Керрi крутилася перед дзеркалом, iй справдi приемно було помилуватись на себе. На щiчках запалав рум’янець.
– Беремо! – рiшуче повторив Друе.
– Але ж вiн коштуе дев’ять доларiв! – стурбувалась Керрi.
– Ну й що з того? Купуймо, – настоював Друе.
Вона вийняла з гаманця одну банкноту. Продавчиня спитала, чи вдягне вона жакет одразу? Вийшла, повернувшись iз рештою. Справу було зроблено.
Вiд «Партрiджа» вони пiшли у магазин взуття, де Керрi примiряла черевички. Побачивши, як гарно вони виглядають на ii нiжках, Друе замиловано сказав:
– Не скидайте!
Але Керрi похитала головою: вона ж мае повернутись до сестри. Друе за одним заходом купив iй ще й сумочку, потiм рукавички, а вона за його порадою придбала й панчохи.
– А завтра, – сказав вiн, – ви пiдете i купите собi ще й спiдницю.
Все це Керрi робила з якимось тривожним передчуттям. Вона все бiльше заплутувалась, але мiцнiше хапалася за думку, що шлях до вiдступу ще вiдкритий.
Друе знав, де можна винайняти кiмнату на Вобеш-авеню. Показавши Керрi на будинок, до якого вони пiдiйшли, вiн застерiг:
– Дивiться ж, тепер ви – моя сестра…
Вiн умiло вiв переговори з хазяйкою, уважно все оглянув, вибрав, покритикував щось, обмiркував i зрештою все владнав.
– Їi речi прибудуть через день-два, – заявив вiн вдоволенiй хазяйцi.
Коли вони зосталися в кiмнатi самi, Друе нi на йоту не змiнив своеi поведiнки. Вiн продовжував триматися так, наче вони були ще на вулицi. Керрi залишила в кiмнатi своi покупки.
– Ну, що ж, – огледiвся Друе. – Чому би вам не переiхати сьогоднi ж?
– О нi! Я не можу! – вiдповiла Керрi.
– Але чому?
– Я не хочу отак раптово пiти вiд них…
Вiн знову повернувся до цiеi теми, коли вони вже йшли вулицею. День видався теплий, сонячний, вiтер зовсiм ущух. Із цiеi розмови з Керрi Друе вже мав до дрiбниць точне уявлення про ту атмосферу, яка панувала в квартирi ii сестри.
– Облиште, Керрi, – сказав вiн лагiдно. – Їх це дуже мало стурбуе, запевняю. Я вам допоможу все владнати.
Його слова заколисували, всi лихi передчуття кудись зникали. Спочатку вiн покаже iй мiсто, а невдовзi допоможе знайти якусь роботу. Друе сам вiрив у своi слова. Вiн мае поiхати у справах, а вона зможе тим часом працювати.
– Знаете, що вам треба зробити? – сказав вiн. – Пiдiть зараз до них, вiзьмiть там своi речi i повертайтесь.
Вона довго думала над цим i, зрештою, погодилась. Домовились, що вiн чекатиме ii на розi Пеорiя-стрiт. Вона мае з’явитись там о пiв на дев’яту.
Увечерi Керрi була вдома, о шостiй рiшення було прийняте.
– Ну як, знов нiчого? – спитала Мiннi, маючи на увазi те мiсце, яке нiбито обiцяли Керрi в магазинi «Бостон».
Керрi скоса поглянула на сестру i вiдвела погляд.
– Нi.
– Схоже, не варто бiльше й шукати цiеi осенi, – зiтхнула Мiннi.
Керрi нiчого не вiдповiла.
Прийшов додому й Гансон, як завжди, вiдсторонений. Вiн мовчки помився i пiшов читати свою газету. За вечерею Керрi опанував неспокiй. Їi власнi плани непокоiли ii, пригнiчувала й думка, що тут вона – небажаний гiсть.
– Ну як, нiчого не знайшли? – спитав Гансон.
– Поки що нi.
Вiн iв далi, а невiдступна думка свердлила: яка це морока, що вона тут сидить! Час уже iхати додому, i квит. А вже як поiде додому, вiн нiзащо не допустить, щоб вона знов повернулася весною.
Керрi з жахом думала про те, до чого готувалась, але втiшала себе тим, що принаймнi цьому нестерпному iснуванню настане край. Вони не перейматимуться. Особливо Гансон. Йому байдуже, що з нею буде.
Пiсля вечерi Керрi пiшла у ванну. Тут нiхто iй не мiг завадити. Вона написала записку:
«Прощавай, Мiннi! Я не поiду додому, бо вирiшила залишитися в Чикаго i шукати роботу. Не турбуйся про мене. Все буде гаразд».
У вiтальнi Гансон, як завше, читав газету. Керрi допомогла Мiннi помити посуд i прибрати. Потiм вона сказала:
– Пiду постою трохи внизу.
Вона ледве могла вгамувати нервове тремтiння.
Мiннi пригадала Гансоновi зауваги.
– Свен вважае, що не годиться стояти там, – промовила вона.
– Он як? – перепитала Керрi. – Я недовго, це востанне…
Вона надягла капелюшок i постояла перед столиком у маленькiй спальнi, не знаючи, куди покласти записку. Нарештi засунула ii пiд головну щiтку Мiннi.
Коли вхiднi дверi зачинилися, вона спинилася на мить. Що вони подумають? Дiвчину раптом вразила незвичнiсть ii вчинку. Вона повiльно спустилася вниз, оглянулася на освiтленi сходи i попростувала вулицею, удаючи, нiби вийшла на прогулянку. Досягнувши рогу, Керрi прискорила крок.
А в цей час Гансон вийшов з вiтальнi до дружини i спитав:
– Керрi знову стирчить унизу?
– Так, – вiдповiла Мiннi, – але вона обiцяла, що це востанне.
Вiн пiдiйшов до дитини, що гралася на пiдлозi, i почав бавити ii, тицяючи в неi пальцем.
Друе в збудженому настроi чекав на розi.
