Учитель сказав:
– Солодкi слова, ласкавий погляд, шаноба надмiру – усе це викликало в Цзо Цюмiнi сором i викликае сором у мене. Дружити з тим, кого таемно ненавидиш, – таке викликало в Цзо Цюмiнi сором i викликае сором у мене.
26
Янь Юань i Цзилу стояли перед Учителем. Вiн iх спитав:
– Чому ви не висловлюете своiх бажань?
Цзилу вiдповiв:
– Я хотiв би, маючи повозку, коней i вбрання, пiдбите хутром, дiлитися ними з другом i не досадувати, коли вони стануть непридатними.
А Янь Юань сказав:
– Я хотiв би не хвалитися тим, що е в менi доброго, i приховати своi заслуги.
Потiм Цзилу спитав:
– Хотiлося б почути про бажання Учителя.
Учитель вiдповiв:
– Дати спочити старим людям,
Бути щирим iз друзями,
Пiклуватися про молодших.
27
Учитель вигукнув:
– Усе скiнчено! Я не зустрiчав ще того, хто може засудити себе самого в душi, коли бачить, що помилився!
28
Учитель сказав:
– У будь-якому селищi на десять хатин завжди знайдуться люди, що не поступляться менi в чесностi й щиростi, але поступляться в схильностi до науки.
Глава 6
Ось Юн…
1
Учитель сказав:
– Ось Юн, його можна поставити обличчям на пiвдень.
Чжунгун спитав про вчителя Шовковицю Старшого.
Учитель вiдповiв:
– Його можна: у ньому е невимушенiсть.
Чжунгун знову спитав:
– Хiба не можна, правлячи народом, дiяти невимушено, але бути при цьому вкрай шанобливим? Чи не проявляе надмiрну невимушенiсть той, хто тримаеться невимушено i невимушено дiе?
– Юн правильно каже, – вiдповiв Учитель.
2
Князь Скорботноi Пам’ятi спитав Учителя про те, хто з його учнiв любить навчатись, i той вiдповiв:
– Був Ян Хуей, вiн любив навчатись, не зганяв нi на кому свого гнiву, не повторювавсь помилок. На жаль, його життя було коротким, вiн умер. Тепер таких уже нема. Не чути, щоб хто-небудь любив навчатись.
3
Цзихуа було послано до Ци. Учитель Жань прийшов прохати для його матерi зерна.
Учитель вiдповiв:
– Вiдсипай iй великою мiрою.
Той знову попросив:
– Прошу додати.
– Вiдсип удвiчi бiльше, – було за вiдповiдь.
Учитель Жань вiдсипав бiльше в сотню з верхом разiв.
Учитель сказав:
– Чи, вiд’iжджаючи до циськоi землi, iхав на ситих конях, одягнений у халат. Я чув, чеснотливий муж допомагае людям не тодi, коли вони багатi, а коли бiднi.
4
Коли Юань Си став управителем дому Вчителя, Учитель дав йому дев’ять сотень мiр зерна. Юань Си вiдмовився.
Учитель сказав:
– Не вiдмовляйся, краще допоможи сусiдам, землякам.
5
