я малювати й пробувать не стану.
6
Арабський кiнь, жираф чи, може, навiть
грацiйний олень, вишукана лань
чи будь-яка iнакша iхня павiть —
усi вони не йдуть до порiвнянь.
Щоб змалювати iх, потрiбно вставить
окремий роздiл до моiх писань.
А нiжки! А спiднички! Це дiвчата,
про котрих значно краще помовчати.
7
Але писати все-таки я мушу.
Ну, що ж, гаразд! Тонесеньку вуаль
притримуе рука, що ранить душу, —
для неi фарб не маю теж, на жаль.
А одяг! Та об’iдь моря i сушу —
де так обляже шовк або мiткаль?
Зручнiшого не бачив я нiколи,
окрiм венецiанського фацолi.
8
Але пора до справи повертати.
Жуан прибув до Кадiса. Мерщiй
порочний нахил виправити мати
в мандрiвцi сподiвалася морськiй.
Як Ной, вiн мав ковчег свiй скерувати
в краi, де потяг вивiтрив би свiй
i повернув до маминоi школи б,
немов з ковчега випущений голуб.
9
Вiн наказав слузi складати речi,
одержав грошi й низку настанов.
І в нападi гiркоi сльозотечi
Інеса обiймала рiдну кров.
Ще й лист дала (якого вiн, до речi,
не прочитав), де повторила знов
всi вказiвки, якi були повиннi
на благо прислужитися дитинi.
10
Жуан поiхав. Матiнка по тому
понакликала з вулиць хлопчакiв
i почала iх вчити, хоч додому
мерщiй з них кожен вирватись хотiв.
Та не давала попуску нiкому —
нещадно била тих, хто зледачiв,
бо вже надбала досвiду i вмiння
на вишколi нового поколiння.
11
А корабель, що вiз тепер Жуана,
уже в затоку Кадiську ввiйшов.
Мiсцину ту я знаю препогану,
i сам не раз я хвилi тут боров
пiд натиском лихого урагану,
який летить зi сходу стрiмголов.
Жуан стояв, примруживши повiки,
немов прощався з Кадiсом навiки.
12
В юнацьку пору край свiй залишати
невесело людинi – визнаю.
Завинуту отак у темнi шати,
не раз лишав я Англiю свою.
Так сумно бiлину ii мiняти
було на синь в далекому краю!
Проте усе, що в юностi полишим,
нам видаеться згодом наймилiшим.
13
Жуана непокоiли думки цi.
Рипiла снасть на носi та кормi.
Здавалось, мiсто, котре ще iскриться,
от-от погасне, танучи в пiтьмi.
Бiфштекс – найкраща рiч при хитавицi,
не вiрите, то спробуйте самi.
Менi принаймнi це допомагало,
тож i на вас впливати мае вдало.
14
Так, батькiвщини межi здаленiлi
спроможнi душу збурити сумну!
Вiдчули це народи навiть цiлi,
коли рушали з дому на вiйну.
Прощання… Очi в мить оту зболiлi
позбавити надовго можуть сну —
i вiд чужого двору або хати
бувае зiр не легко вiдiрвати.
