Пiсля такоi заяви американцi радилися особливо довго. Судячи з усього, вони навiть дещо виправили в протоколi допиту: сержант вийняв з друкарськоi машинки i переробив наново останнiй аркуш, оригiнал же розiрвав i сховав обривки до спецiальноi течки.
Силенко ж дивився на цю зосереджену метушню i намагався уявити iхне розчарування. Справдi, спочатку майор i лейтенант спробували приспати пильнiсть iнтернованого гауптштурмфюрера, потiм намагалися остаточно вибити його з колii, змусивши згадати про загиблого сина. Нарештi розраховували приперти до стiни, порушивши делiкатну тему спiвпрацi з польськими спецслужбами. Але гауптштурмфюрер не пiддався – викрутився!.. І як же тепер дiятимуть американцi?!
– Отже, мiстере Силенко, ви тiльки-но навели нам безлiч доказiв своеi вiдданостi украiнськiй справi, – мовив перекладач.
– Сподiваюся, у вашого майора бiльше немае до мене запитань?
Порфирiй Андрiйович трохи нахилився вперед, приготувавшись пiдвестися й пiти, однак лейтенант зупинив його:
– Не поспiшайте, мiстере Силенко. Запитань до вас i справдi бiльше не лишилося, зате е вельми неприемне повiдомлення. Для вас неприемне, себто.
– Яке ще повiдомлення?! – Порфирiй Андрiйович знову напружився.
– Найближчим часом ми будемо змушенi передати вас в руки представникiв радянського вiйськового командування.
– Що-о-о?! – вiд несподiванки Порфирiй Андрiйович навiть пiдскочив.
– Ми зобов’язанi це зробити…
– Але чому?!
– Мусимо передати вас радянським комiсарам, як того, хто народився на територii Росii… Ви ж самi пiдтвердили, що з’явилися на свiт в Черкасах – мiстi, що на той момент знаходилося в межах Киiвськоi губернii Росiйськоi iмперii. Це територiя сучасноi комунiстичноi Росii, мiстере Силенко.
– Ну то й що?!
– А те, що радянське керiвництво найвищого рiвня вимагае, аби всi вiйськовополоненi й iнтернованi особи, що е в розпорядженнi союзного командування i народженi на територii колишньоi Росiйськоi iмперii або комунiстичноi Росii, були негайно виданi радянським комiсарам для подальшого повернення на батькiвщину. Тим паче, повиннi бути виданi всi тi, хто спiвпрацював з полiтичними режимами, ворожими комунiзму. Ви ж спiвпрацювали як з нiмецькими нацистами, так i з польськими авторитаристами. Вас же ще за часiв Пiлсудського[24 - Пiлсудський Юзеф Клеменс (1867–1935 роки) – польський вiйськовий i державний дiяч, якого називають творцем ІІ Речi Посполитоi.] завербували, хiба ж не так, мiстере Силенко?
– Це кiнець!.. – пробурмотiв Порфирiй Андрiйович тихим тремтячим голосом. – Мене ж просто вб’ють!.. Розстрiляють без суду…
– Ми все розумiемо, однак вдiяти нiчого не можемо. Зрозумiйте i ви нас, мiстере Силенко: радянськi комiсари жадають вашоi кровi. Якщо iхню спрагу не задовольнити, то з такими зусиллями й жертвами завойований мир не буде стiйким. Народи ж втомилися вiд вiйни, половина Європи лежить в руiнах… Тому хоч як це неприемно, проте союзне командування найближчим часом передасть всiх вiйськовополонених, а також iнтернованих осiб згаданих категорiй радянським комiсарам. Така цiна миру в Європi, що поробиш…
– А втiм… робiть що хочете, лейтенанте! – Силенко змiряв перекладача презирливим поглядом. – Ви занадто добре володiете украiнською мовою, як для американця. Напевно, ваш рiд…
– Маете рацiю, мiстере Силенко, мое походження безпосередньо пов’язане з Украiною. Однак я е громадянином Сполучених Штатiв. Я не воював в лавах ваффен-СС i не спiвпрацював з польською розвiдкою.
– Послухайте, лейтенанте! Вислухайте мене, як земляк земляка… Якщо менi доведеться повернутися туди… Тодi наша сьогоднiшня розмова закiнчена, й я повертаюся в свiй барак до хлопцiв. Менi необхiдно попрощатися з усiма i дати тим, хто уникне моеi долi, певнi настанови. Я вже пожив достатньо i зробив багато, iм мiй досвiд згодиться. Також маю до них певнi прохання… Отже, вибачайте, але вiдпустiть мене, бо перед вiдправкою на вiрну смерть менi необхiдно дещо владнати.
– Що ж, iдiть.
Силенко пiдвiвся, i тут лейтенант весело вигукнув:
– До речi, про вашу племiнницю з Харкова – Олександру Тимченко, яка зараз перебувае в Австрii пiсля тривалого лiкування… Майте на увазi, що ii ми також передамо радянським комiсарам!
