– Я хотiв би побалакати з вашим знайомим.
– Це розповiла його дружина, – пояснив Меллоу.
– Атож, – сказав священик, – але менi цiкаво не те, що вона розповiла, а те, про що вiн промовчав.
– По-вашому, вiн знае ще щось? – зацiкавився Меллоу.
– Менi здаеться, вiн знае бiльше, нiж сказав, – пiдтвердив слуга Божий. – Ви кажете, що вiн не може пробачити тiльки грубощi до його дружини. Цiкаво, що ж ще вiн мае дарувати?
Священик встав, обтрусив мiшкувату сутану i пильно поглянув на свого молодого спiврозмовника. Потiм узяв стару парасольку, старий капелюх i швидко, хоча i незграбно, пiшов вулицею.
Минувши багато вулиць i площ, вiн дiстався гарного старовинного будинку i спитав слугу, чи не можна провiдати лорда Аутрема. Незабаром його провели в кабiнет, де серед книг, мап i глобусiв високий генерал iз чорними вусами цмулив довгу темну сигару i встромляв шпильки в одну з карт.
– Даруйте менi мою нахабнiсть, – почав священик. – Я до вас без запрошення припхався. Але менi треба побалакати про одну приватну справу, щоб вона й залишилася приватною. Як це не прикро, але декотрi люди можуть зробити ii суспiльною. Знаете сера Джона Кокспера?
Темнi вуса приховали посмiшку господаря, але в темних його очах щось блиснуло.
– Всi його знають, – зауважив лорд Аутрем. – Та я не дуже близько з ним знайомий.
– Як би там не було, – посмiхнувся патер Браун, – всi зрозумiють, що саме знае вiн, якщо вважатиме за потрiбне про це повiдомити. Мiй приятель, пан Меллоу, сказав, що сер Джон мае намiр надрукувати цiлу серiю антиклерикальних статей. «Ченцi i маркiз» або щось подiбне.
– Цiлком можливо, – визнав господар, – але до чого тут я? Чому ви прийшли до мене? Маю попередити, що я переконаний протестант.
– Я дуже люблю переконаних протестантiв, – сказав священик. – А до вас прийшов тому, що хочу дiзнатися правду. Вiрю, що ви не збрешете. Сподiваюся, я не грiшу проти милосердя, якщо не так упевнений у правдивостi сера Джона.
Темнi очi знову засвiтилися, але господар промовчав.
– Генерале, – вiв далi мову патер Браун, – уявiть собi, що Кокспер збираеться публiчно зганьбити вашу краiну i ваш прапор. Уявiть, що вiн торочить, нiби ваш полк утiк iз поля бою або ваш штаб пiдкуплений. Невже ви стерпите, невже не захочете будь-якою цiною з’ясувати правду? Я солдат, як i ви, я також служу в армii. Їi ганьблять, на неi зводять наклеп, я впевнений в цьому, але не знаю, який вогонь породив цей мерзенний дим. Засудите мене за те, що я хочу це з’ясувати?
Солдат мовчав, i священик сказав ще:
– Меллоу повiдомив менi те, що чув. Не сумнiваюся, що чув вiн не все. Чи знаете ви ще щось?
– Нi, – сказав господар. – Не можу розповiсти вам бiльше нiчого.
– Генерале, – наполягав патер Браун i широко посмiхнувся, – ви назвали б мене езуiтом, якби я спробував так вивернутися.
Тодi господар засмiявся, але вiдразу насупився.
– Ну, гаразд, – промовив вiн, – я не хочу розповiсти вам. Що ви на це?
– Я сам розповiм вам, – лагiдно промовив священик.
Темнi очi пильно дивилися на гостя, але блиску в них не було.
– Ви змушуете мене, – продовжував патер Браун, – пiдозрювати, що все було складнiше. Переконаний, що маркiз так сильно страждае i так ретельно ховаеться не тiльки вiд любовi до побратима. Не вiрю, що священики хоч якось iз цим пов’язанi. Гадаю навiть, що вiн не звертався до Бога, а просто намагаеться полегшити совiсть щедрими пожертвами. Але одне знаю точно: вiн не просто останнiй жалiсливець. Якщо хочете, я скажу вам, що саме мене в цьому переконало. По-перше, Джеймс Мейр мав намiр одружитися, але чомусь не зробив це пiсля смертi Морiса. Чи стане порядна людина кидати жiнку з горя за померлим товаришем? Швидше вiн буде шукати у нiй розради. У будь-якому разi, вiн пов’язаний, i смерть друга нiяк не звiльняе його вiд обiтницi.
