Гiпсипiла, видатна жiнка, прославилася вiдданiстю своему батьковi, нещасливим вигнанням, смертю свого вихованця Архемора, а також допомогою своiх дiтей, якi вiднайшлися у догiдний час.
Була вона донькою Тоанта, царя Лемносу.[36 - Лемнос – острiв у пiвнiчнiй частинi Егейського моря.] Пiд час його владарювання на островi у голови жiнок увiйшов якийсь сказ – надумали вони повнiстю скинути чоловiче ярмо iз своiх неприборканих ший. Зневажаючи закон старого правителя, переманивши Гiпсипiлу на свiй бiк, вони дiйшли спiльного рiшення – наступноi ночi простромити мечем кожного чоловiка; за словами не забарилася справа. Коли всi iншi шаленiли вiд жорстокостi, розважливе рiшення спало Гiпсипiлi на думку: вважаючи негуманним забруднюватися батькiвською кров’ю, вона розповiла батьковi про замисли iнших жiнок i посадила його на корабель, який вiдправлявся на Хiос, аби батько уникнув загального гнiву. Потiм розклала велике багаття, вдаючи, що вiддае батьковi останнi почестi.[37 - Греки спалювали померлих.] Всi iншi у це повiрили; Гiпсипiла зайняла батькiвський трон i почала владарювати над нечестивими жiнками замiсть самого царя.
Любов дiтей до батькiв е найсвятiшою. Що е поряднiшим, справедливiшим, гiднiшим похвали, анiж винагороджувати добротою i шануванням тих, чиею працею ми отримували поживу, коли були безпомiчними, хто турботливо доглядав за нами i з незгасаючою любов’ю допровадив до зрiлого вiку, навчивши звичаiв та давши освiту, збагативши чеснотами i вмiннями, укрiпивши розум та вдачу? Зрозумiло – нiщо! За все це Гiпсипiла належно вiдплатила батьковi, за це цiлком заслужено ii зарахували до видатних жiнок.
Чи то поривом вiтру, чи то за власним бажанням в перiод ii правлiння до берега пристав Ясон, прямуючи з аргонавтами в Колхiду, i хоча жiнки були проти, цариця гостинно прийняла його й роздiлила з ним ложе. Пiсля того, як вiн вiдплив, за певний час Гiпсипiла народила двох синiв-близнюкiв, але за лемнiйським законом була змушена iх вислати; тож, як деякi джерела переповiдають, вiдiслала iх на Хiос до дiда, щоб вiн iх виховував. Так жiнки й довiдалися, що Гiпсипiла всiх обдурила, зберiгши батька, i почали ii переслiдувати. Втiкаючи вiд загального гнiву, вона заледве встигла сiсти на корабель. Шукаючи свого батька i синiв, потрапила в полон до пiратiв, а вони вiддали Гiпсипiлу в рабство. Пiсля численних поневiрянь ii подарували Лiкурговi, немейському[38 - Немея – мiсцевiсть в Арголiдi.] царевi: там iй доручили пiклуватися про единого Лiкургового сина, хлопчика Офелта.
В той час, коли Гiпсипiла служила в Лiкурга, через краiну, потерпаючи вiд жахливоi спраги, проходив разом iз вiйськом Адраст, цар Аргiвiв, направляючись походом на Фiви. Коли воiни запитали Гiпсипiлу, чи е неподалiк якесь джерело, вона залишила свого вихованця на лугу помiж квiтiв, аби показати iм дорогу до потiчка Лангii. Принагiдно Адраст почав розпитувати, хто вона така, i вже дорослi сини, Евной i Тоант, якi служили у царевому вiйську, впiзнали свою матiр. Лише плекаючи надiю на краще, Гiпсипiла пiшла шукати свого вихованця, який забавлявся в травi, однак знайшла хлопчину мертвого: його вкусила гримуча змiя. Своiм плачем вона розчулила все вiйсько; сини забрали Гiпсипiлу вiд Лiкурга, який вiд горя збожеволiв. Так Гiпсипiла врятувалася для подальшоi долi та смертi, яка менi невiдома.
