У Мотовилiвському дитбудинку почалася велика перебудова, бо несподiвано для всiх, замiсть довгоочiкуваних бюджетних асигнувань i затверджених навчальних планiв, Мiносвiти надiслало стандартну вiдписку щодо дефiциту коштiв у всiй краiнi. До того ж повiдомлялося, що частина обслуговуючого складу та викладачi, вiдправленi влiтку в Москву на так зване «пiдвищення квалiфiкацii», до Мотовилiвки не повернуться.
Ото ситуацiя: новий навчальний рiк на носi, а штат дитбудинку не укомплектований – особливо нянечками i викладачами в молодших групах!.. Не встигши завершити розпочатий влiтку ремонт, спiшно кинулися набирати новий персонал. Добре, що харкiвськi шефи допомогли коштами i матерiалами, i це дозволило вивезти молодших вихованцiв до пiонерських таборiв. Викладачi разом зi старшими працювали ударними темпами. Спiльними зусиллями був перекритий дах у житлових корпусах, збудована нова лазня i душовi, поруч з кухнею зведений невеличкий сарайчик, а також утепленi дитячi корпуси. Зокрема, «невезучий» килим, з якого почалися всi перевiрки й iншi бiди, постелили в дитячiй iгровiй залi.
Старшi вихованцi в столярних майстернях полагодили столи i стiльцi для iдальнi, а також пiдготували до нового навчального року актову залу. Решта вихованцiв працювали на городах i в яблуневому саду, який в цьому роцi дав доволi щедрий врожай.
* * *
Ще на початку серпня Мiнiстерство освiти повiдомило керiвництво дитбудинку, що у них працюватиме iнший вчитель iсторii. Отож якось вранцi до директорського кабiнету Семена Опанасовича, не постукавшись, увiйшов незнайомець. Попри спеку одягнений в сiрий, запорошений пилюкою плащ, в руках вiн тримав акуратну маленьку валiзку i чорний фетровий капелюх.
Калабалiн саме пiдписував купу рахункiв.
– Здрастуйте, Семене Опанасовичу! – почав гiсть з порога.
– І вам доброго дня! Сiдайте, будь ласка, i зачекайте кiлька хвилин… – пробурмотiв господар кабiнету, коротко кивнувши на стiлець бiля свого столу i водночас продовжуючи пiдписувати рахунки. Незнайомець присiв i одразу ж нервово засмикав ногою. Коли ж минуло хвилин п’ять, вiн мовив з погано прихованим обуренням:
– Товаришу Калабалiн, мiж iншим, я приiхав здалеку, а ви менi навiть чаю не запропонували, не кажучи вже про настiльки зневажливий прийом…
Семен Опанасович на мить вiдiрвався вiд паперiв i спокiйно вiдповiв:
– Я розумiю вас i перепрошую, але менi необхiдно термiново, зараз же пiдписати цi рахунки. Можливо, ви звернули увагу, що бiля входу чекае автiвка, яка повинна iхати спочатку в банк, потiм за матерiалами. Нам потрiбно термiново закiнчити ремонт, бо скоро повернуться дiтки.
– То доручiть ремонт своiм заступникам i нарештi придiлiть увагу менi! І нехай ваша секретарка… чи хто там iще… принесе менi нарештi чаю!.. – гнiвно прогарчав незнайомець. Почувши це, Калабалiн весело розсмiявся:
– Так, товаришу, у нас тут зараз ремонт, i вам украй пощастило, що в цей час ви мене в кабiнетi заскочили, а не на даху iдальнi чи на подвiр’i за розвантаженням матерiалiв. У нас тут нянечок бракуе, не кажучи вже про викладачiв, а ви про секретаря та заступникiв… Та про них я навiть не мрiю! Отож, будь ласка, вiдрекомендуйтесь i якомога швидше та стислiше викладiть, в чому, власне, суть вашоi справи.
Незнайомець нервово пiдхопився зi стiльця, ледве не перекинувши його, простягнув Калабалiну через стiл руку, при цьому мало не зачепивши рукавом плаща повний чорнил каламар, i голосно вiдрекомендувався:
– Єрохiн Федiр Петрович, учитель iсторii, прибув з Москви.
Семен Опанасович потиснув простягнуту руку i виголосив скоромовкою:
– Дуже добре. Тодi не станемо гаяти час, бо роботи скрiзь з надлишком. Отож оперативно пiдключайтеся.
– Але я щойно з дороги… – почав гiсть.
– Я це помiтив, – Калабалiн змiряв прибульця гострим поглядом i простягнув низку ключiв: – Ось вам! Пройдiть прямо по коридору, кiмнати 15, 16 i 17 вiльнi, обирайте, яка сподобаеться, влаштовуйтесь. Душовi на подвiр’i, знайдете самi. Якщо хочете чаю або поснiдати, то пройдiть у iдальню – добре, що вона поки не зачинена. Знайдете там тiтоньку Марiйку, скажете, що ви наш новий вчитель – вона вас нагодуе. Наче все… Якщо виникнуть якiсь проблеми – то о дев’ятiй годинi вечора зустрiнемося тут, в цьому кабiнетi, й поговоримо. А поки що мушу бiгти, перепрошую…
Увечерi на Семена Опанасовича чекав неприемний сюрприз. Виявилося, що протягом дня москвич устиг пересваритися з усiм персоналом i тепер з нетерпiнням чекав директора бiля кабiнету.
– Це нечувано, просто нечувано!.. – заволав вiн, щойно помiтивши Калабалiна в коридорi.
