– Джордже, я вчора вiдпровадила Мерi, – цими словами вона нерiдко починала розмову за обiднiм столом.
– Гаразд, – згiдливо кивав Герствуд, бо йому давно вже нав’язла в зубах ця тема.
Домашнiй затишок – це райський сад, немае в свiтi нiчого нiжнiшого, нiчого лагiднiшого, що, з дитинства оточуючи й живлячи, так надiйно прищеплювало б людям стiйкi моральнi правила. Хто не зазнав цього благодiйного впливу, той нiколи не зрозумiе, чому вiд звукiв гарноi музики на очi набiгае сльоза. Не збагне нiколи i тих таемничих струн, що пов’язують воедино серця людей якоiсь нацii, примушуючи iх битись в унiсон.
Домiвка Герствуда, на жаль, не вiдзначалась такою атмосферою. Тут не вiдчувалося взаемноi поваги i поблажливостi, без яких домашне вогнище – нiщо. Дорога обстановка цiлком вдовольняла смак мешканцiв: м’якi килими, розкiшнi крiсла й дивани, рояль, мармурова статуя Венери якогось скульптора i безлiч бронзових фiгурок, зiбраних бозна звiдки, iх великi мебльовi фiрми додають до комплекту з багатьма iншими речами, переконуючи покупцiв, що цi речi необхiдно мати в кожному добропорядному домi.
Отже, у iдальнi височiв буфет, заставлений кришталевими графинами та вазами i рiзними дрiбничками. Мальовнича розстановка не брала пiд сумнiв смак – адже Герствуд знався на цьому. Вiн вивчав цю галузь не один рiк у себе в закладi i з великим дбанням уводив кожну нову «Мерi» у деякi деталi цього мистецтва незабаром пiсля ii появи в домi. Його нi в якому разi не можна було назвати говiрким. Навпаки, вiн тримався з усiма вдома з приемною стриманiстю, що ii зазвичай вважають неодмiнною властивiстю джентльмена. Не любив також сперечатись, нiколи не втрачав терпiння, хоча тримався iнодi владно. Чого не мiг виправити, на те переставав зважати, i взагалi схильний був триматися подалi вiд усього, що вважав безнадiйним.
Свого часу Герствуд обожнював свою дочку Джессiку – вiн тодi був молодший i ще не досяг такого успiху в справах. Проте нинi – iй виповнилось сiмнадцять – Джессiка ставала все бiльше вiдстороненою i незалежною, i це якось охолодило батькiвськi почуття. Вона навчалась у лiцеi, i ii погляди на життя зробили б честь навiть аристократцi. Донька любила гарне вбрання i безперервно вимагала нових нарядiв. Мрiяла про кохання й розкiшне життя. У школi Джесiка познайомилася з дiвчатами iз дуже багатих родин – iхнi батьки були власниками чи компаньйонами в солiдних установах. Отож дiвчата трималися гордовито, щоб не осоромити родини випадковим знайомством. Джессiка ж цiкавилася в школi тiльки такими подругами, iншi для неi не iснували.
Молодшому Герствуду було вже дев’ятнадцять, i вiн займав помiтну посаду у великiй фiрмi з продажу нерухомостi. Джордж нiчого не давав iз заробленого на свое утримання. Вважалося, що вiн заощаджуе грошi, щоб згодом вигiдно вкласти iх у нерухоме майно. Вiн мав певнi здiбностi, але ще бiльший гонор. Любов до розваг поки що не заважала його службовим обов’язкам. Хлопець приходив i йшов з дому, коли заманеться, зрiдка кидав матерi кiлька слiв або розповiдав якусь кумедну iсторiю батьковi. Але здебiльшого обмежувався розмовами про щось несуттеве. Вiн нi перед ким не виявляв своiх бажань. Та вдома нiхто особливо й не цiкавився цим.
Мiсiс Герствуд належала до того типу жiнок, едине прагнення яких полягае в тому, щоб усiх затьмарити. Вони страждають, коли помiчають, що iншим таланить у цьому бiльше. Вона завжди дивилась на життя очима того вузького «обраного» кола, до якого ще не належала, але мрiяла, що колись таки належатиме. А втiм, вона вже усвiдомила, що для неi вхiд туди закритий. Для доньки ж своеi сподiвалася кращоi долi, а завдяки цьому мрiяла й сама зайняти вищий щабель у суспiльствi. Що ж до сина, то вiн матиме успiх у майбутньому, i вона зможе ним пишатися, – це теж на обопiльну користь. Та й у чоловiка справи йшли непогано. Вона вiрила, що його комбiнацii iз нерухомим майном нарештi завершаться дуже вдало. Цi його операцii ще не досягли потрiбного масштабу, але прибутки сiм’я мала цiлком пристойнi, та й становище Герствуда у Фiцджералда i Моя було стiйке. Обидва власники бару були з ним у найкращих дружньо-щирих стосунках.