17. Медея, цариця Колхiди
Медея, найжорстокiший взiрець античноi зради, донька Еета, славного царя Колхiди,[39 - Колхiда – iсторична назва сучасноi захiдноi Грузii. Пов’язана з багатьма грецькими мiфами.] та його дружини Персеi, була дуже гарною i вельми обiзнаною у злодiяннях. Адже який би вчитель ii не навчав, усе ж була такою обiзнаною iз властивостями трав, як жоден з них; докладно знала, яку заспiвати пiсню, аби сколихнути небо, викликати вiтри з печери, пiдняти бурi, стримати рiки, приготувати отруту, зробити свiтильники для будь-якого пiдпалу i всяке подiбне. А що найгiрше – ii дух був одноголосний iз цими мистецтвами: адже коли iх було недостатньо, вона легко вдавалася до меча.
Вподобала вона собi фессалiйця Ясона, гарного юнака, що на той час прославився мужнiстю. Пелiй,[40 - Пелiй – син Нептуна i нiмфи Тiро, брат Езона, дядько Ясона; за напучуваннями Медеi доньки розрубали його на шматки, сподiваючись, що цим повернуть батьковi молодiсть.] брат батька, готуючи пiдступ супроти хлопця, вiдправив його в Колхiду – пiд приводом звитяжноi експедицii для здобуття золотого руна. Медея, зачарована красою Ясона, палко його покохала. Щоб здобути його прихильнiсть, вона, використовуючи народне повстання, розпалила вiйну супроти свого батька, в такий спосiб надаючи Ясоновi можливiсть досягнути мети.
Чи мiг би якийсь розумний чоловiк подумати, що наслiдком лише одного погляду може бути повалення могутнього царства? Тож здiйснивши такий злочин, Медея отримала обiйми коханого. Разом з ним, прихопивши всi батьковi статки, таемно втекла; однак не вдовольнившись навiть таким злим вчинком, рiшалася на ще бiльший пiдступ.
Здогадувалася Медея, що Еет переслiдуватиме втiкачiв; аби спинити його, вигадала ось що. Знала, що батькiв шлях пролягатиме через острiв Томiтанiя, що на рiцi Фазис. Пiд час втечi вона прихопила з собою Абсирцiя, чи Егiалея, свого брата. Тож наказала розчленити його, а всi частини тiла розкидати скрiзь по полях, сподiваючись, що допоки згорьований батько збиратиме його рештки, оплакуватиме та хоронитиме сина, iм буде достатньо часу для втечi. Злий генiй не зрадив i цього разу: саме так i трапилося.
Коли ж пiсля багатьох поневiрянь Медея i Ясон таки потрапили до Фессалii, то Езон, ii свекор, так втiшився, що син повернувся з перемогою, здобиччю та чудовою дружиною, що здавалося, наче вiн знову отримав свою квiтучу молодiсть. Прагнучи, щоб Ясон отримав царство, Медея своiм умiнням посiяла ворожнечу мiж дiтьми i Пелiем, нацькувавши iх, на превеликий жаль, застосувати зброю проти батька.
З плином часу Ясон зненавидiв Медею; замiсть неi припала йому до серця Кревза, донька Креонта, царя Коринфа. Медея не могла цього стерпiти, вигадуючи багато лютих пiдступiв супроти Ясона. У нападi гнiву вона знищила вогнем Креонтський палац, у якому згорiла й Кревза, на очах у Ясона вбила двох своiх синiв, народжених вiд нього, i втекла в Афiни. Там вона побралася з царем Егеем i вiд нього згодом народила сина Меда, якого назвала за своiм iменем. Безуспiшно намагаючись отруiти Тесея, що повертався до мiста, втекла, уже втрете, i знову повернулася до Ясона, здобувши його прихильнiсть. Коли Егiалей, син Пелiя, вигнав iх обох iз Фессалii, вони подалися в Колхiду, на батькiвщину Медеi, i вона повернула трон своему старому батьковi-вигнанцю. Що Медея робила пiсля того, де i як завершила своi днi – не пам’ятаю, щоб читав чи чув щось про це.