– Прошу вас пройти в кабiнет, – попросив Семен Опанасович.
Гiсть слухняно увiйшов i продовжив у попереднiй манерi:
– Кiмнати маленькi й занадто тiснi, в них навiть шафи немае!
– Це вам не готель, а нормальна житлова кiмната на вiсiм квадратних метрiв. Є лiжко, комод i тумбочка. У вас маленька валiзка, речей небагато, навiщо вам ще шафа? Шафи навiть у мене немае, – парирував директор.
– Щодо речей ви помиляетесь. У мене на станцii залишилося ще двi валiзи, якi необхiдно забрати… До речi, коли менi iх принесуть?!
– У наших викладачiв немае челядникiв. Вашi валiзи – то е вашi проблеми. Домовтеся з кимсь… Якщо не влаштовуе кiмната, можете винайняти житло поблизу дитбудинку, але вже власним коштом.
– Ну гаразд, iз житлом зрозумiло, – похнюпився гiсть. – Але ж душ?! Та це просто формене знущання!!! Я мився практично ледь теплою водою!..
– Вода для душу нагрiваеться вiд сонця в пофарбованих чорним дiжках. Усi миються нею, але чомусь нiхто не скаржиться. Втiм, ви б могли помитися в лазнi. Хiба вам не показали?
– Менi люб’язно показали… але до того ж розповiли, що спочатку треба наколоти дров i наносити води, бо у вас навiть водогiн вiдсутнiй!..
– На територii дитбудинку е колодязь, отож обходимося без водогону. В лiсi поруч заготовляемо дрова. Якщо це вас не влаштовуе, то в Боровiй е громадська лазня, можна було сходити туди… Щось iще?
– Так, у мене ще багато питань! Ось, наприклад, чому ця ваша баба Марина або Марта… чи як там ii звати… Коротше, чому вона вiдмовилася принести чай менi в кiмнату?!
Чим далi, тим бiльше розпалювалися пристрастi, а терпiння Семена Опанасовича вичерпувалося. Гiсть явно перегинав палицю… Нарештi, ледь стримуючи обурення, директор голосно мовив, карбуючи кожне слово:
– Змушений зауважити, шановний Федоре Петровичу, що ви прибули в Мотовилiвський дитячий будинок, а не в санаторiй. Тут треба працювати, а не вiдпочивати. Іншi спiвробiтники дитбудинку не е вашими челядниками, зранку я вже казав це. Щодо iдальнi, то це не ресторан. Вiдвiдувати iдальню дозволено тiльки за розкладом, а iжу в житловi примiщення виносити суворо заборонено – це порушення правил гiгiени. Дитбудинок практично на балансi у держави, коштiв видiляеться обмаль, отож усi так званi блага доводиться забезпечувати власноруч. І ще: будь ласка, запам’ятовуйте iмена наших спiвробiтникiв, якi нiчим не гiршi вiд вас! Зокрема, в iдальнi порядкуе тiтонька Марiйка, а не Марина i тим паче не Марта… А ще у нас е чергування i громадськi обов’язки. Якщо хочете жити в нашому дружному колективi тихо-мирно, вам доведеться час вiд часу носити воду з колодязя, колоти дрова, розвантажувати пiдводи тощо.
– Я цього не робитиму. Я викладач iсторii, а не чорнороб!..
Калабалiн знизав плечима:
– Як хочете. Але тодi не скаржтеся i налагоджуйте свiй побут самотужки.
Минув тиждень, протягом якого Єрохiн щодня намагався винайняти житло в Боровiй, але щоразу вертався й обурено кричав:
– Це ганьба!!! В яку ж це дiру мене занесло!.. Тут же в кiмнатах пiдлоги землянi, в хлiву i те краще.
– Але ж е хати i з дерев’яними пiдлогами, – заперечували йому.
– Звiсно, що е. Але за них цi невмитi селюки просять цiну, що значно перевищуе мою зарплатню, – зiтхав Федiр Петрович.
Якось увечерi Єрохiн зайшов до Калабалiна в директорську i мовив, недобре посмiхаючись:
– Семен Опанасович, пiдготуйте менi на завтра, будь ласка, особовi справи всiх ваших спiвробiтникiв з вашою включно.
– А навiщо це вам, Федоре Петровичу?
– Менi тут Партiя доручила розiбратися в одному питаннi… – i Єрохiн простягнув поважний документ з печаткою: – Ось припис iз Москви.
Семен Опанасович розсiяно проглянув папiрець, знизав плечима, потiм вiдкрив дверцята сейфу, що приткнувся в куточку кабiнету, видобув звiдти теки з особовими справами i простягнув Єрохiну зi словами:
– Будь ласка, вивчайте тут, за межi кабiнету не виносьте.
* * *
29 серпня пiд час педагогiчноi наради, пiсля обговорення всiх запланованих питань слово взяв товариш Єрохiн. Ковзнувши по рядах викладачiв уважним поглядом, Федiр Петрович мовив:
– Днями настане перше вересня, розпочнеться новий навчальний рiк. Отож, згiдно з рекомендацiями РВНО, цього дня серед учнiв потрiбно буде, цитую, «провести поглиблену виховну роботу на предмет роз’яснення всеохопноi i повсякденноi керiвноi та спрямовуючоi ролi КПРС[10 - Саме так iз жовтня 1952 року почала офiцiйно називатися Партiя.]». На виконання цих рекомендацiй педагогiчно-виховний колектив дитбудинку зобов’язаний розробити детальний план заходiв…