Отже, неважко уявити, яка сiмейна атмосфера панувала в домi. Низка поверхових розмов, дуже схожих одна на одну.
– Завтра я iду у Фокс-Лейк, – якось у п’ятницю за обiдом заявив Джордж-молодший.
– Там щось цiкаве мае бути? – спитала мiсiс Герствуд.
– Так. Еддi Фарвей купив новий катер i запрошуе мене на прогулянку.
– А скiльки ж вiн заплатив за нього? – продовжувала розпитувати мати.
– О, понад двi тисячi доларiв! Вiн каже, катер – як лялечка.
– Старий Фарвей, мабуть, добряче наживаеться, – докинув Герствуд.
– Авжеж! Джек розповiдав, що вони тепер експортують свiй товар аж до Австралii. На тому тижнi вiдправили цiлу партiю у Кейптаун.
– Подумайти тiльки! – вигукнула мiсiс Герствуд. – Чотири роки тому вони ще тримали маленьку крамничку в пiдвалi на Медiсон-стрiт.
– Джек казав, що весною вони збираються побудувати на Робi-стрiт новий будинок – шестиповерховий.
– Он як! – втрутилась i Джессiка.
Саме того дня Герствуд мав намiр пiти з дому ранiше, нiж звичайно.
– Ну, я пiшов. У мене справи в мiстi, – проказав вiн, встаючи з-за столу.
– Ти не забув, що ми йдемо в понедiлок у театр Мак-Вiкера? – спитала мiсiс Герствуд.
– Авжеж, – байдужкувато кивнув вiн.
Обiд ще тривав. Герствуд пiднявся нагору за капелюхом i пальтом. Грюкнули вхiднi дверi.
– Мабуть, тато вже пiшов, – сказала Джессiка. Вона нетерпеливилась переповiсти шкiльнi новини.
– У нас у лiцеi готуеться вистава, – повiдомила вона втаемничено, – i я теж братиму в нiй участь!
– Справдi? – озвалась мати.
– Так. І менi конче потрiбна для вистави нова сукня! У виставi братимуть участь найвродливiшi дiвчата школи. Мiс Палмер, примiром, гратиме Порцiю.
– Он як? – вiдгукнулась мати.
– І знову запросили оту нездару Марту Грiзволд! Вона гадае, нiби вмiе грати!
– Здаеться, ii сiм’я так собi? – пiдтакнула розумiюче мiсiс Герствуд. – У них же нiчогiсiнько немае.
– Авжеж! – пхикнула Джессiка. – Вони вбогi, як церковнi мишi!
Вона вже добре розбиралася в молодих людях у лiцеi, приваблених ii вродою.
– Мамо, уявляеш, – подiлилася вона з матiр’ю якось увечерi, – отой Герберт Крейн здумав до мене чiплятися зi своею дружбою!
– А хто вiн такий, моя люба?
– Таке собi нiщо! – вiдповiла Джессiка, закопиливши губу. – Просто студент. А за душею – нiчогiсiнько!
Інша рiч – молодий Блайфорд, син мильного фабриканта. Вiн якось пiшов провести ii додому. Мiсiс Герствуд саме сидiла з книжкою нагорi в крiслi-качалцi i випадково визирнула з вiкна.
– Хто це був iз тобою? – запитала вона Джессiку, що ввiйшла у кiмнату.
– Та то молодий Блайфорд, мамо.
– Невже?
– А що? Вiн запрошуе мене прогулятися з ним у парку, – додала Джессiка, розчервонiвшись вiд швидкого бiгу сходами.
– Гаразд, моя люба, iди, але не надовго, – дозволила мати.
Вона з цiкавiстю ще раз визирнула з-за штори, щоб подивитись, як вони iдуть удвох – це було таки приемне видовище, дуже миле.
