Копистка. Ключi ось, а пiп не хоче йти. Каже, що хорий…
Смик. Вiн прочитав протокола i що з центру пишуть?
Копистка. Прочитав.
Смик. Ну й що?
Копистка. Дуже, видно, зрадiв, бо губи так i вдарили тропака…
Смик. Кинь жарти!.. Ти йому сказав, що й як? Копистка. За все сказав… Каже – не вийду, хорий… Смик (одiмкнув браму). Будемо брати й без його. А в протокол впишемо, що пiп одмовився… Заходьте, товаришi! (Спинив Копистку.) А ти в церкву не заходь, чуеш? Твое дiло тут наглядати. (Пошепки.) Наш Юда – Панько – ночував сю нiч у Гирi, спав з його дочкою, то, мабуть, про все уже вишепотiв…
Копистка. Про це, братухо, я вже знаю. У мене жiнка – телеграф.
Смик. Так я його сьогоднi iз Ради вигнав i наказав на очi не з’являтись…
Копистка. Торкай, братухо, торкай!
Смик. А як що трапиться, то…
Копистка. Ет!.. Не малолiтне ж я дитя, – торкай!
2
Пiшов Смик. Копистка, щоб не стояти на виднотi, зайшов за примурок. Тiльки скрутив цигарку, аж тут – Гиря:
– Що це ти, Мусiю батьковичу, стоiш тут? Хiба чого стережеш?
Копистка (йому пiд тон). Авжеж, так! Даром не стояв би.
Гиря. Може, церкву святу, щоб часом нiхто не окрав?..
Копистка. Може, й церкву.
Гиря. Спитать би, чашу золоту, чи як?
Копистка. Сказать би, й чашу, i плащаницю, i все чисто.
Гиря. Гм… Од злодiiв, чи як?
Копистка. А то ж од кого, думаеш?
Гиря. Невже ж воно е такi, що й на Божее добро вже зазiхають?..
Копистка. Якби то на Боже, а то ж на наше, на народне…
Гиря. Гм… А хто ж вони, отi злодii?
Копистка. Та тi ж самi, що, чужими руками хлiб робивши, позакопували його в ями, як крадене, – ви!
Гиря. Ой, шануйсь, Мусiю!..
Копистка. А то що?
Гиря. А то, що за такi слова… не помилуе тебе Господь милосердний… Не помилуе!
Копистка. А хто тобi казав за це?
Гиря. Не помилуе!.. Знаю!
Копистка. Хiба з Богом балакав, що знаеш?
Звiром глянув Гиря на Копистку. Пiшов.
3
Прибрела Орина:
– Здрастуйте, дядечку Мусiю!
Копистка. Здрастуй, мамашо!
Орина. З п’ятiнкою вас святою!.. Таки послав Господь ласку свою. Як не гнiвили його, милосердного, а вiн таки зглянувся на нас, бiдних.
Копистка. Як саме, мамашо?
Орина. Кажу ж, п’ятiнку послав, а був четвер, i не знала я, чи й виживу з дiточками – так же iстоньки всi похотiли…
Покрутив головою Копистка.
Оце прийшла пiд церкву. Кажуть, чашу золотую й кадильницю мiнятимуть на хлiб, дак я хоть подивлюсь, який вiн е… Може, таки п’ятiнка святая i менi шкуриноньку або зерниноньку пошле… А як не то, то пережду тут до суботоньки… А в суботоньку, може, хто поминання до церкви принесе… Колись багато приносили. (Сiла собi осторонь на снiг. Та все бурмотить щось, киваючи головою.)
4
А вже до брами надiйшов дiд з цiпком. Стали збиратися чоловiки, жiнки. Дiд приступивсь до Копистки, лупнув очима:
– Хiба до церкви прийшов, Мусiю? Сьогоднi ж будень!..
Копистка. А ви, дiду, чого прийшли, коли будень?
Дiд з цiпком. Молитися прийшов, щоб ти знав, а не кадить, як ти ось, цигаркою. Кинь менi зараз! Хiба повилазило – церква?
Копистка. Та я ж не в церквi курю, а на вулицi. Кому яка з цього шкода?
Дiд з цiпком. Не маеш такого права, щоб цигаркою смердiти пiд церквою! Не маеш права, щоб ти знав!
Злий голос. Та хiба вони послухають старих людей?
Дiд з цiпком. Думають, що забрали собi слободу, дак можна й на Бога верхи сiсти? Нi, вiн вам не стерпить. Вiн знайде на вас кару, пождiть, анахтеми. Вiн, милосердний, загонить вас у пекло.