Не хочу пропустити одного: не потрiбно занадто довiряти своiм очам. Адже споглядаючи очима, бачимо тiльки блиск, розпалюемо свою заздрiсть, збуджуемо хтивiсть; очi лише побiльшують жадiбнiсть, вихваляють зовнiшнiсть, принизливо засуджують вбогiсть та бiднiсть. Оскiльки очi е нерозумними суддями i вiрять лише зовнiшнiм прикметам, то часто надають перевагу ганебному над святим, надуманому над iстинним, турботам над спокоем. Очi часто вiрять у те, що слiд засуджувати, i в те, що швидко минае, тому часто ввергають душу в ганебний бруд. Через вiдсутнiсть глибини пiзнання очi часто потрапляють на гострi гачки привабливостi – здебiльшого нечестивоi, похiтливих вибрикiв, молодечоi безсоромностi, яка iх притягуе, захоплюе i мiцно тримае. Через них, як через ворота душi, похiтливiсть засилае посланцiв до розуму, через них стремлiння вливае подих i запалюе невидимi вогнi, через них серце видае стогони i виказуе своi спокусливi почуття.
Якщо хтось е розумний, то або закривае очi, або пiднiмае iх до неба, або втуплюе в землю. Немае iнших безпечних шляхiв для очей, окрiм цих: якщо хтось хоче ними послуговуватися, то мусить мiцно iх тримати, аби не потрапили в блуд. Природа передбачила повiки, i не тiльки для того, щоб закривати очi на сон, але й щоб не пускати в них негiдне. Якби могутня Медея закрила своi очi або ж звернула iх на щось iнше, перш нiж пристрасно прикипiти до Ясона, то влада ii батька була б мiцна i довготривала, життя брата i ii власна дiвоча краса не були б зламанi; усе це загинуло через безсоромнiсть ii очей.
18. Арахна, жiнка з Колофона
Арахна, азiйська жiнка з простолюду, була донькою Ідмонiя, колофонського[41 - Колофона – мiсто в Малiй Азii.] фарбувальника вовни. Хоча вона й не була славна вiд народження, все ж ii заслуги гiднi похвали. Деякi давнi лiтописцi стверджують, що вона винайшла спосiб виготовлення полотна з льону, а також перша зробила сiтi, щоб ловити чи птахiв, чи риб – достеменно невiдомо. Разом з нею прославився i ii син, що звався Клостер, за винайдення веретена для вовнопрядiння. Багато хто вважав, що на той час Арахна була найвправнiшою у своему мистецтвi, адже такий мала талант у ткацтвi, що пальцями, нитками, човником та iншими iнструментами таке створювала, як художник пензлем: нiхто не зневажатиме жiнку, таку вправну в мистецтвi.
Незабаром не тiльки в Гiфеi, де жила ткаля, але й по всiх усюдах Арахна чула вiдгомiн своеi гучноi слави. Тож вона так загордилася, що зважилася розпочати змагання iз самою Палладою,[42 - Афiна Паллада, або Мiнерва.] винахiдницею цього мистецтва; переможена Арахна не змогла спокiйно перенести поразку i закiнчила життя в петлi.
Це й дало поживу для створення мiфу, адже павук як словом, так i своiм заняттям дуже подiбний до Арахни – навiть висить на нитцi, як вона висiла на мотузцi. Тож говорять, що боги змилостивилися й обернули Арахну на павука, що старанно i неустанно займаеться своiм колишнiм заняттям.
Іншi ж говорять, що тiльки-но Арахна надягнула петлю, як увiрвалися слуги i не дали iй померти. Але як тiльки вона покинула свое мистецтво, тут же позбулася й болю.
Якщо зараз е хтось такий, що в чомусь вважае себе кращим за iнших, то благаю – нехай скаже менi або ж, якщо захоче, нехай скаже сама Арахна: чи вона вважала, що можна було перевернути небо та перебрати всi чесноти на себе, чи благаннями i заслугами можна було настiльки зробити прихильним до себе Бога, Творця всiх речей, що, розгорнувши лоно своеi щедроти, вiн пролляв би на неi всю свою милiсть, оминувши всiх iнших? Але чому ж питаю? Вона й справдi так вважала: була це немудра думка. Природа обертае небо за вiчним законом, надаючи кожнiй речi належнi вмiння. Цi вмiння занепадають через байдужiсть i лiнивiсть, а завдяки наполегливостi та старанню розвиваються, сягаючи довершеностi. І хоча едина природа спонукае всiх нас до пiзнання речей, все ж вмiння i доля для кожного рiзнi.
