– По-перше, немае пiдстав сумнiватися, що такий суд вiдбудеться найближчим часом.[16 - Нюрнберзький процес тривав з 20 листопада 1945 року по 1 жовтня 1946 року.] По-друге, також не пiдлягае сумнiву, що суд безумовно визнае СС злочинною органiзацiею. По-трете, запитання тут ставимо ми, натомiсть ваш обов’язок, капiтане, на них вiдповiдати. Тому будьте вже так ласкавi – не викручуйтесь, а просто i чесно скажiть: чи перебувала ваша дивiзiя в лавах вiйськ СС?
Вiдзначивши про себе, що перекладач принаймнi цього разу утримався вiд того, щоб назвати СС «злочинною», Силенко пояснив, кивнувши при цьому сержантовi, який старанно клацав на друкарськiй машинцi:
– Попрошу зазначити в протоколi сьогоднiшнього допиту, що я вступив не в абстрактнi СС, якi ще в недалекому минулому були своерiдною «армiею» НСДАП. Нi, я вступив до лав конкретноi дивiзii ваффен-СС «Галичина», яка згодом трансформувалася в Першу Украiнську дивiзiю УНА. В жоден iнший пiдроздiл ваффен-СС, а тим паче СС я би вступати не став. Отже, я обирав конкретний бойовий пiдроздiл ваффен-СС, що мае для мене суттеве, ба навiть вирiшальне значення.
– Гаразд. А в чому, власне, полягали вашi службовi обов’язки? – запитав перекладач незворушно.
– Ну, як би це простiше сказати… Людей годувати i вдягати.
– Вибачте, як ви сказали?…
– Подбати, щоб вояки дивiзii були завжди ситi й добре вдягненi, – Силенко посмiхнувся. – Хоч в СС, хоч у ваффен-СС, хоч будь-де, але люди мусять харчуватися. Отож я i зайнявся постачанням нашоi дивiзii продовольством, взуттям, одягом i всiм, що зазвичай необхiдно людинi.
– Well,[17 - Добре (англ.).] – мовив англiець, пiсля чого простягнув руку до портсигара, що лежав перед ним, видобув звiдти сигарету, трохи покрутив ii перед очима, недбало сунув в куточок рота i полiз в кишеню френча.
«А менi ж сигаретку не запропонував! Хоча мiг би… Принаймнi саме такi речi про цих американцiв i розповiдали», – з гiркотою подумав Силенко i одразу ж почав гадати, що означае подiбна поведiнка майора.
– О’кей, мiстер Силенко! Майор готовий допустити, що до лав СС ви вступили тiльки для того, щоб годувати людей – хоча при цьому мали б розумiти, в чому полягае рiзниця мiж постачанням полiцейського пiдроздiлу, який здiйснюе каральнi експедицii проти мирного населення, i постачанням продуктiв… скажiмо… загону бойскаутiв.
– Перепрошую, мiстер лейтенант… е-е-е… не знаю, як вас звати…
Порфирiй Андрiйович запитально дивився на перекладача, який спокiйно мовив:
– Називайте мене просто лейтенантом, без мiстера.
– Отже, лейтенанте, перепрошую, проте жодними каральними акцiями проти беззбройного мирного населення нi я, анi моя гренадерська дивiзiя «Галичина» нiколи не займалися. Якщо ви i ваш майор, а також союзне командування разом з вами не в курсi, то змушений пояснити: наша дивiзiя – це справжнiсiнький армiйський пiдроздiл, що брав участь в найрiзноманiтнiших, проте суто бойових операцiях. Почати хоч би з бою пiд Бродами минулого лiта: нашi вояки протистояли бiйцям Першого Украiнського фронту бiльшовикiв, якi прагнули пiдпорядкувати Польщу впливу Рад. Ми боролися проти бiльшовикiв! Проти тих, хто намагався поневолити мiй народ. Треба також пiдкреслити, що наша дивiзiя понесла в тому бою просто колосальнi втрати, тому згодом була вiдправлена на переформування… – вкрай емоцiйно вiдповiв Порфирiй Андрiйович.
