стояли три храми – Юпiтера, Юнони та Мiнерви. На цьому пагорбi завершувалися трiумфальнi процесii.] i вшановували ii разом з наймогутнiшими римськими богами, i ця богиня вважалася рiвною з царицею Юноною.
Деякi авторитетнi джерела стверджують, що всi цi винаходи, про якi згадувалося ранiше, належать не однiй лише Мiнервi, а багатьом; i я радо з ними погоджуюся, аби побiльшити кiлькiсть вiдомих жiнок.
7. Венера, цариця Кiпру
Венера,[24 - Венера – богиня кохання. Вважалася матiр’ю Енея, тому ii вшановували як праматiр усiх римлян.] на думку деяких авторiв, була кiпрiоткою; однак щодо ii батькiв натрапляемо на рiзнi свiдчення. Однi вважають ii донькою чоловiка на iм’я Кiр та його дружини Сирii, iншi – Кiра i кiпрiотки Дiонiс. Багато хто вважае ii донькою Юпiтера i Дiони, але думаю, що це лише задля побiльшення слави ii краси. Та незалежно вiд того, ким були ii батьки, зараховую ii до славних жiнок не за якiсь вигаданi чуднi винаходи, а саме за красу.
Адже рисами свого лиця i привабливiстю всього тiла Венера випромiнювала таку красу, що в це заледве могли повiрити навiть тi, хто ii бачив. Деякi ж говорять, що вона була небесною зiркою, яку звемо Венерою; iншi – що вона жила на небi й упала на землю з Юпiтерового лона. Одним словом, оскiльки всi автори були затьмаренi оманливим туманом, хоча й знали, що вона народилася вiд смертноi жiнки, все ж вважали ii безсмертною богинею. А ще заповзято стверджують, що Венера була матiр’ю нещасливого бога кохання, якого називають Купiдоном. Вона також дуже добре використовувала свое вмiння – за допомогою рiзних жестiв заволодiвати розумами немудрих.
Сила цього вмiння була такою, що чоловiки не могли опиратися звабливостi жiнки; деякi iсторii я описуватиму. Венеру з усiх богинь вшановували найбiльше: адже не тiльки у Пафосi, найстарiшому мiстi кiпрiотiв, ii вмилостивлювали ладаном, вважаючи, що навiть мертва грiшна жiнка мае насолоджуватися тими ж пахощами, якими за життя насолоджувалася нечиста повiя. Венеру вшановували багато рiзних народiв, а римляни побудували iй храми, назвавши iх святилищами Венери-Праматерi та Венери – Навертальницi Сердець.
Однак немае сенсу продовжувати говорити про це. Венера, як стверджують, мала двох чоловiкiв, однак достеменно невiдомо, хто з них був перший. Деякi переказують, що насамперед вона побралася з Вулканом, царем Лемносу, який був сином Юпiтера Критського; i це виглядае правдоподiбнiшим, анiж те, що першим ii чоловiком був Адонiс. Чи то через вади свого характеру, чи через вплив мiсцевостi, де, як ми знаемо, завжди процвiтав жахливий перелюб, чи через зiпсутiсть самого мислення сталося так, що пiсля смертi Адонiса iй настiльки забажалося розпусти, що в очах того, хто не був зачарований, блякла вся слава ii краси через невгамовну розпусту. Коли в околицях рознеслася чутка про те, що Вулкан, ii перший чоловiк, застав ii разом з воiном, це стало сприятливим пiдгрунтям для легенди про перелюб Венери з Марсом.[25 - Марс – бог вiйни, тому й говориться про воiна.]
Врештi, аби хоч трохи затерти стид на своему безсоромному чолi та отримати для себе ще бiльшу свободу розпусти, Венера вигадала невимовну ганьбу: говорять, що вона перша додумалася до публiчноi розпусти i влаштувала борделi, закликаючи туди одружених жiнок. Яскравим свiдченням цього було те, що кiпрiоти продовжували це ганебне заняття впродовж столiть. Адже зберiгся звичай посилати своiх юних дiвчат на узбережжя, щоб вони злягалися з iноземцями: вважалося, що в такий спосiб вони виявляли шанування Венерi своею майбутньою цнотливiстю та отримували посаг на одруження. Згодом цей ганебний звичай дiйшов аж до Італii, адже можемо вичитати, що так робили локрiанцi.
8. Ізiда, цариця i богиня египтян