І якщо так е, то що перешкоджае багатьом людям бути однаково вправними в однакових мистецтвах? І тому тiльки немудрий вважатиме лише себе з-помiж незчисленноi кiлькостi смертних таким, що перевершить iнших на шляху до слави. Хотiлося б, щоб Арахна була единою, що виставила себе на посмiховисько, але у зашморгу великого безумства е надзвичайно багато таких людей, що стрiмголов кидаються в нерозумну самовпевненiсть, тим самим роблячи Арахну вже не такою аж смiху гiдною.
19 – 20. Оритiя i Антiопа, царицi амазонок
Оритiя була донькою Марпезii. Разом з Антiопою, яку мала собi за сестру, вона була наступною царицею амазонок пiсля Марпезii. Помiж iншим, прославилася своею незайманiстю, що заслуговуе особливоi похвали. Разом зi своею союзницею Антiопою проводила такi успiшнi вiйськовi походи, що значно побiльшила славу iмперii амазонок. Поголос про вiйськову пiдготовку Оритii був настiльки гучним, що Евристей, мiкенський цар, вважав непростим завданням у бою отримати ii пояс. Тому й iснуе переказ, що це завдання отримав Геркулес, Евристеiв боржник, i це вважаеться його великим подвигом.[43 - Здобуття пояса вважаеться одним iз подвигiв Геркулеса, чи Геракла.]
Ця жiнка мала надзвичайну славу завдяки блискучому володiнню зброею – i тому проти неi послали Геркулеса, який уже все можливе пройшов. Тож вiн почав похiд, спорядивши дев’ять вiйськових кораблiв, i висадився на амазонський берег, коли Оритii не було в краiнi. Легко здобувши перемогу над нечисленними розгубленими амазонками, що не подбали про належний захист, захопив Меналiпу i Гiполiту, сестер Антiопи, в полон, а згодом як викуп за Меналiпу отримав пояс.
Коли ж Оритiя довiдалася, що Тесей, учасник походу, забрав з собою Гiполiту, то, скликавши допомогу, зважилася пiти вiйною на всю Грецiю. Але виникла незгода, союзники покинули ii, афiняни перемогли амазонок, i Оритiя вiдправилася назад у своi володiння. Не пригадую, чи я знаходив якiсь свiдчення про подальшi дii Оритii.
21. Еритея, або Ерифiла, сивiла
Еритея, або Ерифiла, одна iз сивiл,[44 - Сивiли – ясновидицi.] була дуже вiдомою жiнкою. Деякi лiтописцi вважають, що сивiл було приблизно десять i що в них були окремi iмена. Свое прiзвисько вони отримали за пророчi здiбностi: адже «сиос» на еолiйському дiалектi означае те саме, що латинською «бог», а «вiлес» означае «розум». Тож i «сивiла» значить «з божим розумом» чи «бог перебувае у розумi».
З усiх цих шанованих жiнок саме вона була найславнiшою, як говорять джерела. Народилася Еритея поблизу Вавилона десь перед Троянською вiйною. Дехто навiть говорить, що вона практикувала пророкування ще в тi часи, коли царем римлян був Ромул. На думку лiтописцiв, називалася вона Ерифiлою, але кликали ii Еритеею тому, що вона впродовж тривалого часу жила на островi Еритея, де знайшли багато ii вiршiв. Талант ii передбачення був настiльки могутнiй, а молитвами i присвяченнями вона так вислужилася перед Богом, що наполегливим навчанням та з Божим даром заслужила таке просвiтлення в описуваннi майбутнього, що видаеться радше Євангелiем, а не пророцтвом, якщо те, що читаемо про ii сказання, е правдивим.
У вiдповiдь на запитання грекiв щодо майбутнього вона так яскраво у вiршах описала iхнi поневiряння i загибель Ілiона,[45 - Троя.] що навiть пiзнiше нiхто не розповiв про них краще. Також у кiлькох вiршах вона повiдала про всi перипетii Римськоi iмперii ще задовго до ii утворення; i це виглядае радше як стислий виклад подiй, писаний в наш час, а не як пророцтво. А що видаеться менi ще неймовiрнiшим, Еритея передбачила таiнство Божого розуму, яке було вiдоме древнiм тiльки завдяки знакам i висловлюванням пророкiв, чи радше завдяки Святому Духовi, що говорив словами пророкiв; передбачила вона i таiнство втiлення Слова, життя i творiння народженого Сина, зраду, схоплення, висмiювання та жахливу смерть, торжество Воскресiння, Вознесiння та повернення на Останнiй суд. Описуе вона цi подii як iсторичний факт, а не як пророкування майбутнього.