– So you fought against communism?[18 - Таким чином, ви боролися проти комунiзму? (англ.)] – повiльно запитав майор, не виймаючи сигарети з рота. Перекладач поспiшив розтлумачити:
– Отже, мiстере Силенко, ви стверджуете, що вашим основним мотивом вступу в вiйська СС була боротьба проти комунiзму?
– Не тiльки моя особисто, але так само i всiх моiх товаришiв по службi, – уточнив Порфирiй Андрiйович. – Так, ми не хотiли, щоб в Польщi взяли гору тамтешнi комунiсти з Армiею Людовою, що абсолютно пiдкоряеться iхнiй волi… Хоча в пiдсумку все ж таки перемогли саме комунiсти.
– But in Yugoslavia?…[19 - А в Югославii?… (англ.)] – з флегматичним виглядом запитав майор. Силенко зрозумiв його i без перекладача, тому поспiшив пояснити:
– В Югославii наша дивiзiя також боролася з так званими комунiстичними партизанами маршала Тiто. До речi, як вам оця дивина: партизан очолюе маршал! Та що ж це таке?! Де, в якiй краiнi, в яку епоху вiдбувалося щось подiбне?! І що ж то за партизани такi, якщо iх веде в бiй маршал?… Пояснiть менi, будь ласка…
– Well, – майор флегматично зiтхнув, пихнув сизим сигаретним димком i щось не дуже виразно забурмотiв.
– Мiстере Силенко, майор змушений нагадати вам, що у нас тут допит. Запитуемо ми, а вiдповiдаете ви. Будь ласка, по можливостi дотримуйтеся цього порядку, а також стримуйте себе i не переривайте, будь ласка, нас. Прошу, не утруднюйте ведення протоколу!..
– Я спробую, – пообiцяв iнтернований.
– Well. But in Slovakia?…[20 - Гаразд. А в Словаччинi?… (англ.)]
Порфирiй Андрiйович спробував вiдповiсти на нове запитання якомога тихiше i стриманiше, хоча обраний американцями стиль допиту вже вiдверто дратував його.
– Минулоi осенi в Словаччинi ми захищали мiсцеве – словацьке населення вiд жорстокого червоного терору комунiстичних партизанiв, як i в сiчнi цього року в Югославii.
– Себто, на вашу думку виходить, що джерелом терору були словацькi та югославськi партизани-комунiсти, а нiяк не ваша дивiзiя ваффен-СС? – поспiшив уточнити перекладач.
– Зрозумiло.
– But in Austria?…[21 - А в Австрii? (англ.)]
– В Австрii ми вели боi в районi Гляйхенберзького замку, це також бойовi дii, а нiякi не каральнi. Справжня вiйна, одне слово.
– Well, – майор енергiйно вдавив недопалок в попiльницю i знов заговорив довго та невиразно.
– За участь у згаданих боях в Австрii декiлька ваших товаришiв по службi були нагородженi нiмецькими Залiзними хрестами першого класу. Водночас ви, мiстере Силенко, маете цiлих два Залiзнi хрести…
– Вибачте, лейтенанте, змушений знов перервати вас, хоча це i не дуже чемно. Просто не хочеться, аби в протокол мого допиту вкралася мимовiльна помилка… Адже я нагороджений всього лише одним Залiзним хрестом, та й то другого класу. Інша ж нагорода, вручена менi свого часу – це Хрест Вiйськових заслуг. Причому пiдкреслюю: також другого класу.
– А за якi такi вiйськовi заслуги дивiзiйний iнтендант отримав подiбну нагороду?
– За героiчне i, що найголовнiше – безперебiйне постачання наших бiйцiв усiм необхiдним. У важких фронтових умовах.