От у такiй атмосферi Герствуд i жив iз року в рiк, не замислюючись над цим. Не в його натурi було прагнути чогось кращого, якщо воно не стояло перед очима разючим контрастом. Чого бажати? Вiн приносив у сiм’ю те, що належало, i одержував свое вiдповiдно. Правда, його iнодi дратували прояви егоiстичноi байдужостi, але, з iншого боку, дороге вбрання дружини й дочки додавало гiдностi i становища в суспiльствi, i йому було приемно. Зрештою, вiн жив переважно життям закладу, де служив. Там проходила бiльша частина його часу. Повернувшись увечерi додому, вiн потрапляв у затишну обстановку. Страви, за незначним винятком, були цiлком прийнятнi, – такi, як може зготувати звичайна куховарка. До певноi мiри його цiкавило й те, про що розповiдали за обiдом син i дочка, якi виглядали завжди елегантно. Пихата мiсiс Герствуд вважала, що вона завжди мае особливо вишукано вдягатись, але, на думку Герствуда, це таки краще, нiж одягатись недбало. Нi про який iнтим мiж чоловiком i жiнкою вже не могло бути й мови. Але й це не псувало атмосфери. В поглядах дружини не було нiчого надзвичайного, до того ж вони так мало спiлкувались одне з одним, що в цих розмовах не могло виникнути незгоди. Одне слово, у неi були своi погляди, а в нього – своi. Час вiд часу вiн звертав увагу на якусь жiнку, молодiсть, жвавiсть i дотепнiсть якоi становили контраст не на користь його дружинi. Однак тимчасове невдоволення, викликане таким зiставленням, врiвноважувалося усвiдомленням свого становища в суспiльствi i властивою йому розсудливiстю. Вiн розумiв: ускладнення в сiмейному життi може вiдбитися на його службовому становищi. Власники бару нiзащо не потерпiли б скандалу. Посiвши таке становище, людина мае вiдзначатися поважними манерами, незаплямованою репутацiею i добропорядною родиною. Ось чому Герствуд був дуже обережний у всiх своiх вчинках. І в публiчних мiсцях вечорами чи в недiлю з’являвся неодмiнно з дружиною, а часом i з дiтьми. Вiн iздив з сiм’ею на мiсцевi курорти або у штат Вiсконсин, недалеко вiд Чикаго, i проводив там кiлька днiв, тримаючись поважно. Нудьгуючи, вiдвiдував тi мiсця, якi належало, i робив так, як належало. Вiн знав – це необхiдно.
Коли хтось iз його численних знайомих, представникiв середнього класу i людей грошовитих, потрапляв у якусь халепу, Герствуд тiльки осудливо хитав головою. Про такi речi й говорити не варт! Якщо ж про це плiткували серед людей, що вважалися його близькими друзями, вiн гостро картав подiбне:
– Нехай би робив, що хотiв – який мужчина цього не робить! Але ж як вiн мiг бути таким необачним? Обережнiсть i ще раз обережнiсть!
І вiн нiтрохи не спiвчував тому, кого пiймали на гарячому.
Саме з цих мiркувань Герствуд продовжував придiляти дружинi певну увагу i скрiзь бував iз нею. Це було, звичайно, дуже нудно, але вiн втiшав себе тим, що зустрiчаеться в цей час iз знайомими i мае всi тi розваги, яким ii присутнiсть аж нiяк не може завадити. Часом вiн iз певною цiкавiстю спостерiгав за дружиною, – вона була ще досить приваблива, i чоловiки звертали на неi увагу. Була охоча до товариства й до лестощiв, хоча й пихата. Герствуд добре розумiв, що при тих стосунках, якi мiж ними склались, всi цi якостi легко можуть довести ii до бiди. Вiн узагалi не схильний був довiряти жiнкам, а своiй дружинi – тим бiльше, бо нiколи не вбачав у нiй таких чеснот, якi б вселяли в чоловiка його типу особливе довiр’я й пошану. Колись вона таки його любила, але тепер, коли подружнi узи бiльше не з’еднували, – мало що могло статися!
За останнiй рiк чи два витрати сiм’i дуже зросли. Джессiка раз у раз вимагала обнов, а мiсiс Герствуд, не бажаючи вiдставати вiд дочки, теж частенько пiдновляла гардероб. Герствуд довгенько терпiв, але якось не витримав.
– Джессiка потребуе новоi сукнi, – промовила мiсiс Герствуд недбало вранцi.