Вважаю, що за цi заслуги жiнка отримала ласку Божу та велику пошану в народах. Дехто до того ж стверджуе, що вона зберiгала дiвочу цноту, i я в це легко вiрю: адже в заплямоване серце не змогло б увiллятися таке свiтле пiзнання майбутнього. Однак забулося, коли i в якому краю вона померла.
22. Медуза, донька Форка
Медуза була донькою надзвичайно багатого царя Форка, розкiшне царство якого було в Атлантичному океанi; деякi джерела ототожнюють його з островом Геспериди.[46 - Геспериди – доньки бога Атланта. Жили на однойменному островi на крайньому заходi.]
Якщо вiрити давнiм переказам, Медуза була такоi дивовижноi краси, що не лише перевершувала всiх iнших жiнок, а як щось надприродно дивовижне притягувала до себе погляди багатьох чоловiкiв. Адже волосся у неi було золоте та пишне, лице винятковоi краси, постава струнка i горда. А ii очi мали таку силу возвишення i вмиротворення, що варто було iй лише на когось прихильно поглянути, як вiн заледве мiг рухатися i забував про всi своi клопоти. Багато хто стверджуе, що вона мала знаменитий досвiд у землеробствi, це й пояснюе, чому отримала прiзвисько Горгона. Завдяки цим умiнням вона з дивовижною кмiтливiстю не лише зберегла батькiвськi багатства, але й незмiрно iх примножила, так що обiзнанi були переконанi, що ii скарби були найбiльшими iз скарбiв усiх царств на Заходi. І тому гучна слава ii надзвичайноi краси, багатства та кмiтливостi дiйшла аж до найвiддаленiших народiв.
Вiдгомiн ii слави, попри iншi народи, сягнув аж до Аргiвiв, з-помiж яких вирiзнявся Персей, юнак у розквiтi сил. Почувши такi розповiдi, вiн вiдчув нестримне бажання як побачити чудесну жiнку, так i заволодiти незмiрними скарбами. Тож спорядивши корабель, на знаменi якого був зображений Пегас, юнак з неймовiрним запалом подався на Захiд; там, застосовуючи свою хитрiсть та зброю, захопив i царицю, i все ii золото й повернувся додому з великою здобиччю.
З цiеi подii поети виснували неймовiрнi розповiдi, з яких довiдуемося, що Медуза Горгона обертала на скелю кожного, на кого б не кинула оком; що розлючена Мiнерва перетворила ii волосся на змiй за те, що Медуза осквернила ii храм, переспавши у ньому з Нептуном; що наслiдком цього поеднання був Пегас; що Персей, осiдлавши цього крилатого коня, полетiв у царство Медузи i завоював його завдяки щитовi Паллади, якого мав при собi.
Володiння скарбами приносить нещастя: якщо iх приховувати, то вони не приносять жодноi користi власниковi; якщо ж ними хизуватися, то вони породжують тисячi заздрiсних пiдступiв. Навiть якщо зловмисник не накладе руку на них, все одно це не позбавить iх власника турбот: вiн втратить спокiй душi, вiд нього втече сон, страх охопить його, надii покинуть, зросте пiдозрiливiсть – недоля завадить нещасному насолодитися коротким життям. Якщо ж випадок забере статки його, мучитиме неспокiй жадiбного бiдняка: хтось розважливий вихвалятиме його, заздрiсний насмiхатиметься, бiдняк втiшатиме, а весь народ оспiвуватиме в пiснях долю нещасного.