Генерал кусав темний вус. Темнi очi дивилися насторожено i навiть тривожно, але вiн не промовив анi слова.
– По-друге, – не вмовкав священик, похмуро дивлячись на стiл, – Джеймс Мейр запитав наречену та ii подругу, чи здатна жiнка встояти перед Морiсом. Спало iм на гадку, що може означати таке запитання?
Генерал пiдвiвся i став мiряти кроками кiмнату.
– А, дiдько… – сказав вiн без особливого запалу.
– По-трете, – продовжував патер Браун. – Джеймс Мейр дуже дивно горюе. Вiн не в змозi чути про брата, бачити його портретiв. Так бувае, не сперечаюся. Це може означати, що спогад занадто болiсний. Та може означати й iнше.
– Довго ще будете мене мучити? – спитав господар.
– По-четверте i по-п’яте, – спокiйно чеканив священик, – Морiса Мейра не ховали або ховали дуже скромно, поспiхом, хоча вiн i належав до знатного роду. А брат його, Джеймс, негайно виiхав за кордон, нiби втiк на край свiту. Тому, – всi так само спокiйно продовжував вiн, – коли ви звинувачуете мою вiру i протиставляете iй чисту та досконалу любов двох братiв, я дозволю собi припустити…
– Годi, – сказав лорд Аутрем. – Я розповiв, що можу, щоб ви не думали найгiршого. Знайте хоча б одне: поединок був чесним.
– Слава Всевишньому! – втiшився патер Браун.
– Вони стрiлялися, – сказав Аутрем. – Може, це була остання дуель в Англii.
– Це набагато краще, – сказав священик. – Милостивий Боже. Так, набагато краще.
– Краще, нiж вашi здогади? – похмуро кинув господар. – Вам не заборонено смiятися над досконалою любов’ю, але, повiрте, вона iснувала. Джеймс обожнював свого кузена, i вони росли разом. Старший брат або старша сестра iнодi обожнюють молодшого, особливо, коли той i справдi дивовижний. У простодушного Джеймса навiть ненависть була себелюбною. Розумiете, якщо вiн сердився на когось, то думав про нього, не про себе. А бiдний Морiс жив i вiдчував iнакше. Люди тягнулися до нього, i вiн любив товариство, але милувався лише собою, як у дзеркальному залi. Нiхто не перевершив його нi в спортi, нi в мистецтвах. Вiн майже завжди перемагав i легко приймав свою звитягу. Але якщо йому траплялося програти, легкiсть зникала. Поразок вiн цурався. Чи варто розповiдати вам, як розлютився вiн заручинами Джеймса? Залишатися осторонь вiн просто не мiг. Джеймс перевершував його лише в одному – стрiляв набагато краще. Так сталася трагедiя.
– Точнiше, так вона почалася, – уточнив священик. – Так почалися страждання того, хто залишився живим. Менi здаеться, тут можна обiйтися i без зловiсних ченцiв.
– А менi здаеться, – сказав генерал, – що Джим стрiляе бiльш, нiж цiльно. Звiсно, бiда чимала, але билися вони чесно. Крiм цього, Морiс змусив його стрiлятися.
– Звiдки ви це знаете? – здивувався священик.
– Я це бачив, – сумно пiдтвердив Аутрем. – Я був секундантом у Джеймса, i Морiс на моiх очах упав мертвим.
– Будь ласка, розкажiть усе, – задумливо промовив священик. – Хто був секундантом у Морiса?
