вiдправив муж – моральностi носiй,
i як там потерпала бiдолашка,
з ii листа довiдатись не важко.
192
«Ти iдеш… Що ж, добра тобi бажаю.
Це прикро – поблизу тебе нема.
На юне серце права я не маю
i залишаюсь жертвою сама.
Та радiстю я сповнена до краю:
мiй грiх – кохання: мучусь недарма!
А в плямах аркуш, наче на бiду, мiй…
та це не сльози – навiть i не думай.
193
О, я люблю тебе, як i любила!
За це я щастя й волю вiддала.
І хоч сама себе я осудила,
зате, як в снi, щасливою була.
Що з почуттям боротися несила, —
хiба це злочин? Похибка мала!
Пишу тобi, бо це душi потреба,
а не якiсь претензii до тебе.
194
Життя для жiнки – то лише кохання,
а для мужчин – то крихiтка дрiбна.
Утiхи свiтськi, мандри, полювання —
все це задовольняе iх сповна.
Багатство, слава, гулянки до рання,
вiдвага, бiй, солодощi вина —
ось скiльки справ принадних у мужчини,
а у жiнок кохання – то едине.
195
На тебе шлях вдоволення чекае.
«Мене кохали», – скажеш ти комусь.
А в мене навiть виходу немае —
я вже в ганьбi довiку залишусь.
Знесу я все, чим Бог мене карае,
та спробуй пристрасть змовкнути примусь!
Прости менi, мiй любий, i прощай же.
Кохай! Хоч слово це даремне майже.
196
Слабка душа себе ще переможе,
хоч кров кипить i жар в нiй не пригас.
Все це на хвилi пiсля бурi схоже —
щоб улягтися, iм потрiбен час.
Мое жiноче серце тiльки й може
тремтiти, коли думаю про нас,
мов компас, що нiколи й на хвилину
не упускае цiль свою едину.
197
Не маю бiльш нiчого вже сказати,
але пишу, бо потяг не ослаб.
Коли б нещастя вмiло убивати,
до дня такого я не дожила б.
Смерть не волiе спокiй дарувати
тим, хто ii лихих жадае зваб.
Я це прощання пережити мушу,
щоб вiчно за твою молитись душу».
198
Вона листа на аркушi писала,
що мав по краю смужку золоту.
Перо тремтiло, й серце калатало,
трiпочучи, мов пташка на льоту.
І про печатку теж вона подбала,
що мала напис «Elle vous suit partout»[50 - «Вона йде за вами слiдом» (фр.).]
i сонях у тонкому вiзерунку.
Був також вiск найвищого гатунку.
199
Така була Жуанова пригода —
хоч перша, та невдала i сумна.
Тож публiки менi потрiбна згода:
чи схоче далi слухати вона?
Хоч осуди ii чи нагорода
мене обходять мало вже здавн?,
якщо цi спроби визнають за вдалi,
я через рiк писатиму i далi.
200
Поема ця складатися повинна
з дванадцяти, як я гадаю, книг.
Три епiзоди. Буде в них картина
кохання, вiйн i сутичок морських,
жагуча пристрасть, боротьба невпинна
i панорама пекла буде в них —