23. Іола, донька царя Етолii
Іола, донька Еврита, царя Етолii,[47 - Етолiя – гiрська мiсцевiсть на пiвнiчному узбережжi Грецii.] була найкрасивiшою дiвчиною з-помiж усiх дiвчат у царствi. Дехто навiть вважае, що ii покохав Геркулес, володар свiту. Говорять також, що Еврит пообiцяв Геркулесовi вiддати за нього свою доньку, але не зробив цього, бо його вiдмовив син. Через це розгнiваний Геркулес рушив проти царя, у жорстокiй битвi вбив його, захопив провiнцiю i забрав кохану Іолу з собою.
Іола ж була бiльше схвильована вбивством свого батька, анiж коханням до чоловiка, i тому прагнула помсти. З дивовижною i мудрою хитрiстю вона приховувала справжнi почуття вдаваним коханням. Своiми пестощами i навiть вдаваною грайливiстю настiльки палко закохала Геркулеса в себе, що була переконана: жодному ii проханню вiн не вiдмовить. Тож, наче жахаючись дикого вигляду свого коханця, Іола спочатку попросила цього мiцного чоловiка викинути булаву, якою вiн упокорював чудовиськ, потiм попросила зняти шкiру немейського лева, що була знаком його мужностi, а вiдтак тополевий вiнок, сагайдак i стрiли.
Однак навiть це не втихомирило запалу ii душi: вона заповзято готувала свою зброю супроти беззахисного ворога. Насамперед наполягла, щоб вiн одягнув на пальцi перснi, буйну чуприну намастив запашною кiпрською оливою i розчесав гребiнцем непокiрнi кучерi, на густу бороду налив нарду,[48 - Нард – запашна олiя.] надягнув на себе дiвочi вiночки та меонiйськi митри, а тодi забажала, щоб вiн носив пурпуровий плащ i вишуканий одяг. Молода дiвчина, обдарована пiдступом, вважала, що такого могутнього чоловiка набагато вишуканiше буде розжiночити розбещенiстю, анiж убити мечем чи отрутою.
Але навiть це Іола не вважала достатнiм для вдоволення свого гнiву. Розжiночення сягнуло аж до того, що Геркулес за жiночим звичаем сидiв межи служниць i розповiдав iсторii про своi подвиги, з веретеном в руках сукаючи вовну; i тi ж пальцi, якi загартував, душачи змiй ще немовлям у колисцi, вже у цiлком зрiлому вiцi рознiжив, висновуючи нитки. Для тих, хто хоче замислитися, ця iсторiя е переконливим свiдченням як чоловiчого безсилля, так i жiночого лукавства.
Тож молодиця така вмiла на вигадливiсть, на вiчну неславу Геркулеса, не зброею, а пiдступом та лукавством помстилася за батькову смерть, а свое iм’я прославила навiчно. Адже скiльки славних перемог над потворами здобув Алкiд[49 - Алкiд – тобто Геркулес.] за наказом Еврисфея, все ж Іола, його переможниця, здобула iх ще бiльше.
Така згубна пристрасть зазвичай находить на пристрастелюбних дiвчат, часто захоплюе похiтливих i бездiяльних юнакiв: адже Купiдон – винятковий зневажувач достоiнства i сiвач рознiженостi. Тому й те, що вiн увiйшов у твердi груди Геркулеса, е незмiрно жахливiшим вiд усiх чудовиськ, яких Геркулес часто сам приборкував. Очевидно, що нам загрожуе могутнiй та пiдступний ворог, тому той, хто пiклуеться про свое здоров’я, повинен побiльшувати свiй острах i позбавляти себе байдужостi. Тож потрiбно пильно прислухатися, серця своi скрiплюючи мужнiстю: не увiйде вiн в того, хто не бажатиме. Опиратися потрiбно вiд самого початку: закривати очi, аби не бачили вони суети, мiцно затуляти вуха, як робить ехидна, похiть потрiбно придушувати постiйною працею.
Кохання для необережних, на перший погляд, видаеться приемним i спокiйним; i якщо приймають його з гарними сподiваннями, то з першими кроками отримують насолоду: адже переконуе гарний одяг, вишуканi манери, мiська дотепнiсть, танцi, спiви, вiршi, iгри, бенкети та всiляке iнше. Але пiсля того, як чоловiк необачно погодиться, кохання повнiстю захоплюе його: вiдбирае свободу, накладае пута i кайдани на розум, виносить побажання понад сподiвання, збуджуе дихання, придушуе таланти в мистецтвах; допоки йде за своiм прагненням, зовсiм не розрiзняе чесноти вiд порокiв, зараховуючи будь-якi перепони до ворогiв.