– Г’юго Ромейн, знаменитий актор, – похмуро повiдомив господар. – Морiс захоплювався сценою i брав у нього уроки. Ромейн славився i тодi, але ще не встав на ноги, i Морiс давав йому грошi. Тепер цей актор багатший за аристократа, однак у тi часи залежав вiд багатого учня. Тому ми не знаемо, як вiн ставився до сварки – мiг не схвалювати ii i погодитися несамохiть. Стрiлялися на англiйський манiр, у кожного був один секундант. Я хотiв покликати лiкаря, але Морiс вiдмовився. Вiн сказав: «Чим менше народу дiзнаеться, тим краще. Крiм цього, в селi е лiкар. У нього баский кiнь, i якщо треба, вiн миттю прибуде». Ми знали, що Морiс ризикуе бiльше – як ви пам’ятаете, вiн не дуже удатний стрiлець, – i погодилися. Супротивники зiйшлися на пiску, бiля моря. Мiж ними i селом лежали дюни – глуха стiна, поросла рiденькими пучками трави. До моря ми вийшли через вузький, звивистий прохiд. Так i бачу мертво-жовту смугу, а за нею, бiля самоi води, – вузьку, мертво-червону, немов вiдблиск кровi.
Далi все сталося так стрiмко, немов пiсок зметнуло вiтром. Пострiл начебто i пролунати не встиг, а Морiс Мейр закружляв дзигою i кеглем звалився в пiсок. Певна рiч, я злякався за нього, але, хоч це i дивно, пошкодував не вбитого, а вбивцю. Найяскравiше i найяснiше бачу до цього дня не Морiса, котрий падае мертвим, а нещасного Джима, котрий бiжить до поваленого друга i ворога. Бачу його борiдку, його смертельно блiде обличчя, його тонкий профiль. Пiстолет вiн вiдкинув, в лiвiй руцi тримав рукавичку, i порожнi пальцi билися на вiтрi, наче волаючи про допомогу, коли кричав менi, щоб я скорiше привiв лiкаря. Все це я бачу, а бiльше нiчого, крiм моря, i нерухомого тiла, i нерухомого секунданта на тлi свiтлого неба.
– Ромейн не рухався? – здивувався священик. – Чому ж вiн не пiдбiг до Морiса Мейра?
– Може, й пiдбiг, коли мене вже не було, – вiдказав генерал. – Я кинувся в село i бiльше нiчого не бачив. Бiдний Морiс мав рацiю: лiкар одразу ж скочив у сiдло, я ледь роздивився його, але вiн здався менi дуже метким i вмiлим. Задовго до того, як я прийшов до моря, вiн зробив усе, що мiг: поховав тiло в пiску i переконав нещасного вбивцю втiкати, в прямому сенсi слова просто бiгти берегом. Джеймс дiстався найближчого порту, i йому вдалося покинути Англiю. Решту ви знаете. Через багато рокiв вiн повернувся i оселився в похмурому замку. На той час титул уже перейшов до нього. Я не бачив його жодного разу, але менi вiдомо, що написано мертвотними червоними лiтерами в темрявi його душi.
– Наскiльки я зрозумiв, – спитав патер Браун, – iншi його друзi намагалися зустрiтися з ним?
– Моя дружина намагалася i тепер вирiшила спробувати знову, – сказав Аутрем. – Вона дуже близька з нещасною жiнкою, яка стала причиною сварки, i хоче звести з нею Джима. Їй здаеться, якщо вiн побачить Вiолу, розум повернеться до нього. Якраз завтра вона намiряеться влаштувати це побачення.
Патер Браун перебирав шпильки, що лежали бiля нього, i слухав досить неуважно. Вiн мислив образами, i картина, яка вразила навiть генерала, ставала все виразнiшою й яскравiшою в свiдомостi мiстика. Вiн бачив тьмяно-червоний пiсок, страшний, як закривавлена земля, i темне тiло, й убивцю, котрий, спотикаючись на бiгу, вiдчайдушно волае про допомогу, махаючи рукавичкою. Але уява його не могло впоратися з нерухомим силуетом, що стояв, як бовван, бiля самоi води. Щось вiн означав, але для священика був лише знаком.
– Цей Ромейн завжди реагуе не вiдразу? – висунув версiю священик.
– Дивно, що ви про це спитали, – здивувався Аутрем i пильно глянув на спiврозмовника. – Нi, вiн реагуе миттево. Однак якраз учора, перед грозою, я бачив його саме в такiй позi. Блискавка заслiпила нас, але вiн не ворухнувся.
