219
На що ж надiя? Першу пiрамiду
колись Хеопс для себе спорудив,
вважаючи, що славi дiтись нiде,
коли свiй труп у нiй вiн прихистив.
Але нема вiд мумii i слiду —
знайшлись цiкавi до подiбних див.
Чи ж варто домагатись монументу,
коли й Хеопса знищено дощенту!
220
А я – фiлософ. Я собi невпинно
повторюю вiдоме i старе:
з живоi плотi доля робить сiно,
усе, що народилося, помре.
Якщо одержав молодiсть, як вiно,
то час ii все рiвно вiдбере.
Отож радiй, що днi прожив хорошi,
молися Богу й заощаджуй грошi.
221
Тепер дозвольте, милий мiй читачу
i ще милiший пане покупець,
потиснути вам руку на додачу.
Бувайте! Бог воздасть вам за терпець.
Полюбимось, то ще я вас побачу,
а нi, – хоч не набрид би пiд кiнець!
Яке було б поводження знаменне,
якби поети приклад брали з мене!
222
«Іди ж, мiй плоде самоти, iз хати,
пливи й пливи морями многолiть».
Якщо можливо Саутi читати
i Вордсворта не важко зрозумiть,
чому б менi надiй на те не мати
i слави не жадати мимохiть?
Рядки в лапках – це Саутi. Бога ради,
не припишiть менi його тиради!
ПІСНЯ ДРУГА
1
О вчителi юнацтва всетямущi
з Америки, з Європи – звiдусiль,
благаю вас, шмагайте учнiв дужче —
це гоiть, незважаючи на бiль!
Ми бачили, як мати невсипуща
свого синочка пестила, покiль
позбувся вiн невинностi – на жаль нам,
ще й засобом таким оригiнальним.
2
Коли б у нас на Пiвночi холоднiй
до школи Дон Жуана вiддали,
навчання б запал втишило природний
i заслужив би хлопець похвали.
Іспанiя – це виняток, я згодний.
Але i там повинен як коли
юнак, що став причиною розлуки,
доводити дорослих до розпуки.
3
Та не дивуе це мене аж зовсiм.
Звернiмося, будь ласка, до джерел:
матуся-математик – передовсiм,
по-друге – вихователь, той осел,
гарненька жiнка з мужем голомозим,
що з ревнощiв пiшов на духопел,
нарештi – час цвiтiння весняного,
та ще й момент сприятливий для того!
4
Але земля кружляе мiж зiрками,
тож ми на те приреченi – i край.
Живи, i вдовольнись ii дарами,
i тiльки нiс за вiтром повертай.
Король бере податки – править нами,
лiкуе лiкар, пiп вiщуе рай…
А нам би тiльки чарочку добрячу,
та ще кохання й слави на додачу.
5
До Кадiса Жуан дiстався вдало.
(Хороше мiсто, в ньому я бував.
Там, поки ще Перу не бунтувало,
мiстився центр колонiальних справ.)
А жiночки! – таких у свiтi мало.
Яка статура, чорт би iх побрав!
Таку ходу, як i такого стану