Поки вогонь палае в серцях нещасних, людина перебувае у постiйному пошуку коханого: невпинно ходить вперед-назад та довкола, i вiд постiйних зустрiчей часто розпалюеться новий вогонь. Оскiльки ж тут немае мiсця для розважливостi, то проливають сльози, висловлюють присолодженi спокусливими лестощами благання, навчають звiдництва, обiцяють дарунки, дарують, вiдкидають. Але часом вводять в оману охоронцiв, захоплюючи добре захищенi серця, i здобувають довгоочiкуванi обiйми. Тодi ненависник сорому i натхненник порокiв, розiгнавши сором’язливий рум’янець, готуе хлiв для свиней, заганяючи туди рохкаючих коханцiв для зваблень i злягань. Тодi, забувши про тверезiсть, iз запалом вiддаючись Церерi та Вакховi,[50 - Тобто наiдкам та напоям: Церера – богиня полiв та хлiбних злакiв, Вакх – бог вина.] вони викликають Венеру i цiлу нiч вiддаються ницiй розпустi.
Однак усе це не вгамовуе гнiву: часто вiн переростае у велике безумство. Тож зрозумiло, чому Геркулес потрапив у таку нечестиву пiдлеглiсть, адже з цiеi ж причини люди забувають своi чесноти, покидають маетки, озброюються гнiвом та часто наражаються на життевi небезпеки. Таке задоволення не позбавлене страждань: починаються сварки, непевнi домовленостi, а потiм знову виникають пiдозрiливiсть та заздрiсть, пожирачi душi й тiла. Бо якщо коханцi не здобувають бажаного, тодi малорозумна любов, додаючи до батога ще й остроги, побiльшуе страхи, помножуе прагнення, наносячи нестерпнi рани, якi лiкуються хiба що слiзьми та сварками, а часом навiть смертю. Тодi закоханi шукають помочi у старцiв, радяться з астрологами, випробовують силу трав, заклинань та вiдьомства; тодi улесливiсть перетворюють в погрози, готують пiдступ i проклинають свое марне кохання. Нерiдко трапляеться, що в поривi гнiву цей злий митець пропонуе бiдолахам шнура чи меча.
Яке ж солодке, яке приемне кохання! Адже того, кого слiд було боятися та уникати, возносимо попiд небеса, шануемо, спiваемо йому дифiрамби, приносимо жертви iз слiз та зiтхань, пропонуемо йому безчеснi перелюби та кровозмiшення, покладаючи на нього вiнець нашоi непристойностi.
24. Деянiра, Геркулесова дружина
Деянiра, як говорять древнi, була донькою етолiйського царя Енея та сестрою Мелеагра: дiвчина вирiзнялася такою красою, що за ii руку Ахелой змагався з Геркулесом. Коли ж Геркулес виграв змагання, в неi закохався кентавр Несс; а коли Геркулес забирав Деянiру з Каледонii на батькiвщину, то затримався бiля рiки Евен, що в Каледонii, бо вона розлилася через ряснi дощi попереднiх днiв. Тут йому й трапився Несс, i оскiльки вiн був вершником, то запропонував Геркулесовi, що перевезе Деянiру на протилежний берег рiки.
Геркулес, погодившись на пропозицiю, поплив самотужки за дружиною. Але кентавр, отримавши омрiяне, як тiльки переплив рiку, кинувся втiкати разом зi своею коханою. Пiший Геркулес не мiг наздогнати втiкачiв, тому й послав навздогiн стрiлу, вимочену в отрутi лернейськоi гiдри. Несс, вiдчуваючи, що помирае вiд смертельноi рани, тут же скропив плаща отруеною кров’ю, вiддав його Деянiрi й переконав, що надягнувши цього закривавленого плаща на Геркулеса, вона зможе навернути його до себе вiд будь-якого iншого кохання. Жiнка, повiривши йому, прийняла плащ як величезний дарунок i потай зберiгала його тривалий час; коли ж Геркулес покохав Омфалу чи Іолу, Деянiра таемно передала плащ служниковi Лiхасу.