– Невже i таке бувае?
– І навiть таке бувае, лейтенанте. Перекладiть це майору, прошу.
На деякий час в кiмнатi запанувала мовчанка. Навiть друкарська машинка перестала скрекотати, а сержант, який вiв протокол, знов завмер у вичiкувальнiй позi.
«Невже все скiнчилося? Або майор навмисно затягуе паузу перед черговим каверзним запитанням, – подумав Силенко. – Ах, до чого ж добре було б, якби допит i справдi закiнчився на цьому!..»
Але…
Тiльки-но полегшення почало змiцнюватись, як майор вибухнув неймовiрно довгою промовою, яку виголосив у явно неприязному тонi. Лейтенант уважно вислухав його, потiм заходився перекладати:
– Мiстере Силенко, достатньо ймовiрно, що не тiльки вашi товаришi, якi вже побували у нас на допитi, але й ви самi вважаете нас, представникiв союзного командування, закiнченими дурниками. Будь ласка, не намагайтеся перебивати, але вислухайте нас уважно.
Так, ми розумiемо, що вiйна – це вiйна. Хтось нападае, хтось захищаеться. Вашi товаришi по службi – украiнцi, мiж iншим, зi зброею в руках воювали на боцi нiмецьких нацистiв проти украiнських комунiстiв. Всi вашi свiдчення на нинiшньому допитi зводяться до того, що, борючись iз комунiзмом у лавах вiйськ СС, ваша дивiзiя «Галичина» не брала участi в жоднiй каральнiй акцii проти мирного населення. А два бойових Залiзних хрести ви отримали, очевидно, знову ж таки за героiчне вирощування капусти, редису й огiркiв у фронтових умовах. Будь ласка, не вважайте нас настiльки наiвними, щоб повiрити в подiбну нiсенiтницю!
Силенко не витримав i спробував сказати щось на свое виправдання, проте лейтенант зробив застережливий жест i продовжив:
– Я ж просив не переривати мене… Отже, вам даеться останнiй шанс розповiсти всю правду про вашi так званi «подвиги» в лавах злочинноi нацистськоi органiзацii СС. В iншому разi ми будемо змушенi згадати про ваше бiльш вiддалене минуле… Що вiдповiсте на це, мiстере Силенко?
Вiн i справдi хотiв уже вiдповiсти, проте в останнiй момент прикусив язика. «Ми будемо змушенi згадати про ваше бiльш вiддалене минуле», – цiкаво, що означае ця фраза (з явним вiдтiнком прихованоi загрози) в устах представника союзного командування?! Наскiльки вiддаленим вiд сьогодення е те саме минуле, яке потрапило в сферу iнтересiв американськоi розвiдки?! І що такого вони в цьому минулому вiдкопали…
– Бачу, ви здивованi, – вдоволено констатував лейтенант, коли мовчання зробилося нестерпним.
– Якщо бути вiдвертим, то це правда, – пiдтвердив Силенко.
– Ну, що ж вiдповiсте на це?…
– Гадаете, що коли ми служили в дивiзii «Галичина», то всi до останнього е жорстокими пiдлими вбивцями? Що нам не знайомi жалiсть i спiвчуття? І ми не хочемо жити по-людськи, оскiльки едине наше бажання – катувати, вбивати i грабувати?… Такоi ви про нас думки?! Гадаете, що бiльшiсть з iнтернованих е вродженими солдатами? То можу вас запевнити, що це не так. Бiльшiсть iз них – це селяни. Перш нiж взяти в руки гвинтiвку, вони чудово орудували лопатою. Так що не варто смiятися з того, що, опинившись в полонi, люди захотiли попрацювати на землi. Не потрiбно сприймати цiлком нормальне, людське бажання бiйцiв нашоi дивiзii вирощувати капусту, огiрки й помiдори, як спробу обдурити вас. Це не так…
– Себто?…