Немовби блискавка прошила все тiло Порфирiя Андрiйовича i миттево випалила душу зсередини. Вiн застиг на мiсцi, скарлючившись вiд нестерпного душевного болю, i тихо простогнав:
– Як менi врятувати Сашуньку?…
Лейтенант перекинувся кiлькома англiйськими фразами з майором, потiм важко зiтхнув:
– Ех, мiстере Силенко, мiцний же ви горiшок!.. Ми розраховували, що ви швидко зламаетеся, що впадете нам до нiг i благатимете нас про те, щоб ми вас не висилали до СРСР.
– Не дочекаетесь такого, – крiзь зцiпленi зуби просичав вiн.
– Ну, чому ж… Багато хто з ваших вчинив саме так, повiрте.
– Не вiрю!
– Що ж, не вiрите, то й не треба… Я про iнше. Ви спочатку виявили неочiкувану стiйкiсть, аж раптом просто взяли та й здалися! І ще ця ваша заява: робiть що хочете… А як же Олександра?! Це ж ви зiштовхнули дiвчину з ii шляху.
– Навпаки, я врятував ii…
– Ну, як це – врятували?… Ви ii вбили, мiстере Силенко, давайте будемо чесними й вiдвертими! Ми знаемо, що вона е балериною, що потрапила пiд артобстрiл, перебуваючи на пiвденному сходi Польщi у складi фронтовоi концертноi бригади, а потiм ii, поранену, пiдiбрали нiмцi. Ви пiддурили горопашну дiвчину, спочатку налякавши ii перспективою потрапляння до нацистського концтабору, а на додачу повiдомивши, що всi ii родичi в рiдному Харковi загинули пiд час окупацii.
– Як?! Ви навiть про це знаете?!
– Ми все знаемо, мiстере Силенко. І навiть те, що ii рiднi в Харковi живi та здоровi, теж знаемо. Але повернiмося до вашоi племiнницi: потiм ви домоглися, щоб пiсля кракiвського вiйськового шпиталю ii вiдправили на лiкування до Австрii…
– У Сашуньки з легенi витягли два осколки! Тому я й домiгся ii вiдправки на лiкування до Австрii з подальшим проходженням вiдновлювального курсу в одному з альпiйських санаторiiв. Для балерини дуже важливо вiдновити дихання, дуже!.. Якби я тодi не втрутився, вона лишилась би у Краковi, а пiсля звiльнення мiста бiльшовиками потрапила б до сибiрських таборiв. Що сталось би з нею – невiдомо. Тож скажiть, заради Бога, де тепер Сашунька?! Що з нею станеться?! І чи можу я для зробити щось для неi?
Американцi знов порадилися, пiсля чого лейтенант мовив:
– Мiс Тимченко дотепер перебувае на альпiйському курортi. Ми неодмiнно подбаемо про неi. Але лише в тому разi, якщо ви, мiстере Силенко, вiдпрацюете нам i за себе, i за вашу племiнницю.
– Що треба робити? – очi Порфирiя Андрiйовича заблищали. – Я готовий на все, тiльки б Сашунька залишилася живою i здоровою! Сина я вже втратив, то нехай хоч би вона…
Раптом Порфирiю Андрiйовичу дещо спало на думку, й вiн мовив:
– Одружiться з нею, лейтенанте! Ви ж обидва е украiнцями… Моя Сашунька стане громадянкою Сполучених Штатiв. Вона молода, красива i не зрадлива… Та ще й до того ж балерина – людина мистецтва!..
Лейтенант променисто посмiхнувся i швидко переклав слова Силенка майоровi. Той хитнув головою, мугикнув i зробив знак сержанту, щоб останнi фрази до протоколу допиту не заносили. Потiм щось тихо сказав лейтенантовi. Той хитро примружився i звернувся до iнтернованого:
– А ви винахiдливi, мiстере Силенко! Одружуватися з вашою племiнницею я не стану, але гадаю, що дiвчина ще знайде свое щастя. Якщо ви, звiсно, погодитеся спiвпрацювати з нами…
Порфирiй Андрiйович мовчки кивнув. В кiмнатi повисла напружена тиша, потiм майор iз задоволеним виглядом пробурмотiв:
– Wery well! He has matured.[25 - Дуже добре! Вiн достиг (англ.).]
Тодi перекладач знову звернувся до iнтернованого:
– Мiстере Силенко, я пояснив майоровi вашi намiри. Обговоривши ситуацiю, ми вирiшили пiти вам назустрiч i спробувати допомогти. Щоправда, з одним застереженням: ви щойно зiзналися, як обдурювали i керiвництво СС, i польську розвiдку. До певноi мiри це можна вибачити – адже в обох випадках ви дiяли заради блага свого народу. Ми цiнуемо ваш патрiотизм, мiстере Силенко. Але якщо ви так само надумаете зрадити iнтереси Сполучених Штатiв, тодi ми будемо змушенi виконати свою погрозу. Ви й оком моргнути не встигнете, як разом iз племiнницею опинитеся в руках заклятих ворогiв – червоних комiсарiв. Зрозумiло?
– Цiлком зрозумiло. Але…
– Якi ще можуть бути «але», мiстере Силенко?
– Але маю одну умову.
– Мiстере Силенко, невже ви серйозно хочете виставляти якiсь умови?!
